Олександр Костюк

Україна – одна з найбільш освічених країн Європи, але лише 26-та за конвертацією вищої освіти в економічну цінність

Велика кількість дипломів ще не робить країну багатою

Велика кількість дипломів ще не робить країну багатою. За даними Eurostat, у 2025 році 44,8% молодого населення ЄС віком 25–34 роки мало вищу освіту. В Ірландії цей показник становив 66,8%, Люксембурзі – 65,2%, Литві – 60,8%, Нідерландах – 56,1%, Німеччині – 40,9%, Чехії – 36,0%.

В Україні, за використаною для нашого дослідження оцінкою, – 58%. Отже, за рівнем освіченості молоді Україна входить до п'ятірки європейських лідерів.

Але чи означає це, що українська економіка настільки ж ефективно використовує знання своїх громадян? Зовсім ні. Між кількістю дипломів та економічною цінністю освіти існує розрив, який традиційна освітня статистика майже не показує.

Для вимірювання цього розриву запропонуємо Індекс конвертації вищої освіти в економічну цінність – Higher Education Economic Conversion Index (HEECI). Він об'єднує чотири компоненти з однаковою вагою по 25%:

  • частку молодого населення з вищою освітою;
  • рівень працевлаштування випускників університетів;
  • відповідність роботи рівню здобутої кваліфікації;
  • частку міжнародних студентів.

Останній компонент показує здатність країни залучати освітній потенціал з-за кордону. Кожен показник перетворюється на відносну оцінку від 0 до 100 балів. Таким чином, країни порівнюються не лише за кількістю освічених людей, а й за здатністю забезпечувати їм роботу відповідної кваліфікації та конкурувати за міжнародний людський капітал.

Перші результати рейтингу 27 країн ЄС та України виявилися доволі несподіваними. Перше місце посів Люксембург – 92,8 бала, друге – Нідерланди (81,2), третє – Мальта (69,7), четверте – Литва (64,4), п'яте – Ірландія (63,5).

Далі розташувалися Угорщина (63,0), Латвія (61,1), Швеція (60,6), Німеччина (56,7) та Чехія (54,8). Особливо показові результати Німеччини й Чехії: попри порівняно невисоку частку молоді з університетською освітою, вони демонструють сильніші результати її використання за іншими компонентами. Наприклад, у Німеччині працевлаштовані 92,6% нещодавніх випускників університетів, а в Чехії частка працівників із надмірною кваліфікацією становить лише 13,2%. Важливо не лише скільки людей країна навчає, а й наскільки ефективно використовує їхню освіту.

Україна отримала попередню оцінку 21,3 бала зі 100 та опинилася на 26-му місці серед 28 країн. При цьому частка молодого населення з вищою освітою становить 58%, працевлаштування випускників – 55,2%, відповідність роботи рівню здобутої кваліфікації – 65,4%, а орієнтовна частка іноземних студентів – лише 2,3%.

Іншими словами, 34,6% працевлаштованих випускників працюють нижче рівня своєї кваліфікації, якщо показник відповідності освіти визначено саме через вертикальний кваліфікаційний розрив. Для порівняння: рівень надмірної кваліфікації становить 13,7% у Нідерландах, 19,9% у Німеччині, 20,3% у Польщі та 34,0% в Іспанії. Україна демонструє майже максимальний контраст між високою освіченістю населення та слабкою реалізацією освітнього потенціалу.

Найнебезпечніше для України те, що цей розрив дедалі активніше використовують інші європейські економіки. Українська держава, родини та університети інвестують ресурси у формування людського капіталу, але частина економічної віддачі від цих інвестицій реалізується вже за кордоном. Польща, Чехія, Німеччина та Нідерланди отримують можливість залучати освічених українців, не фінансуючи повністю їхню попередню освіту.

Водночас українські університети конкурують за студентів із країнами, які пропонують не просто диплом, а перспективу кваліфікованої зайнятості та вищих доходів. Освітня міграція стає механізмом перерозподілу майбутньої економічної цінності людського капіталу між державами.

Головний висновок: Україна має проблему не стільки виробництва людського капіталу, скільки його економічної конвертації. Ми можемо збільшувати кількість університетів, освітніх програм і випускників, але це не гарантує зростання продуктивності економіки.

Економічна політика має оцінювати успішність вищої освіти не лише за кількістю дипломів, а й за тим, скільки випускників працюють відповідно до кваліфікації, створюють високу додану вартість і залишаються працювати в країні.

Аксіома економічної цінності освіти: країна багатіє не від кількості виданих дипломів, а від кількості знань, які вона здатна перетворити на продуктивну працю, інновації та додану вартість.

Автор: Олександр Костюк, д. е. н., доктор управління бізнесом (DBA), професор, головний редактор міжнародного наукового журналу «Корпоративна власність та контроль».

Оригінал публікації

КОМЕНТАРІ
Багато символів. Скоротіть на
Залишилось символів 1000
Заповніть форму, або
Заповніть форму або