Уже багато озвучено, аргументовано та визначено, і все одно – наша пісня гарна й нова...
Заборона мобільних телефонів. Це відбувається на тлі військових дій в Україні, коли зв'язок з дитиною є життєво необхідним для всіх відповідальних батьків.
Маємо дивні ініціативи, які більше нагадують спробу повернути час назад.
Спочатку держава витрачає мільйони на диджиталізацію: створюються онлайн-платформи, цифрові підручники, відеоуроки та тести.
Батьків та дітей активно заохочували, що це майбутнє та дуже зручно. І «добровільно-примусово» змушували реєструватись на всіх цих ресурсах з сумнівними розробниками.
Тепер, коли колосальні кошти освоєно, вимушено куплені сотні тисяч гаджетів, у школах хочуть заборонити їх використання.
Це ж просто геніально, чи не так?
Щоб потім знову виділяти бюджети на подолання наслідків цієї загальномасштабної хаотичної цифровізації.
Виникає цілком логічне питання: якщо вчителі масово використовують готові презентації та відео, майже не готуючись до уроків самостійно, то, можливо, їм варто також заборонити використання гаджетів?
Най користуються власними розробками, а не готовими шаблонами з інтернету.
Багато років говорю про це і пояснюю, що заборона – сумнівний та провокативний шлях і небезпечний прецедент, який призводить до критичних наслідків:
- Інформаційний вакуум під час повітряних тривог та обстрілів.
Один вчитель не здатний прийняти дзвінки чи відповісти на повідомлення від 30 батьків одночасно після подій.
Прямий контакт «дитина-батьки» – це єдиний спосіб уникнути паніки та переконатися, що все гаразд.
Само собою, це стосується і інших ситуацій, пов’язаних з безпекою дитини.
- Формат навчальних матеріалів.
У нових підручниках НУШ надруковані QR-коди з посиланнями на відео та досліди.
Яким чином учень має їх опрацьовувати без гаджета? Чекати до вечора, щоб подивитися з батьками і зробити уроки?
До речі, багато дітей в очі не бачили саме друкованих підручників та використовують їх тільки у цифровому форматі через онлайн під час уроків зі смартфонів у переважній більшості!
- Марність фізичного вилучення.
Діти на моїх заняттях говорять, що мають по два і більше пристроїв. Здаючи один, вони будуть використовувати інший.
Це привчає дитину до маніпуляцій і брехні замість відповідального використання.
- Порушення права власності.
Гаджет – це особисте майно дитини, придбане батьками. Адміністрація школи не має права на нього зазіхати, так само як і не несе матеріальної відповідальності за його збереження.
- Захист від свавілля та булінгу.
Часто єдиний!
З мого багаторічного досвіду саме смартфони допомагають довести факти та привернути увагу до неякісної їжі, нещасних випадків або принижень з боку вчителів чи однолітків у школах.
Без камери смартфона дитина залишається беззахисною у закритій системі, яка найкращим рішенням все частіше обирає замовчувати проблеми.
Заборона смарт-годинників – це взагалі окреме питання. Вони мають обмежений функціонал у порівнянні зі смартфоном, цей засіб зв’язку, який дитина навіть не знімає з руки, до речі, як і найпростіший телефон-дзвонилка.
Можливо, загроза в тому, що батьки мають можливість чути та бачити, що відбувається під час уроку в школі?
Наявність зв’язку у наших реаліях та щоденних ситуаціях – базова потреба дитини.
Особливо в ситуаціях, коли вчитель чи інші дорослі свідомо ігнорують прохання дитини зателефонувати батькам.
У мене немає мети когось розкритикувати.
Як фахівець з безпеки з практичним досвідом 15+ років, я хочу привернути увагу до того, що заборона – це шлях до безконтрольності.
Я впевнена, що дитина має бути на зв'язку, а дорослим варто чітко відрізняти засіб зв'язку від засобу для ігор.
Якщо у батьків немає потреби бути на зв'язку з дитиною – не давайте телефон до школи.
І не треба всім разом нічого забороняти. Все простіше, ніж здається.
Автор: Олена Лізвінська, керівник освітнього проєкту з безпеки дітей.
