 |
Концептуальні засади реформування публічного фінансування та управління закладами вищої освіти |
Міністерством освіти і науки визначені Концептуальні засади реформування публічного фінансування та управління закладами вищої освіти.
У відомстві наголошують, що в Україні потрібно змінити підходи до фінансування та управління закладами вищої освіти, посилити мотивацію керівників та викладачів, зорієнтувати вищу освіту на якість освіти та забезпечити затребуваність випускників закладів вищої освіти на ринку праці.
Реформа вищої освіти стартує в 2020 році.
Система державного фінансування стимулює заклади вищої освіти (далі – ЗВО) працювати передовсім на кількість студентів, а не на якість їхньої освіти.
ЗВО намагаються зарахувати якомога більше студентів, заплющуючи очі на рівень їхньої підготовки, часто набираючи тих, хто не має необхідного рівня знань. ЗВО змушені стримувати відрахування студентів, навіть якщо вони не виконують вимог освітньої програми, адже з відрахуванням, знову ж таки, зменшиться їхнє фінансування. Таке полювання за кількістю неодмінно знижує якість, адже випускається чимало осіб, які об’єктивно не виконують вимог для отримання диплому про вищу освіту.
Водночас заклади працюють в умовах гібридної управлінської моделі, в якій переважають інститути колективної безвідповідальності, а менеджмент закладів не має умов для того, щоб працювати на засадах result-based management, адже перед ними не ставлять такої задачі. Також заклади позбавлені фінансової автономії, тому не можуть оперативно реагувати на виклики, які перед ними постають. Зокрема, через дію єдиної тарифної сітки рівень оплати відносно мало диференційований та не дозволяє винагороджувати викладачів співмірно їхнім досягненням.
Недостатнім є і рівень фінансування вищої освіти. Зношеність матеріально-технічної бази корелюється із заниженням цін на контрактне навчання та відсутністю можливостей для приватних інвестицій, в тому числі – через державно-приватне партнерство.
Зараз розмір державного фінансування залежить лише від контингенту студентів-бюджетників. Більшість ЗВО неохоче відраховують студентів, навіть якщо ті не виконують вимог освітньої програми, оскільки через зменшення кількості студентів зменшується фінансування. Таке «полювання» за кількістю знижує якість вищої освіти.
З 1 січня 2020 року розпочнеться розподіл коштів за формулою, у якій кожен заклад отримає 80% свого бюджету попереднього року, а решта державних коштів буде розподілятись між університетами, залежно від наступних показників:
Так звані “політичні” показники:
Показники якості:
У такому підході контингент студентів стане одним з кількох, а не єдиним критерієм розподілу коштів. Натомість університети будуть зацікавлені підвищувати власну ефективність, покращувати якість освіти та потрапляти у міжнародні рейтинги, залучати кошти від бізнесу та міжнародних організацій. Рівень працевлаштування буде вимірюватись з 2021 року для випускників за допомогою онлайн-системи.
Приватні заклади вищої освіти також мають отримати доступ до бюджетного фінансування за умов дотримання вимог щодо індикативної собівартості.
Формульний підхід до розподілу державного фінансування забезпечить рівні умови для усіх закладів вищої освіти, в яких сильніші заклади будуть отримувати більше фінансування.
Заклади вищої освіти, бажаючи залучити більшу кількість студентів-контрактників, занижують вартість навчання. Різницю у реальній ціні та вартості контракту ЗВО потім дофінансовують з коштів, які отримують з державного бюджету. Таким чином, страждають і студенти, які навчаються на бюджеті, і студенти-контрактники.
Заклади вищої освіти демпінгують, встановлюючи занижену ціну на навчання, а в суспільстві у цей час утверджується наратив про те, що якісна вища освіта може бути дешевою.
Запровадження індикативної собівартості (мінімальна ціна контрактного навчання) дозволить привести плату за навчання у відповідність до фактичних витрат. Це сприятиме відновленню умов для справедливої конкуренції ЗВО і запобігатиме ризикам недофінансування.
Запровадження індикативної собівартості:
Водночас вартість навчання буде корелюватись із доходами людей у регіоні.
Університет може не підвищувати ціну, коли та сягне рівня трьох середніх заробітних плат в області.
Вища вартість контракту – це:
Розширення державного пільгового кредитування на здобуття вищої освіти, а також податкова знижка дозволять уникнути труднощів із оплатою навчання за реальними цінами.
Державні та комунальні заклади вищої освіти працюють в умовах неефективного фінансового контролю. При цьому обмеження у використанні коштів загального та спеціального фондів заважають закладам розвиватись та оперативно реагувати на сучасні виклики.
В умовах, коли заклади вищої освіти змушені віддавати половину орендної плати за власне майно у бюджет та практично не можуть реалізовувати надлишкове майно, їхні керівники не мають змоги ефективно використовувати майно закладу.
Система єдиної тарифної сітки породжує зрівнялівку у заробітній платі та унеможливлює винагородження викладачів співмірно з результатами їхньої роботи. Як наслідок, науково-педагогічні працівники втрачають мотивацію.
Запровадження фінансової автономії закладів вищої освіти означає:
Діюча модель державного (регіонального) замовлення не відповідає потребам економічного розвитку ринкової економіки. Сьогодні замовлення формується на базі запиту закладів вищої освіти і не корелюється з реальними потребами ринку праці.
Замість державного та регіонального замовлення має бути впроваджений механізм розподілу прав на безоплатну вищу освіту з урахуванням прогнозу стану ринку праці (національного та регіональних), суспільних потреб та балансування попиту зі сторони студентів-контрактників.
Розподіл таких прав між вступниками має здійснюватися за їхнім рейтингом під час вступної кампанії на засадах широкого конкурсу.
Сьогодні в Україні доросле населення практично не має доступу до здобуття другої вищої освіти за бюджетні кошти, окрім обмеженого переліку випадків.
Реформування вищої освіти передбачає:
Система обрання та роботи університетського менеджменту провокує популізм та не базується на засадах result-based management. Підписуючи контракт із обраним керівником ЗВО, засновник не здатний контролювати досягнення результатів роботи та дотримання передвиборчих обіцянок ректорів.
Стратегічний план роботи – частина документів, які кандидати подають на вибори керівника ЗВО.
Цей план увійде до контракту переможця із засновником ЗВО. Контракт буде містити ключові показники ефективності, механізми їхньої перевірки та строки виконання.
KPI в контракті з керівником закладу вищої освіти мають стати індикаторами ефективності, а їх невиконання – підставою для розірвання контракту.
Проведення виборів ректора:
Надання фінансової автономії ЗВО та встановлення ключових показників ефективності керівникам тягнуть за собою збільшення відповідальності та формують у закладів вищої освіти потребу в підтримці. Водночас стейкхолдери, а зокрема роботодавці, які формують ринок праці для випускників, досі не мають можливості впливати на розвиток університетів.
Натомість, вчені ради в ЗВО виконують невластиві їм управлінські функції.
Вчені ради стануть колегіальними органами управління освітньою, науковою, науково-технічною та інноваційною діяльністю ЗВО, без невластивих господарських функцій.
Через надмірну деталізацію управлінських процесів законодавством керівники закладів вищої освіти мають обмежену автономію. Зокрема, надмірне регламентування структури ЗВО призводить до того, що вона часто не відповідає його місії та потенціалу. Разом із тим, ректори мають ускладнений механізм формування управлінської команди університету.
Розширення управлінської автономії передбачає:
Засновники та органи управління закладами вищої освіти обмежені в реакції на кризові ситуації, коли лише оперативне оновлення менеджменту може врятувати від згубних для ЗВО наслідків.
Для уникнення таких ситуацій за засновником має бути закріплене право призначити антикризовий менеджмент в університети строком до трьох років у разі настання виняткових обставин, в яких традиційне управління є неефективним.
В системі вищої освіти відчувається гострий кадровий голод через брак фахівців з управлінською підготовкою та досвідом. При цьому в суспільстві вкорінилась недовіра та сумніви в академічній доброчесності викладачів та університетського менеджменту. Часом висококваліфіковані фахівці в процесі конкуренції витісняються імітаторами, які не дотримуються вимог щодо академічної доброчесності, що призводить до загального зниження якості і дискредитує систему вищої освіти.
Створення резерву кадрів передбачає:
Перед укладенням вперше контрактів на посаду науково-педагогічного працівника, а також при кожному призначенні на керівну посаду в ЗВО має проводитись обов’язкова перевірка на академічну доброчесність.
Освіта.ua
24.12.2019
Facebook |
Twitter |