Понад 80% опитаних медичних працівників в Україні вже використовують інструменти штучного інтелекту. Такі результати оприлюднило Міністерство охорони здоров’я України у серпні 2026 року. В опитуванні взяли участь понад 7 тисяч лікарів, керівників медичних закладів, фармацевтів і медичних сестер та братів.
Це важливий сигнал, що штучний інтелект поступово перестає бути експериментом для окремих фахівців і стає частиною професійної практики. Причому йдеться не лише про технологічні компанії чи передові клініки за кордоном. Цей процес уже відбувається в українській медицині.
Водночас питання полягає не в тому, чи зможе штучний інтелект замінити лікаря. Значно важливіше інше: чи зможе лікар залишатися конкурентоспроможним, якщо не вмітиме працювати з новими технологіями?
Від експерименту до клінічної практики
Один із найпереконливіших аргументів на користь використання ШІ в медицині – результати клінічних досліджень.
Масштабне шведське дослідження, опубліковане в журналі The Lancet Oncology, охопило понад 80 000 жінок. Воно продемонструвало, що мамографічний скринінг із підтримкою штучного інтелекту дозволив виявити на 20% більше випадків раку молочної залози порівняно зі стандартною практикою подвійного перегляду знімків радіологами.
Важливо правильно інтерпретувати цей результат. ШІ не встановлював діагноз самостійно й не замінював фахівців. Він допомагав аналізувати зображення, привертати увагу до підозрілих ділянок і підвищувати ефективність роботи лікарів.
Саме в цьому полягає одна з головних перспектив технології, вона може посилювати людську експертизу, допомагаючи швидше обробляти великі масиви інформації, знаходити закономірності та зменшувати ризик помилки.
І це стосується не лише радіології. ШІ поступово знаходить застосування в лабораторній діагностиці, кардіології, онкології, реабілітації та інших медичних напрямах.
Українські медики вже формують запит на ШІ
Результати опитування МОЗ дозволяють побачити, як саме українські медичні працівники оцінюють можливості нових технологій.
80,5% опитаних медиків використовують ШІ регулярно або час від часу. З них 21,6% роблять це регулярно, ще 58,9% – іноді. Водночас 65,7% підтримують використання штучного інтелекту в охороні здоров’я.
Особливо показовими є завдання, для яких медики хотіли б застосовувати такі інструменти:
- 57,4% – для пошуку клінічних настанов і протоколів;
- 54,1% – для пошуку нормативно-правових актів;
- 33,6% – для диференційної діагностики;
- 33,6% – для планування та організації роботи;
- 31% – для підготовки чернеток медичних записів.
Ці цифри демонструють, що запит на ШІ виходить далеко за межі цікавості до нових технологій. Медики хочуть мати інструменти, які допомагають працювати з інформацією, швидше знаходити необхідні дані, оптимізувати рутинні процеси та підтримувати клінічне мислення.
Водночас є й інша сторона цієї статистики. Найбільшим ризиком застосування ШІ медичні працівники називають можливі помилки системи. Тому для них важливі перевірені джерела інформації, прозорість рекомендацій і чітке розуміння відповідальності за остаточне рішення.
І це принциповий момент: ефективне використання ШІ починається не з уміння правильно сформулювати запит до алгоритму, а з професійної здатності перевірити отриману відповідь.
Пацієнти теж очікують змін
Трансформація медицини відбувається не лише з боку лікарів. Пацієнти також поступово формують новий запит до медичних послуг.
За даними того самого опитування МОЗ, 67,5% опитаних пацієнтів підтримують використання ШІ в охороні здоров’я. У дослідженні взяли участь понад 300 людей.
Найбільше вони очікують від технологій допомоги в розумінні власного здоров’я: пояснення діагнозів і результатів обстежень простою мовою, пошуку лікаря та визначення, до якого спеціаліста варто звернутися.
При цьому більшість опитаних готові прийняти використання ШІ лікарем як допоміжного інструменту за умови, що остаточне рішення ухвалюватиме людина.
Це важливий орієнтир для розвитку медицини. Технології мають не створювати додаткову дистанцію між лікарем і пацієнтом, а робити медичну допомогу зрозумілішою, доступнішою та якіснішою.
І тут знову повертаємося до ролі лікаря. Алгоритм може пояснити показники аналізу, але саме фахівець має співвіднести їх із симптомами, історією хвороби, способом життя та індивідуальними обставинами людини.
Новий розрив між фахівцями
Ми поступово стаємо свідками формування нового професійного розриву. Не між лікарями старої та нової школи, а між тими, хто вміє інтегрувати технології у свою практику, і тими, хто продовжує працювати за звичними алгоритмами, ігноруючи нові можливості.
Уявімо двох фахівців із подібним рівнем освіти та досвіду. Один самостійно виконує всі етапи пошуку інформації, аналізу даних і підготовки документації. Інший використовує ШІ для попередньої обробки інформації, пошуку клінічних рекомендацій та структурування даних, але кожен результат перевіряє власними знаннями.
У другого залишається більше часу на складні клінічні випадки, комунікацію з пацієнтом і професійне вдосконалення.
Це не означає, що другий лікар автоматично працює краще. ШІ може помилятися, генерувати неправдиві висновки, не враховувати клінічний контекст або відтворювати упередження, закладені в даних. Без належної перевірки використання таких інструментів може створювати нові ризики.
Але лікар, який розуміє можливості й обмеження технології, має додатковий інструментарій для роботи. І з часом ця компетенція може стати однією з базових вимог до медичного фахівця.
Медична освіта має випереджати зміни
Саме тут виникає найбільший виклик для медичних університетів. Якщо понад 80% опитаних медичних працівників уже користуються ШІ, то чи достатньо сьогодні навчати майбутніх лікарів лише традиційних методів роботи?
Медична освіта не може обмежуватися передаванням фундаментальних знань. Вона має готувати фахівців до середовища, у якому цифрові технології стають невіддільною частиною клінічної практики.
Йдеться про кілька принципово важливих компетенцій:
- Цифрова грамотність. Розуміння принципів роботи ШІ, його можливостей та обмежень у медичній практиці.
- Критичне мислення. Здатність перевіряти рекомендації алгоритмів, знаходити помилки та не сприймати автоматично згенеровані відповіді як істину.
- Робота з медичними даними. Уміння аналізувати великі масиви інформації, інтерпретувати результати та використовувати їх для обґрунтованих клінічних рішень.
- Цифрова етика. Розуміння питань конфіденційності, захисту персональних даних і відповідальності за використання технологій.
- Комунікація з пацієнтом. Здатність пояснювати медичну інформацію, зберігати довіру та не перекладати відповідальність на цифрові інструменти.
Водночас важливо не підміняти фундаментальну медичну підготовку навчанням роботі з конкретними програмами. Інструменти змінюватимуться, алгоритми вдосконалюватимуться, з’являтимуться нові рішення. Тому університет має навчити не просто користуватися сьогоднішніми технологіями, а адаптуватися до тих, яких ще не існує.
Для цього необхідно інтегрувати роботу з ШІ в освітні програми, клінічні симуляції, практичні заняття та науково-дослідну діяльність. Майбутні лікарі мають отримувати досвід використання таких інструментів ще під час навчання, а не вже після виходу на роботу.
Технології змінюються. Відповідальність залишається
Штучний інтелект не здатен повністю замінити лікаря. Він не має людського досвіду, не може самостійно взяти на себе відповідальність за лікування, повною мірою зрозуміти контекст життя пацієнта чи побудувати довіру, на якій тримається медична взаємодія.
Але це не означає, що медицина може дозволити собі залишатися осторонь технологічних змін.
Сьогодні конкурентоспроможність медичного фахівця визначатиметься не лише обсягом його знань і практичним досвідом, а й здатністю ефективно використовувати нові інструменти, критично оцінювати їхні результати та ухвалювати відповідальні рішення.
Тому завдання медичних університетів – не навчити студентів конкурувати зі штучним інтелектом. Наше завдання – підготувати лікарів, які зможуть зробити його своїм інструментом, не втрачаючи професійної самостійності, людяності та відповідальності.
Медицина майбутнього – це не протистояння людини й алгоритму. Це співпраця, у якій технологія розширює можливості фахівця, але не підміняє його.
Автор: Антон Смірнов, президент Університету медицини та соціальних наук.
