Провідна ідея твору виражена в його епіграфі: «Нема віри тим, хто говорить, що він любить Бога, але при цьому ненавидить свого брата. Тобто осуд фальшивого патріотизму і лицемірного народолюбства національної еліти, невизнання гноблення свого та інших народів.
Тема та провідні мотиви: критика національної еліти, байдужої до історії та долі свого народу, заклик до єднання заради відродження нації.
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 202
Безупинно лине час, черговий день божий минає, спочиває люд потомлений, а поет – ліричний герой поеми, і день, і ніч плаче, бо не має спокою від того, що бачить на розпуттях велелюдних, як
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, –
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.
Поет звертається до елітних верств країни.
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Він говорить, що еліта марно шукає щастя в чужих краях, на чужому полі, бо лише
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Звинувачує панство в тому, що воно лише на словах стоїть за правду, несе в Україну великих слов велику силу. Насправді ж вони шанують лише усе іноземне, поклоняються зиску і шкуру деруть з простого народу, трудом якого живуть та жирують. Поет пророчить, якщо вони не схаменуться,
лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море…
Тоді настануть страшні часи:
Одцурається брат брата
І дитини мати…
І навіки прокленетесь
Своїми синами!..
Та й засудять, – і премудрих
Немудрі одурять!
Поет говорить:
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А поки що вони –
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Гірко дорікає, що плазуючи перед іноземцями, зарозуміла еліта навіть історію своєї країни вивчає за німецьким наказом. Проголошує, що настав час запитати себе:
…що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
Може, тоді до всіх прийде розуміння, що
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Прагнучи слави, вивчаючи історію інших народів, не слід забувати й своєї. Тому:
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
А далі застерігає:
…хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Поет сподівається, що настане час
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ....
Наостанок закликає до єдності заради відродження нації:
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
1845
Символіка заголовка
Повна назва – «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».
- «Мертві» – минулі покоління української еліти, які довели Україну до «великої руїни».
- «Живі» – пасивна та брехлива еліта: інтелігенція, дворянство («діти юродиві») – пани-кріпосники, яких цікавить тільки особистий зиск.
- «Ненарожденні» – майбутні покоління, які осудять прорахунки своїх попередників в державотворенні і тоді «оживе добра слава, Слава України».
Цитати з твору, що стали крилатими:
- І ми не ми, і я не я.
- І оживе добра слава,
Слава України.
- І премудрих немудрі одурять.
- І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
- … хто матір забуває, того Бог карає.
- В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
- Доборолась Україна
До самого краю.
- Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
- Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.
