Весільні генерали освіти, або Як наглядові ради у вишах формують майбутнє України

Змагання за таланти ми виграємо лише тоді,
коли створимо українські Стенфорди та Оксфорди

Тарас Добко, ректор УКУ. Стаття до українського «Forbes»

Яку стратегію обрати: виживати чи розвиватись в умовах війни? Хочеш вижити – потрібно економіти ресурси. Плануєш розвиток – розроби стратегію та залучай фінансування.

Відкриті дослідження показують, що кількість українських вишів у світових рейтингах зростає – плюс 100% за останні 5 років. Польських ЗВО у таких же рейтингах вдвічі більше. Дилему «розвиватись чи виживати» неможливо розвʼязати без залучення управлінців. Тож говоримо про менеджмент у державних вишах: яким він є і яким має бути.

Виші Незалежності

За часів власного студентства у середині нульових я бачив чимало молодих і дуже амбітних науковців, які вже тоді виїжджали за межі України, бо хотіли працювати у європейських та американських вишах, де підтримують молодих вчених зі всього світу (а потім роблять їх частиною власного економічного дива), де фінансують дослідження. Ситуація останні 20 років не стала кращою. Талантів з України у західних вишах стає дедалі більше. В Україні залишаються романтики.

Війна рф проти України значно деформувала демографічні чинники та збільшила міграцію молоді. Кількість студентів у країні загалом зменшується. При цьому вступники все частіше обирають приватні виші.

Нещодавній тендер моєї альма матер на проведення рекламної кампанії щодо залучення іноземних вступників (а не української молоді), які вчаться лише на комерційній основі – додаткове тому підтвердження. Державний виш у таких умовах думає про комерційну вигоду, а не про освіту українців. У той самий момент український католицький університет зі Львова більшу частину доходу отримує від грантів, а не оплати за навчання. Європейські виші взагалі лише близько 10% доходу отримують від студентів. Решта бюджету – державне та грантове фінансування.

Вища освіта в руках у несміливих людей

Чи університетський менеджмент адаптувався до життя у час військових викликів, сказати важко. Проте очевидним є стан, коли формально професійний ректорат насправді виявляється абсолютно залежним. Керується типовий державний виш односібно ректором (та призначеними ним проректорами) за підтримки вченої ради, із абсолютно формальною наглядовою радою. При цьому саме вчена рада (по суті – підлеглі ректора) ініціює і обирає членів наглядової ради.

Поточна процедура обрання ректорів не витримує жодної критики. Подібні вибори додають негативного сприйняття нашої освітньої системи перед партнерами та колегами із заходу. Маю стійке враження, що наглядові ради більшості державних університетів в Україні існують лише через вимогу акредитації.

Для чого вона взагалі потрібна, ця наглядова рада? Основні задачі ради, згідно з західним досвідом, такі: призначає / знімає ректора, погоджує стратегію та фінплан, слідкує за розпорядженням майном, відповідає за ключові партнерства та залучення грантового фінансування від роботодавців-партнерів. Подібний функціонал є лише у чотирьох українських вишах, сформованих у результаті експерименту.

Критиків реформи вистачає. Зрозуміло, що ректор у таких закладах перестає бути всемогутнім та вічним. І вже не обирається, як Папа, після смерті попередника, а перемагає за результатом прозорого багаторівневого конкурсу. Наглядова рада теж обирається на відкритому конкурсі, та несе відповідальність за життя університету, і чималу. Така система дає результат.

Дякуючи окремим сміливцям в МОН та правильній позиції бізнесу, в Україні активно діє аналогічний експеримент для профтех напрямку, де у наглядові ради закладів середньої освіти залучають роботодавців. Рада здійснює повноваження з відбору і призначенню, контролю та нагляду за роботою директора закладу. А ще обмежує йому «поле для маневру» у фінансових питаннях та розпорядженні майном. Очевидно і позитивно. Проте на цьому сміливці в МОН завершились.

Повернімось до закладів вищої освіти.

Базова постанова про експеримент для вишів є. Поширити досвід на більшу кількість ЗВО, вважаю, необхідно. І тут вже необхідно змінювати закон про вищу освіту. Задача із зірочкою для парламенту та профільного комітету ВРУ.

Для популяризації реформи потрібні лобісти. На превеликий жаль, дуже мало університетів сьогодні мають алюмні-спільноти, здатні тримати у фокусі випускників. На заході саме успішні вихідці з універів виступають амбасадорами та, часто, фінансовими партнерами, формуючи частину бюджету досліджень. Люди з бізнесу, громадського та державного сектору, керівники та власники різних підприємств із досвідом – голос випускників потрібен.

Генерали освіти

Для підготовки цієї колонки я проаналізував роботу діючих наглядових рад державних ЗВО – і жахнувся. Українські виші грішать однаковими помилками, створюючи їх для галочки. Залучення відомих людей для солідності вважалось нормою, а сьогодні може негативно сприйматись міжнародними партнерами та донорами.

Ось кілька прикладів:

Окрім кочовиків, у наглядові ради вітчизняних державних вишів дуже часто потрапляють діючі та минулі високопосадовці. Політики йдуть з посад, а у складі наглядових рад лишаються на роки. Є випадки, коли члени НР під слідством (наприклад, Сергій Кропива («Канцлер») – колишній заступник начальника департаменту міжнародного співробітництва Офісу генпрокурора, ймовірно досі є членом наглядової ради Одеського університету внутрішніх справ) чи вже із вироком суду у кримінальному провадженні та, ймовірно, продовжують виконувати свої функції. Такі речі неможливі в університетах західного світу. Ба більше, політикам часто законодавчо заборонено брати участь в управлінні вишів.

Публічні звіти чи протоколи роботи наглядових рад відсутні на сайтах загаданих вишів. Там, де протоколи публікують, видно, що засідань не більше одного на рік, на якому заслуховують звіт ректора та затверджують план роботи. А ще роблять екскурсії і дякують один одному за те, що зібрались.

Такий стан справ підкріплений статтею 37 Закону України «Про вищу освіту», де зазначено, що наглядова рада функціонує як дорадчо-контрольний орган, а її члени працюють на безоплатній основі (на громадських засадах). Безоплатно означає нуль відповідальності.

Що робити?

В умовах війни, тотального бюджетного дефіциту і одночасного запиту на інновації, менеджмент державних ЗВО не може формуватись для галочки. Особливо, коли мова йде про $1млрд (приблизні річні видатки на ЗВО, дані з проєкту Державного бюджету) з державної казни на вищу освіту.

Формальний підхід має відійти у минуле, якщо ми не хочемо і надалі падати у освітніх рейтингах. МОН та депутатський корпус можуть зробити вже сьогодні декілька важливих кроків:

• По-перше, змінити «Закон про освіту». Перейти від формальних наглядових рад до реального управлінського механізму.
• По-друге, провести перезапуск наглядових рад державних вишів. Ставити вимоги фінансової автономності і стійкості ЗВО. Жорстко контролювати будь які спроби повести у минуле, сховатися від відповідальності або пиляти ресурси.
• По-третє, змінити повноваження вчених рад, які стосуються призначення ректора, фінансів та розпорядження майном. Вчена рада очолює лише науковий трек.

Додатковий ефект від таких змін є зростання попиту на фахових управлінців. Практику корпоратизації активно розпочали в стратегічних галузях та критичній інфраструктурі, одразу після Євромайдану. Проте дуже мляво триває адаптація до корпоративних змін на місцевому рівні (комунальні підприємства) та власне у вищій освіті.

Водночас саме якісна освіта та дієве місцеве самоврядування залишаються одними з драйверів руху України до ЄС. Сьогодні маємо понад півтори сотні державних університетів. Якісний підхід до управління вишами формує великий попит на фахівців із корпоративного управління, і створює пропозицію на ринку. Практичні курси з корпоративного управління вже пропонує ряд бізнес шкіл та профільних асоціацій, випускники яких працюють у корпоративному секторі.

Пропоную новому міністру освіти формувати реальну політику, у якій університетське самоврядування забезпечує фінансову автономність ЗВО. Риба гниє з голови. У нашому випадку вже чути запах.

Післямова

На початку жовтня на сайті МОН виклали проєкт постанови, який передбачає розширення експерименту із трансформації наглядових рад. Тут передбачені і OKR, і оплата праці, і спільна відповідальність за результати. Отже, перший крок зроблено. Що буде далі – спостерігаємо і набираємось терпіння.

Автор: Кирило Новіков, авіафахівець, член Професійної асоціації корпоративного управління (ПАКУ).