16 липня Верховна Рада України ухвалила постанову про формування нового складу уряду, міністром освіти і науки України було призначено Андрія Бутенка. Таким чином, щойно минуло «перші 100 днів» перебування Андрія Петровича на високій урядовій посаді.
Для міністра 100 днів – строк відверто невеликий. Водночас, за наявності таланту, сумління і працездатності можна встигнути зробити багато корисного і потрібного. Тож давайте спробуємо оцінити впровадження в систему освіти корисного і потрібного.
Відразу зазначимо, що Андрій Бутенко ще не встиг дати великої програмної прес-конференції, на якій незаангажовані журналісти мали б змогу поставити «не паркетні» запитання. (Будемо сподіватися, що така прес-конференція попереду). Тому нам доведеться намагатися зробити аналіз можливих досягнень та можливих упущень Андрія Петровича на основі офіційних повідомлень, а також публічних заяв та дописів у мережах.
Перше враження: Андрій Бутенко – смілива людина. Не кожен притомний фахівець міг би наважитися управляти міністерством, діяльність якого протягом останніх трьох років профільний парламентський комітет визнавав незадовільною аж п’ять разів. Окрім того, не можна забувати, що «жертовне служіння» попередника та його так званої «команди» стало приводом для кількох десятків петицій, значна частина з яких набрала необхідну кількість голосів. Немає жодних підстав стверджувати, що всі проблеми, згадані у петиціях, – вирішені остаточно. Нарешті, також не можна забувати, що відносно яскравих членів попередньої «команди» проводилися серйозні антикорупційні розслідування, під час яких було виявлено чимало кричущих фактів.
Зголоситися очолити міністерство, рівень управління яким можна оцінити як «нижче плінтуса» – погодьтеся, рішення доволі сміливе.
Цікаво, що Андрія Бутенка представляв колективу міністерства Прем’єр-міністр України Сергій Корецький особисто. Цей сигнал мав чітко засвідчити, що для керівника уряду проблеми розвитку освіти і науки – пріоритетні. Окрім того, цей сигнал мав продемонструвати, що новий міністр має належну політичну підтримку.
З перших хвилин перебування на посаді Андрій Бутенко продемонстрував знання актуальних проблем освіти і науки, а також чітке розуміння обмеженості ресурсів, що можуть бути спрямовані на їхнє вирішення. Принаймні, ми не побачили пустопорожніх «візій» та нескінченних обіцянок (якими нас «годував» попередній міністр) про швидке вирішення всіх освітянських проблем.
Окрім того, новий міністр, на противагу попереднику, не став «загравати» із професійним (експертним) середовищем, пропонуючи довірливим та наївним людям «записуватися на платформі» та давати «безкоштовні поради» щодо освітніх реформ.
Маємо розуміти, що у Бутенка – катастрофічний дефіцит часу. Міністр освіти і науки керує сферою, яка має найбільшу та найрозгалуженішу інфраструктуру (школи, дитячі садочки, заклади професійної освіти, університети, наукові установи та лабораторії). Відповідно, міністр постійно отримує повідомлення про ракетні і дронові атаки, які цю інфраструктуру нещадно нищать. Андрію Петровичу доводилося і доводиться швидко і оперативно реагувати на безпекові виклики, шукаючи нестандартні рішення.
Пан Бутенко очолив міністерство у період, який можна вважати «операційно важким».
По-перше, підготовка до нового навчального року – фахівці добре знають, що станом на 16 липня загальний рівень цієї підготовки був жалюгідним.
По-друге, бюджетний процес з підготовки планових обсягів фінансування на 2027 рік уже перейшов «екватор», і основні параметри вже були визначені. Отже, змінити щось кардинально – досить важко.
По-третє, на 1 вересня було заплановано старт чергового етапу реформи шкільного харчування – програма безоплатного харчування мала поширитися на всіх учнів і учениць (близько 2,8 млн осіб).
По-четверте, на 1 вересня було запланове чергове підвищення заробітної плати вчителів, але для практичної імплементації цього рішення не вистачало чималої кількості нормативних документів. Не секрет, що попередній міністр і його «брава команда» хронічно не виконували графік підготовки таких документів, про що відкрито заявив голова профільного парламентського комітету Сергій Бабак.
По-п’яте, якраз на кінець літа (напередодні початку нового навчального року) припадає так зване «стратегування» ключових програм і проєктів, що реалізуються за підтримки міжнародних партнерів. Умовно кажучи, міжнародні партнери мають заслухати звіти про результативність витрачання раніше виділених коштів, а також визначити напрями фінансування на майбутнє.
Андрій Бутенко з цими викликами в цілому впорався.
Навчальний рік стартував загалом нормально (хоча й без підручників, які були знищені внаслідок атак). Дається взнаки дефіцит педагогічних кадрів, але цю проблему за кілька тижнів вирішити, звісно, неможливо. Понад 10 тисяч десятикласників із 150 академічних ліцеїв уже навчаються за пілотними програмами старшої профільної школи.
Вдалося розробити нормативку та реально підвищити рівень оплати праці освітян – з 1 вересня посадові оклади виросли на 20%. Проголошено про запровадження нового механізму оплати праці (так, надбавка за престижність для педагогічних працівників шкіл визначена на рівні не менше 20%).
Академічні стипендії збільшено вдвічі – від 4 до 5,1 тис. у сфері вищої освіти та від 2,5 до 3 тисяч у сфері фахової передвищої освіти. Запроваджено державні гранти для магістрів (від 27 до 40 тисяч), для певних «дефіцитних» спеціальностей встановлено коефіцієнти.
У середині вересня уряд схвалив проект бюджету на 2027 рік, у якому загальні видатки на освіту і науку становлять 328,5 млрд грн. При цьому 286,6 млрд грн припадає на бюджетні програми, якими опікується МОН – це на 43,4 млрд грн більше, аніж у поточному році.
У кінці вересня на саміті міських голів у межах засідання Конгресу місцевих та регіональних влад Андрій Бутенко оголосив, що 90% батьків позитивно оцінили умови, які були створені внаслідок реалізації реформи шкільного харчування, 85% позитивно оцінили розмір порцій, якість страв і різноманітність меню. Загалом МОН у співпраці з іншими органами влади впоралося із ключовими завданнями реформи шкільного харчування, які були поставлені.
Пан Бутенко встиг провести зустрічі з представниками Світового банку та ЮНЕСКО, виступити на засіданні Ради Україна-НАТО, налагодити робочі контакти з експертами низки міжнародних проектів (зокрема, DECIDE).
Проведено певну «де бюрократизацію» освітнього процесу. Зокрема, згідно рішення Бутенка, учителям уже не треба «заморочуватися» формуванням груп результатів навчання. Наявні інформаційні системи «перелаштовуються» таким чином, аби зовнішні користувачі отримували необхідні дані автоматично, без формування запитів до шкіл.
Правильним рішенням є модернізація і розширення проєкту «Всеукраїнська школа онлайн», що особливо актуально в контексті безпекових викликів, а також високої ймовірності збільшення частки занять в режимі онлайн.
Андрій Бутенко чітко показав, що він має намір змістовно (а не бутафорно, як це робилося раніше) виконати доручення Президента Володимира Зеленського та спростити умови вступу до закладів вищої освіти. Вже через тиждень після призначення міністр провів зустріч з очільницею Українського центру оцінювання якості освіти та поставив чітку вимогу про відмову від складних бюрократичних «сладжів» на шляху молодої людини до омріяної професії. «Визначили для себе головне завдання – зменшити навантаження на дітей, які п'ятий рік живуть і навчаються в умовах повномасштабної війни, та водночас зберегти якість освіти й справедливість вступу», – написав Бутенко на своїй сторінці у фейсбуці. Це явний натяк на те, що система вступу зразка 2023–2026 років була перевантаженою, несправедливою і не враховувала реалій війни.
Андрій Бутенко намагається бути в курсі реалізації стратегічних проєктів, що передбачають капітальні видатки та виконуються безпосередньо «на землі». Прикладом є те, що в кінці серпня він побував на горі Піп Іван (Івано-Франківська область), де завершується облаштування сучасної обсерваторії. За підтримки Бутенка це буде не просто обсерваторія, а Міжнародний центр колективного користування науковим обладнанням. Вагому участь у розбудові наукового об’єкта беруть польські колеги. З цього приводу міністр освіти і науки України та міністр науки і вищої освіти Республіки Польща підписали декларацію про співпрацю.
Одне із чутливих питань – кадри. Поки що Андрію Бутенку вдалося спромогтися призначення лише одного заступника міністра. Десять днів тому уряд підтримав подання про призначення заступником міністра Івана Юрійчука – він опікуватиметься реформуванням середньої освіти. Добра новина полягає в тому, що пан Юрійчук – міцний професіонал, який має педагогічну освіту, досвід роботи в школах різного рівня, а також в Державній інспекції навчальних закладів та Державній службі якості освіти.
Відомо, що міністр Бутенко пропонував на вакантні посади різних людей, але ці пропозиції з різних причин не були підтримані. Не виключено, що Андрій Петрович, приймаючи кадрові рішення, не має доступу до всієї «пікантної інформації» щодо тих або інших кандидатур.
Посада першого заступника міністра залишається вакантною вже три місяці. Це може свідчити про наявність якоїсь «інтриги», яка – залежно від наявного управлінського задуму – може нести і позитиви, і негативи...
А тепер – про те, що в роботі Андрія Бутенка здається «трішечки дивним».
Чинному міністру поки що не вдалося чітко сформулювати свою програму дій та донести її до широкої громадськості. Які стратегічні орієнтири розвитку освіти і науки? Які ключові пріоритети? Які реформи слід підтримати, а які – навпаки – потребують уточнення та коригування? Які саме результати можуть вважатися успіхом?
Чинний міністр поки що не знайшов можливості використати традиційні канали звітування перед суспільством. Він не проводить прес-конференцій, не ініціює експертних форумів з різних освітянських проблем, не бере участі у засіданнях Громадської ради при МОН. Також він не дав жодного «програмного інтерв’ю». Будемо сподіватися, що ці активності – попереду.
Андрій Бутенко де-факто підтримав (як мінімум – не припинив) відверто сумнівні «експерименти», які були започатковані протягом 2023–2026 років. Зокрема, начебто має шанс отримати «друге дихання» експеримент про особливий порядок формування наглядових рад закладів вищої освіти, а також надання права цим радам призначати ректора (керівника) закладу. Суспільної дискусії (у тому числі з ректорським корпусом) щодо обговорення цього експерименту, який триває вже понад два роки, не відбулося. Можна припустити, що рішення про «друге дихання» ухвалювалося кулуарно, а наявні критерії оцінки – відверто дискусійні.
Андрій Бутенко також не зробив жодної заяви про те, що найближчим часом будуть виправлені всі порушення та помилки, які були встановлені профільним парламентським комітетом, Рахунковою палатою України, Національним агентством з питань запобігання корупції та Державною аудиторською службою протягом 2023–2026 років. Необхідність виправлення цих та інших помилок очевидна. Окрім того, мають бути ухвалені рішення, що унеможливлять зловживання у майбутньому.
І наостанок – невеличка «замальовка на полях».
Модераторкою головної панелі Конференції «Серпнева-2026» було призначено Лілію Гриневич – проректорку з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, яка у 2016–2019 роках працювала міністеркою освіти і науки України. Лілія Михайлівна – палкий прихильник імплементації вельми сумнівного (неперевіреного і недоведеного) досвіду інших країн щодо реформування середньої освіти. Не секрет, що в основу проєкту «Нова українська школа», яку ініціювала Гриневич особисто, покладено досвід Фінляндії, натомість вже сама Фінляндія цей досвід визнала таким, що не відповідає вимогам часу та потребує серйозного коригування.
Одначе, ми всі розуміємо, що в «Нову українську школу» вже вкладено сотні мільярдів бюджетних коштів, попереду – нові і нові мільярди, а це означає, що відмовитися від цього проєкту в осяжному майбутньому буде дуже непросто. Вочевидь, незважаючи на катастрофічне падіння успішності українських школярів та школярок, усі невдачі будуть «списані» на війну, дистанційне навчання, перебої зі світлом та недолугих педагогів.
Дивина полягає у тому, що в той час, коли одна міністерка (Лілія Гриневич) модерує дискусійну панель на головній освітянській конференції і таким чином продовжує особисту піар-компанію, чинний міністр має виправдовуватися за тривіальну робочу зустріч з іншим колишнім міністром (Сергієм Шкарлетом).
За моїм припущенням, перебуваючи в стані неабиякого емоційного хвилювання, Андрій Бутенко написав у своєму фейсбуці: «Із Сергієм Шкарлетом відбулася коротка робоча розмова, яка стосувалася виключно його діяльності як першого проректора Національного університету «Чернігівська політехніка» з питань пошкодження корпусів університету після ворожого обстрілу. Він прийшов до міністерства як відвідувач, був прийнятий у звичайному робочому порядку. Не більше».
Якщо відверто, не віриться, що колишній міністр прийшов до міністерства як звичайний відвідувач, записався на прийом (і відразу – до міністра!), у той же день дочекався своєї черги серед таких же звичайних відвідчувачів і був прийнятий у «звичайному робочому порядку».
Зустріч міністра Бутенка з будь-яким колишнім міністром – це абсолютно нормальна справа. Під час таких зустрічей чинний урядовець може уточнити обставини формування тих або інших ініціатив та рішень, а також отримати довідку щодо підтексту тих або інших процесів.
У дописі Бутенка також привертає до себе увагу фраза: «Не більше». Відразу подумалося: «А що, могло бути і більше? Що саме? Про що саме йдеться?» Скоріш за все, хтось міг перелякатися, що відбувалося «щось більше», і Андрій Петрович поспіхом (і дещо незграбно) вирішив заспокоїти «збентежену громадськість» від зайвих хвилювань та фантазій.
На мою скромну думку, Андрію Бутенку треба навчитися бути суб’єктним політичним гравцем, адже він займає саме політичну посаду, яка передбачає оперування поняттями «політична позиція», «політична доцільність», «політична сміливість», «політична інтуїція», «політична відповідальність» тощо.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
