Залежно від об’єкту кредитних відносин виділяють такі форми кредитування:
- товарна форма;
- грошова форма.
У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцем і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відтер мінуванням платежу – комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.
У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима.
За суб’єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту (функціональні форми):
- комерційний;
- споживчий;
- державний;
- міжнародний;
- банківський.
1. Комерційний кредит – товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.
Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб’єктами – агенти товарної угоди: продавець – як кредитор, покупець – як позичальник.
Призначення комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента, який включено в ціну проданих товарів. У цьому полягає привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. Фірма-покупець завдяки комерційному кредиту досягає тимчасової економії коштів, скорочує потребу в банківському кредиті.
В основу комерційного кредиту покладено договірні зобов’язання та господарчі зв’язки між контрагентами, які визначають умови кредитування.
Комерційний кредит обслуговує тільки завершальний етап процесу обороту товарів, а тому сфера його функціонування є обмеженою. Він має короткостроковий характер.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися:
- сплатою позичальником боргу за векселем, тобто інкасацією векселів;
- передачею векселя іншій особі за допомогою індосаменту;
- переоформлення комерційного кредиту на банківський, що означає перетворення товарної форми кредиту на грошову.
2. Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам – резидентам на придбання споживчих товарів та послуг, який погашається поступово.
Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту збільшує поточний платоспроможний попит населення, підвищує життєвий рівень, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг. (Додаток 1).
У країнах з розвинутою ринковою економікою споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі.
Суб’єктами кредитних відносин є фізичні особи – позичальники, комерційні банки, парабанки, підприємства та організації – кредитори.
Порядок видачі та погашення кредиту вирішується на підставі кредитного договору.
До нових видів споживчого кредиту належать:
Чековий кредит – одна з форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками своїм клієнтам за їхніми запитами і з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов’язаний з наявністю поточних рахунків клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку.
Кредитна картка – одна з форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговують банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку, кредитна картка видається клієнту за умов, що стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовольняє останній. Запровадження кредитних карток вважають найбільшою "революцією" в банківській справі.
Ломбарди – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна, забезпечуючи при цьому ще й дбайливе збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, охорону їх від грабунку, пожежі.
3. Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, коли позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.
Основним призначення державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним.
Державний кредит здійснюється через державні позики, які реалізуються фінансово-кредитними установами серед юридичних і фізичних осіб.
Державний кредит реалізується розміщенням державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних сертифікатів.
Коли має місце хронічне збільшення державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик – зміни раніше встановлених умов державних позик на нові. В Україні державний кредит, як правило, спрямований на покриття бюджетного дефіциту.
4. Міжнародний кредит – надання позичкових капіталів одних країн іншим в тимчасове користування на засадах оплати і повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародних кредитів мобілізуються на міжнародних та національних ринках позичкових капіталів.
Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні і валютні ресурси.
Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредит фірмовий, банківський і урядовий.
Міжнародний банківський кредит – коли одним із суб’єктів кредитних відносин стає банк.
Урядовий кредит – коли одна країна надає іншій в товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою кредит.
У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження і перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширення відтворення з метою отримання максимальних прибутків.
Роль міжнародного кредиту:
- сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;
- сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;
- підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообороту;
- забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює міжнародний оборот коштів;
- є методом регулювання платіжних балансів;
- посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовуються економічні знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту
5. Банківський кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що надається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування: кредитором – банком, який надає кредити, і позичальником – суб’єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.
З правової точки зору банківський кредит визначається як відносини, що базується на нормативних актах і договорі кредитної установи та позичальника – юридичної особи чи громадянина з приводу надання кредитором (банком) суми грошових коштів на умовах, визначених в кредитному договорі; позичальник згідно з кредитним договором бере на себе зобов’язання використати одержану від банку суму за цільовим призначенням і до настання строку платежу повернути отримане в борг, заплативши обумовлені проценти.
Основним нормативними документами, якими керуються комерційні банки при наданні кредитів є Закон України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 7 грудня 2000 року) та положення НБУ "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями.
Умови надання кредиту визначаються в кредитному договорі, який укладається в письмовій формі між банком і позичальником, є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. І тільки після підписання такого договору банк вправі надати кредит – перерахувати кошти на поточний чи позичковий рахунок позичальника або видати грошову суму готівкою у встановленому порядку. (Додаток 3,4).
Нині банки України надають перевагу короткостроковим позикам, що зумовлено високим рівнем ризиків у країні. В економіку України у регіональному розрізі (Додаток 2) надано лише 49,27% довгострокових позик. В економічно розвинутих країнах даний показник становить 70-80%. Значною мірою це пов’язано з структурою коштів, залучених вітчизняною банківською системою.
Таким чином, банківський кредит є певною сумою грошових коштів, які надаються банками чи іншими кредитними установами на умовах поверненості, строковості, сплатності та цільового характеру використання, а також однією з кредитних (активних) операцій банку.
Отже, об’єктом кредиту є гроші або речі, які втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх потреб.
В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин є переважно гроші, як загальний ресурс, за допомогою яких можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо.
Передумовою повернення кредиту є кругообіг основних та оборотних коштів або одержання допомоги позичальником. У виключних випадках кредит може бути повернений третьою особою – гарантом, коли позичальник не спроможний сам це зробити. Найчастіше у ролі гаранта виступає великий банк.
Конкретний строк повернення кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника та від можливості кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.
За термінами використання і погашення кредит поділяється на:
- короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотних фондів і фондів обігу;
- середньострокові (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів;
- довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.
Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватися як кредитні ресурси для надання позик. Сутність цих коштів в ринкових умовах становить позичковий капітал країни. Він перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит трактується нерідко, як форма руху позичкового капіталу.
Література
- Волков С. С. Іпотечне кредитування в Україні: передумови, ризики, перспективи // Інформаційний портал Українського агентства фінансового розвитку (ЗАТ "УАФР").
- Воробець Л. Поняття банківського кредиту та кредитних операцій банку // Право України – 2002 - № 12 – с. 62-65.
- Другов О. Регіональні аспекти функціонування банківської системи України // Вісник НБУ – 2004 - №10 – с. 42-43.
- Задерей Н. Іпотеку затаврували // Контракти – 2004 – № 15 – с. 7-12.
- Лагутін В. Іпотечний кредит в Україні: перспективи і можливі наслідки // Банківська справа - 2003 - №4 – с. 42-51.
- Людкевич Г. Іпотечне кредитування на практиці // Янус-Нерухомість – 2002 - № 14 – с. 15-17.
- Олексієнко С., Версаль Н. Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності // Фінанси України – 2002 - №8 – с. 86.
- Пернаріський О. Аналіз, оцінка та способи зниження банківських ризиків // Вісник НБУ – 2004 - № 4 – с. 44.
- Туник Г. М. Регулювання кредитної діяльності банку // Вісник НБУ – 2002 - № 4 – с. 119-125.
- Юргелевич С. Основні принципи іпотеки та іпотечне кредитування // Вісник НБУ – 2002 - № 1 –с. 34-35.
- Александрова М. М., Маслова С. О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. І доп. – К.: УУЛ, 2002.
- Івасіва Б. С. Гроші та кредит: Підручн. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2000
- Луці ва Б. Л. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2000.