«Енеїда» Іван Котляревський (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ поеми Івана Котляревського «Енеїда»

«Енеїда» Іван Котляревський (переказ) 

Ідея твору – викриття й засудження засобами сміху негативних явищ в українському суспільстві кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., уславлення героїки українського народу, його історії, культури, кращих рис характеру українців. 

Тема – зображення життя українського суспільства кінця ХVІІІ століття у бурлескно-травестійному стилі. 

З історії написання твору

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював з перервами майже 30 років – з 1798 р. д о 1826 р. Повністю поема була видана уже після смерті письменника, в 1842 р. Основу для її сюжету І. Котляревський взяв з однойменного твору давньоримського поета Публія Вергілія Марона (70 - 19 рр. до нашої ери). «Енеїда» Вергілія побудована за античним міфом про зруйнування греками Трої і мандри в Італію троянського царя Енея. І. Котляревський в образах троянців в бурлескно-травестійному стилі змалював стан українського козацтва кінця XVIII – початку ХІХ ст., яке після руйнації Січі теж шукало вільні землі. В образах богів і царів, які допомагають або чинять перешкоди їхньому ватажку – Енею, зображені різні типи тогочасної панівної верхівки з їх характерними рисами. В картинах побуту, звичаях, традиціях, моральній поведінці троянців легко вгадуються реалії життя різних верств українського народу з його проблематикою, розумінням справедливості, добра і зла. 

Персонажі поеми:

Олімпійські боги:

  • Зевс – верховний бог, бог блискавки і грому (у поемі – п’яниця з деспотичним й вередливим характером «Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав...»).
  • Юнона – богиня шлюбу, його дружина («зла Юнона, суча дочка»).
  • Венера – богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея («Венера молодиця сміла...»).
  • Еол – бог вітрів, брат Зевса.
  • Нептун – бог моря, брат Зевса.
  • Вулкан – бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.
  • Меркурій – бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

Земні герої:

  • Еней – головний герой, син Венери й Анхіза («парубок моторний і хлопець хоч куди козак»).
  • Анхіз – цар Трої, батько Енея.
  • Евріал та Низ – троянські воїни («в службі – вірні козаки»).
  • Дідона – цариця Карфагена («Розумна пані і моторна, Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита).
  • Латин – цар Латинської землі («Старий скупиндя – скурвисинська, Дрижав, як Каїн, за алтин»).
  • Амата – його дружина («пихата жінка, інтриганка»).
  • Лавінія – їх дочка («Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода…»).
  • Турн – цар рутульський («Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок, Куди не кинь, був Турн царьок»).
  • Еванд – цар аркадський, та Палант – його син (союзники Енея в боротьбі проти Турна).
  • Сівілла – пророчиця, жриця бога сонця Феба («… бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Запліснявіла, вся в шрамах»).
  • Ірися – посередниця між богами і людьми, прислужниця Юнони («цьохля (брехуха) проклятуща»).
  • Цірцея – цариця, яка заманювала людей на свій острів й перетворювала їх на звірів («…Люта чарівниця. І дуже злая до людей»).

Стислий переказ

Частина І

Після того, як греки спалили Трою, Еней, зібравши ватагу троянців й «швидко поробивши човни», поплив морем – «куди очі почухрав». Цю втечу побачила ревнива богиня Юнона, яка не любила Енея за те, що той «в Трої народився І мамою Венеру звав». Венера ж була побічною дочкою верховного бога та її чоловіка – Зевса. Вона побігла до бога вітрів Еола, і, пообіцявши йому хабаря, – «дівку чорноброву», упросила здійняти на морі бурю й потопити човни троянців. А Еней звернувся до бога морів – Нептуна, з проханням утихомирити бурю, пообіцявши за це «півкопи грошей». Буря вгамувалася, і троянці заходилися готувати обід – «із салом галушки», «лемішку й куліш» та інші страви – вони полюбляли добре поїсти та випити.

Венеру схвилювала ця подія, і, щоб захистити сина від підступної Юнони, вона пішла до Зевса просити його заступництва і покровительства у мандрах Енея. Зевс запевнив її, що він уже вирішив долю Енея: він припливе в Італію, де «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок».

Тим часом човни троянців після довгого блукання по морю дісталися берега з містом Карфагеном. Країною правила «розумна пані та моторна» цариця Дідона. Вона закохалася в Енея і годила йому в усьому. Щодня для троянців влаштовувалися бенкети, ігри та інші гульбища. Так пройшло майже два роки. Еней вже не згадував про Рим, де мав заснувати своє царство.

Тоді Зевс, побачивши, як гуляють троянці, дуже розлютився, що Еней не виконує його наказ, і доручив богу Меркурію нагадати Енеєві про його призначення. Еней зі своєю ватагою потайки, вночі, сідає на човни й тікає від Дідони. Цариця не змогла пережити розлуку з коханим й спалила сама себе. Коли Еней взнав про самогубство Дідони, то деякий час сумував з цього, «плакав гірко, неутішно» а потім вирішив:

Нехай їй вічне царство,
Мені же довголітнє панство,
І щоб друга вдова найшлась!

Частина ІІ

Троянці припливають до сицилійської землі, якою править цар Ацест. Їх гостинно приймають та частують. Еней вирішує справити поминки по своєму батькові Анхізу. Троянці їдять, п'ють горілку, влаштовують різні ігрища та кулачний бій місцевого силача Ентелла з троянцем Даресом. Зла Юнона посилає свою служницю Ірисю, щоб вона підмовила жінок спалити флот Енея, щоб досадити чоловікам-гультяям, які бенкетують разом з троянцями. Коли Еней побачив пожежу, то почав лаяти і Зевса, і Нептуна, і Венеру з іншими богами за те, що вони не бережуть троянців та його самого від прикростей. Пішов дощ і загасив вогонь. Деякі човни вдалося врятувати. Засмученому Енею приснився його батько. Анхіз попросив сина навідати його в пеклі, щоб про щось порадитися з ним. 

Частина ІІІ

Троянці знову пливуть по морю, і вітри їм на цей раз сприяють.

Гребці і весла положили,
Та сидя люлечки курили
І кургикали пісеньок:
Козацьких, гарних, запорозьких,
А які знали, то московських
Вигадовали бриденьок.
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ…

Дістаються Кумської землі. Поки товариші відпочивали, женихалися й гуляли з місцевими жителями, Еней пішов шукати стежку до пекла. У лісі надибав хатинку на курячій ніжці, з якої до нього вийшла Сивілла-пророчиця – страшне «бабище». За хабар їй самій та богу підземного царства Плутону, вона погодилась допомогти Енею. Разом дійшли до якоїсь нори в горі і «пішли під землю темнотою».То була вулиця, що вела в підземне царство. Там жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними 

Чума, война, харцизтво, холод,
Короста, трясця, парші, голод;
За сими ж тут стояли в ряд:
Холера, шолуді, бешиха
І всі мирянські, знаєш, лиха,
Що нас без милости морять…

Іще брела ватага лих:
Жінок, свекрух і мачух злих.
Відчими йшли, тесті-скуп'яги,
Зяті і свояки-мотяги,
Сердиті шурини, брати,
Зовиці, невістки, ятровки –
Що все гризуться без умовки –
І всякі тут були кати.

Якіїсь злидні ще стояли,..
Се все десятські та соцькії,

Начальники, п'явки людськії
І всі прокляті писарі;
Ісправники все ваканцьові,
Судді і стряпчі безтолкові,
Повірені, секретарі…

Перевізник Харон переправив Енея з Сивіллою через річку Стікс, взявши «пів алтина за труди» і вони вступили до пекла. Там у смолі кипіли пани, що людей «вважали за скотів», і батьки, які синів не вчили, скупим вливали в рот розтоплене срібло, а брехуни лизали розпечені сковороди… Багато гріховного люду там було: і зрадники, і вбивці, і самогубці, «моти, картьожники, п'янюги», «жиди, міняйли, шинькарі», «грішні жіночки»… 

Всім старшинам тут без розбору,
Панам, підпанкам і слугам
Давали в пеклі добру хльору,
Всім по заслузі, як котам…

В іншому «загоні» були ті, хто ще чекав страшного суду. Там Еней побачив Дідону й тих своїх товаришів-троянців, що загинули у боях. Коли ж подорожні прийшли в будинок Плутона, то побачили зовсім іншу картину: у світлицях було «все чисто, як зоря» й там «душі ликовали, Що праведно в миру живали». Нарешті Еней зустрівся з батьком. Ворожки, що сиділи в його оселі, сказали, що від Енея піде «великий і завзятий рід»; «всім світом буде управляти». Попрощавшись з батьком, Еней повертається до троянців.

Частина IV

Троянці покидають Кумську землю і пливуть морем далі. Аж раптом розгулялася буря, яка погнала човни до острова цариці Цирцеї. Вона була лихою правителькою, перетворювала всіх мандрівників на звірів. Троянці справили молебень богу вітрів Еолу, і той відвернув човни від острова. Нарешті дісталися латинської землі, якою правив скупий цар Латин зі своєю дружиною Аматою. У них була вродлива дочка – Лавінія, до якої залицявся рутульський (італійський) цар Турн. Еней наказав троянцям подружитися з латинцями, вчити їхню мову, а сам з подарунками пішов знайомитися з Латином. Подарунки сподобалися царю, і він був не проти віддати дочку заміж за Енея. Юнону дратувало безжурне життя Енея, і вона плете інтриги, щоб посварити усіх. Собаки троянців під час полювання розірвали цуцика Амати, а Турнові приснилося, що Лавінія його зрадила, і він оголосив війну Енею. В змову з ним вступила Амата – вона не хотіла мати зятем Енея. 

Частина V

Еней думає, як перемогти Турна. Йому сниться старий дід, який дає слушну пораду – побрататися з Евандром – царем аркадян і ворогом латинців. Евандр дає Енею своє військо на чолі з сином Паллантом. А Венера просить бога Вулкана – покровителя ковалів, зробити для Енея міцну зброю. Поки Еней гостює у аркадян, Юнона через служницю Ірисю радить Турну взяти приступом фортецю троянців, але це йому не вдається. Тоді він намагається спалити човни Енея. Венера скаржиться матері богів – Цібеллі, що боги не допомагають її сину. Цібелла передає скаргу Венери Зевсу. Тоді той перетворює човни троянців на сирен, і рутульці тікають.

Молоді воїни – Низ і Евріал, вночі пробираються табір рутульців і знищують багато ворогів. Але коли вони повертаються назад, їх помітили латинці. Спочатку вони спіймали Евріала. Низ намагається врятувати товариша, кидає в нападників списа і цим видає своє місцезнаходження. У бою він вбиває полковника Волсента, але і сам поліг, «бо всі на його і напали… і голову зняли з плечей». 

Турн знову йде на штурм фортеці троянців. Йому допомагає Юнона. Коли троянці під натиском рутульців хочуть відступити, начальник артилерії присоромлює їх, нагадує, що всі «за воїнів нас числить, за внуків славнійших дідів». Тоді троянці йдуть в одчайдушний наступ, і Турн з рештою своїх вояків тікає.

Частина VI

Серед богів на Олімпі йдуть сварки. Одні з них підтримують Енея, інші – Турна. Зевс розгнівався і заборонив їм втручатися в людські справи. Еней довідався про облогу фортеці і з військом Палланта кидається на допомогу троянцям. В страшній січі Турн вбиває юного лицаря, але й сам от-от поляже. Юнона любощами випрошує у Зевса, щоб той зберіг йому життя.

Латинців втомили воєнні дії – вони хочуть миру. Еней пропонує рутульцям помиритися й зробити поєдинок лише між ватажками. У поєдинку Еней перемагає Турна. Зевс не пішов на вмовляння Юнони знову зберегти життя Турну. Сказав їй: 

Уже ж вістимо всім богам:
Еней в Олимпі буде з нами
Живитись тими ж пирогами,
Які кажу пекти я вам.

Еней великодушно хоче Турна помилувати, але, побачивши на ньому обладунки Палланта, вбиває супротивника – так він помстився за смерть юного лицаря.

Душа рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенькет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь. 

Цитати з твору:

  • Еней був парубок моторний
    І хлопець хоть куди козак,
    Удавсь на всеє зле проворний,
    Завзятійший од всіх бурлак (перші слова поеми).
  • ...Морем в бурю їхать слизько,
    Човнів ніхто не підкує.
  • Не так то діється все хутко,
    Як швидко кажуть нам казок...
  • Буває щастя скрізь поганцям,
    А добрий мусить пропадать».
  • Не так тепер і в пеклі стало,
    Як в старину колись бувало...
  • О сон! З тобою забуваєм
    Все горе і свою напасть;
    Чрез тебе сили набираєм,
    Без тебе ж мусили б пропасть.
  • «Біда не по дерев'ях ходить,
    І хто ж її не скуштовав?
    Біда біду, говорять, родить,
    Біда для нас – судьби устав!
  • За милу все терять готові:
    Клейноди, животи, обнови,
    Одна дороже милой – честь!
  • Злость, кажуть, сатані сестриця.
  • Любов к Отчизні де героїть,
    Там сила вража не устоїть,
    Там грудь сильніша од гармат,
    Там жизнь – алтин, а смерть – копійка,
    Там лицар – всякий парубійка,
    Козак там чортові не брат.
  • Де общеє добро в упадку,
    Забудь отця, забудь і матку,
    Лети повинність ісправлять.
  • Не ворог, хто уже дублений,
    Не супостат, чий труп нікчемний
    На полі без душі лежить.
  • Мужича правда єсть колюча,
    А панська на всі боки гнуча.
  • Нехай же та личина люта,
    Що нас впровадила в війну
    І ганьбою до всіх надута,
    Походить більш на сатану!
  • Що стілько болі причинила,
    Що стілько люду погубила,
    А в смутний час навтікача!
  • На хитрості дівчата здатні,
    Коли їх серце защемить;
    І в ремеслі сім так понятні,
    Сам біс їх не перемудрить.
  • Живе хто в світі необачно,
    Тому ніде не буде смачно,
    А більш, коли і совість жметь (останні слова поеми).

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
29.04.2021