Аналіз статті авторства депутата О. Співаковського та спростування п’яти фактів маніпулювання

• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Введіть e-mail адресу:     

Освітній Фактчек. Аналіз статті депутата Співаковського

Чому українська молодь їде до польських вишів? Чи спостерігається масовий відтік іноземних студентів з України? Яке саме скорочення державного замовлення на спеціалістів відбувається? Аналітик Єгор Стадний з центру CEDOS проаналізував одну зі статей авторства народного депутата Верховної Ради Олександра Співаковського та спростував п’ять фактів маніпулювання.

Наприкінці березня народний депутат, член Комітету ВР з питань освіти та науки, Олександр Співаковський розкритикував останні ініціативі Міністерства освіти та науки за скорочення видатків на науку, за активне “продавлювання” переходу середньої освіти на 12 років навчання та за те, що українські студенти занадто активно виїжджають закордон вчитися, де потім й залишаються. Виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний вважає, що депутат маніпулює фактами, і що насправді все не так погано, як стверджує політик.

«МОН без жодних зауважень погодило проект Держбюджету на 2016 рік та пов’язані з ним закони, що призвело до суттєвого урізання витрат на систему освіти і науки в Україні. В результаті нещодавно ухвалений Закон “Про наукову і науково-технічну діяльність”, яким передбачалось фінансування наукової сфери на рівні 1,7 % ВВП, був нівельований, оскільки нормами бюджетного закону фінансування науки було визначене лише у обсязі 0,3 % ВВП… А згадайте, з якою легкістю МОН погодилося перекласти фінансування ПТНЗ на місцеві бюджети, цілком усвідомлюючи при цьому, що це призведе до знищення профтехосвіти як такої».

Це лише напівправда. Затвердження Державного бюджету є справою щонайменше двох суб’єктів: уряду, який подає проект, та парламенту, який цей проект приймає, вносячи ті чи інші зміни. Тож за той чи інший рівень видатків у сфері освіти та науки відповідальні як Міністерство освіти та науки, так і депутати Верховної ради, які голосували за проект Бюджету. Власне депутат Олександр Співаковський, як і більшість депутатів профільного парламентського комітету, віддав свій голос за Бюджет 2016 року. Те ж саме стосується законопроекту, яким фінансування ПТНЗ переводилось на місцеві бюджети.

«Зокрема, в суспільстві категорично не сприймається спроба МОН терміново запровадити 12-річну середню шкільну освіту. Понад 70% батьків та педагогів не підтримують таку ініціативу. Однак профільне міністерство настирливо “продавлює” цю ініціативу».

Дійсно, за даними Демініціатив, біля 70% батьків та вчителів не підтримують ініціативу із запровадження 12-річної загальної середньої освіти. Проте автор недоговорює, що дії МОН цілком збігаються із позицією профільного парламентського комітету, членом якого є сам Олександр Співаковський. Ще 20 травня 2015 комітет ухвалив концептуальні засади законопроекту «Про освіту», де було зафіксовано «повернення до 12-річного строку здобуття загальної середньої освіти».

«Та, на мій погляд, найяскравішим свідченням хибності обраного напрямку освітньої реформи та недолугого менеджменту є зростання тенденції до відтоку обдарованої молоді з України, яка масово їде навчатися до закордонних університетів. Статистика насправді шокує. Протягом останніх семи років кількість українських абітурієнтів лише у польських вишах збільшилась у 10 разів і становить понад 20 тисяч осіб за програмами повного циклу навчання».

Насправді за останні 7 років збільшення відбулось не у 10 разів, а у 7,3 рази – з 2 831 до 20 693 осіб. Проте важливіше інше – освітня політика в Україні може бути лише однією з багатьох можливих причин, через які молоді люди виїжджають закордон на навчання, зокрема до польських вишів. Про це я писав півроку тому у статті “Українські студенти в польских ВНЗ (2008-2015)”. Розглянемо причини виїзду української молоді закордон на навчання в розрізі попиту та пропозиції.

Польські університети, особливо приватні, переживають відчутний спад вступників-поляків через демографічну “яму” минулих років (так само як і в Україні) та виїзд польської молоді закордон. Шукаючи альтернативного джерела фінансування, польські вищі почали виходити на закордонний ринок. Українські студенти стали для них пріоритетним джерелом доходів, зокрема на 2014/2015 навчальний рік вони складали більше, ніж 40% від усіх іноземних студентів у Польщі. Втім, польський уряд почав інвестувати в українську молодь ще в 1990-х рр., коли були запущені різні стипендіальні програми для українців. І сьогодні кількість польських стипендиатів серед українців вже перевалила за 5 тис осіб.

З іншої сторони серед української молоді зростає попит на польську вищу освіту. З багатьох міст Західної України їхати до Варшави так само, як до Києва, і навіть якщо навчання дорожче, хабарі на сесіях платити навряд чи потрібно.

Польські університети не вимагають від українців складати матуру (польський аналог ЗНО), що теж неабияк приваблює тих, хто не зміг або боїться скласти ЗНО в Україні. Власне, вимога складати ЗНО – це чи не єдиний можливий фактор освітньої політики українського уряду, що може впливати на попит нашої молоді на польські університети.

Також діє реклама диплому “європейського зразка”. Попри те, що українські університети теж можуть видавати European diploma supplement, який для ЄС нічим не відрізняється від польського, українські вступники найчастіше не заглиблюються в такі нюанси. Кожен з них по-своєму розуміє фразу “диплом європейського зразка” та плекає пов’язані з ним сподівання.

Культурна та мовна близькість також справляють чималий вплив. Врешті-решт сам світовий ринок міжнародної освіти є проявом глобалізації і постійно росте: у 2005 році у світі було 3 млн студентів, які навчались не в країнах їхнього громадянства, у 2012 році таких студентів було 4,5 млн осіб.

Таким чином, освітня політика українського уряду може бути лише однією з багатьох причин, які впливають на збільшення кількості українців в польських університетах, але не єдиною. Отже, теза про “свідчення хибності обраного напрямку освітньої реформи та недолугого менеджменту” є перебільшенням.

Окремо розглянемо тезу про “обдарованість молоді, яка відтікає до польських університетів”. Це твердження повинно підкріплюватись результатами досліджень, яких, наскільки мені відомо, ніхто ще не проводив. На даний момент опосередковані дані про поведінку наших абітурієнтів під час вибору університету навпаки зменшують підстави стверджувати, що до польських університетів їде саме обдарована молодь. Принаймні, якщо атрибутом обдарованості є знання.

По-перше, 59% українських студентів обирають саме приватні польські університети, які у рейтингах серйозно поступаються державним (конкретно в цьому рейтингу від видання Perspektywy перший приватний виш знаходиться лише на 46 сходинці). Власне найбільш слабка їх сторона – низький рівень наукової роботи (див. останню колонку), без якої важко підтримувати високу якість освітніх програм.

По-друге, 70% українських студентів йдуть вчитись на програми в галузях суспільних та гуманітарних наук. На відміну від фізико-математичних, природничих та інженерних спеціальностей, програми у цих галузях є на загал менш вимогливими.

По-третє, і це напевно найголовніший аргумент, вступаючи до польських університетів українські абітурієнти не складають вже згаданої матури. Власне, дуже часто вони не складають жодних вступних випробувань, тож вступити до польських ВНЗ можна безвідносно до рівня знань.

Всі ці фактори щонайменше піддають сумніву тезу про відтік обдарованої молоді. Натомість з набагато більшою впевненістю можна говорити про певну рішучість цих молодих людей та їх батьків до зміни країни проживання тимчасово або ж назавжди.

«В ситуації демографічної кризи, яка зачіпає майже всі європейські країни, Україна мала б також активно захищати національну систему освіти. Абітурієнти інших країн могли б здобувати освіту у наших вишах, тим більше, що для цього завжди були хороші передумови. Але через відсутність загальнонаціональної програми популяризації навчання в Україні ми почали втрачати іноземних студентів. Якщо у 2014 році в українських вишах їх навчалось 69,9 тисячі, то вже минулого року було вже трохи більше 63 тисяч».

В Україні іде війна, територія нашої країни окупована, тому недивно чути про зменшення кількості іноземних студентів, особливо зважаючи на те, що значна частка іноземців навчалася в Луганську та Криму. До того ж популяризація навчання в Україні належить до компетенцій МЗС та Державної міграційної служби, а не МОН.

Разом з тим у 2014 році з окупованих територій до ВНЗ на підконтрольній території було переведено 5 859 іноземних студентів. За чинною тоді і зараз нормативною базою це було би неможливо без участі Міносвіти.

«В Україні страшенний дефіцит викладачів фізики і математики і в школах, і в університетах, гарних інженерів потребує наша промисловість. А чиновники від освіти продовжують послідовно зменшувати держзамовлення на ці стратегічно важливі спеціальності. Так, у 2015 році набір студентів на перший курс університетів України зменшено: в сфері інженерії — на 30%, математики на — 20 %, фізики – майже на 50%. Це стало наслідком запровадженої МОН так званої “автоматизованої процедури вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності”. Окрім того, що така система повністю розірвала взаємодію шкіл і університетів та унеможливила для вишів здійснення профорієнтаційної роботи зі школярами, було закладено надзвичайно серйозну проблему системного характеру для економіки і безпеки держави. Це не є перебільшенням. Через таке нововведення в 2015 році лише в НТУУ “КПІ” прийом був зменшений на 700 осіб, було скорочено 68 викладачів інженерних кафедр. І це при тому, що цей провідний університет зараз лише на 75% задовольняє замовлення на фахівців базових галузей промисловості України».

По-перше, аналіз щорічних урядових постанов про державне замовлення свідчить, що у 2015 році обсяг державного замовлення на бакалавра у галузі педагогічна освіта на денній формі був вищим за 2014 рік на 4%. Тож щонайменше державне замовлення на вчителів фізики та математики не зменшувалось, а збільшувалось.

По-друге, потрібно пам’ятати, що скорочення державного замовлення відбувалось у багатьох галузях, тобто не лише в інженерних чи фізико-математичних науках. Наприклад, право (-27%, денна форма навчання), менеджмент (-15%), гуманітарні науки (-18%). Натомість галузь інформатика та обчислювальна техніка (яка є однією з найбільших) не скорочувалась взагалі.

По-третє, навіть після скорочення, яке зачепило майже усі галузі, у 2015 сума усіх інженерних галузей, складає 34% від обсягу державного замовлення на бакалавра денної форми, натомість суспільні та гуманітарні галузі – 18% та 11% відповідно. Тож інженерія і надалі залишається пріоритетною серед інших галузей державного замовлення.

По-четверте, станом на 17 серпня 2015 року, тобто коли набір на місця державного замовлення фактично закінчився, незаповненими залишились 3236 місць в інженерних спеціальностях (15%), 530 місць у природничих та фізико-математичних (8%). Тому зв’язку між скороченням обсягів державного замовлення та зменшенням набору студентів (зарахування на навчання) немає.

Попит на ці спеціальності серед абітурієнтів падає швидше, ніж відбувається скорочення обсягів державного замовлення. Тож писати в одному реченні про скорочення обсягів державного замовлення, а в наступному про недобір – це маніпуляція. Натомість однією з можливих причин зниження цього попиту є спад знань школярів у математиці та природничому блоці.

Депутат Співаковський вважає, що недобір спричинила “автоматизована процедура вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності, яка, на його думку, повністю розірвала взаємодію шкіл і університетів та унеможливила для вишів здійснення профорієнтаційної роботи зі школярами”.

Тут можна лише сказати, що профорієнтація (вибір своєї майбутньої спеціальності) не може обмежуватись лише двома тижнями періоду прийому документів від вступників, коли абітурієнти обирають університети та, власне, виставляють пріоритети в рамках автоматизованої системи. Профорієнтація починається щонайменше взимку-навесні (а часто ще раніше), коли абітурієнти визначаються з тими тестами ЗНО, які вони хочуть отримати. Адже саме виходячи із конфігурації тестів ЗНО та отриманих сертифікатів відбувається визначення спеціальності (спеціальностей), на яку вступатиме абітурієнт.

Натомість, спостерігачі Громадянської мережі ОПОРА позитивно оцінили впровадження системи пріоритетності у 2015 році. Варто згадати, що вона позбавила деякі ВНЗ можливості зловживати у період так званого конкурсу оригіналів документів або, як його ще називали «четверта хвиля», кола зарахованими на місця державного замовлення ставали ті абітурієнти, які швидше принесли оригінали документів. Часто тих, хто швидше їх принесе, визначала сама приймальна комісія.

Єгор Стадний, виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS.
За матеріалами «VoxUkraine».

Освіта.ua
13.05.2016