Як відомо, Кабінет Міністрів України з ініціативи колишнього керівництва Міністерства освіти та науки України постановою від 6 вересня 2024 року № 1029 ухвалив рішення про реалізацію експериментального проекту щодо розвитку автономії закладів вищої освіти через посилення повноважень їхніх наглядових рад.
Аналізуючи цей документ, необхідно зупинитися на наступному.
По-перше, правовий аспект цього акту Кабінет Міністрів України.
КМУ має діяти відповідно до Конституції України та Законів України. Частина друга статті 113 Конституції Країни зазначає, що «Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України». Частина 2 статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює: «2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Таким чином, є всі підстави вважати, що КМУ, видаючи постанову від 6 вересня 2024 року № 1029 «Про реалізацію експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти», перевищив свої повноваження, надані йому Конституцією і законами України.
Законодавчими актами України КМУ не наділено повноваженнями видавати постанову, якою змінюється порядок обрання ректора / проректорів ЗВО, що повністю врегульовано законом України «Про вищу освіту».
У преамбулі указаної постанови відсутнє посилення на конкретну норму закону, на підставі якої урядом її було видано. Для порівняння наведемо постанову уряду від 28 квітня 2021 р. № 630, у преамбулі якої чітко зазначено законодавчі підстави її видання. А саме: «відповідно до частини другої статті 17 закону України «Про оренду державного та комунального майна» Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити Методику розрахунку орендної плати за державне майно, що додається».
Таким чином, постановою № 1029 Уряд змінив порядок обрання ректора / проректорів ЗВО, який встановлено чинним законом України «Про вищу освіту», не маючи на це законодавчих підстав.
Другий аспект. Вивчаючи іноземний досвід обрання керівників ЗВО, у першу чергу необхідно вказати, що у більшості європейських країн ректора обирає колектив ЗВО, повністю або відповідно певних квот для НІШ, адміністративного персоналу, студентів. Наприклад, в Іспанії, Італії або Норвегії ректор обирається шляхом голосування всіх або частини колективу ЗВО. Голоси часто мають вагу: найбільша частина у НПП, менша у студентів і адмінперсоналу. Так, у Франції та Бельгії пропорція може бути 70 відсотків у НПП, далі порівну у студентів і адмінперсоналу.
У Німеччині, Австрії та ряді інших країн відбором кандидатів на посаду ректор займається змішаний орган – університетська рада, до якої входять як представники ЗВО, так і зовнішні експерти, роботодавці, представники громадськості. Вони оголошують відкритий конкурс, формують пошуковий комітет, проводять співбесіди з кандидатами та таємне голосування.
В Англії, Уельсі та Північній Ірландії очільника університету (віцеканцлера) призначає наглядова рада на відкритому міжнародному конкурсі, як CEO великої компанії. Основні вимоги до кандидатів у віцеканцлери такі: топменеджери з інших університетів світу, видатні науковці з глобальним ім'ям, топменеджери з бізнесу та індустрії, високопоставлені дипломати або державні діячі, іноземні громадяни. До речі, такі вимоги важко співставити з результатами призначання на посаду ректора наглядовими радами ЗВО – учасників експерименту.
У Шотландії додатково існує посада ректора, якого раз на 3 роки демократично обирають студенти для захисту своїх інтересів. Держава жодним чином не втручається у цей процес.
Не можна і близько порівнювати управління і виборність керівника в бізнесі (особливо приватному) і в університетах, переконаний експерт із реформування вищої освіти National Erasmus+ Office in Ukraine, заступник міністра освіти і науки України у 2017-2019 роках Юрій Рашкевич. «Якщо в англосаксонській системі (особливо в Північній Америці) справді часто використовують активні наглядові ради, які призначають ректора, то в континентальній Європі домінуючою є виборність академічною громадою, – наголошує Юрій Михайлович. – Можна багато говорити про переваги і недоліки кожної системи, але не можна маніпулювати, «притягуючи за вуха» приклад бізнесу».
Ще один важливий момент. У більшості країн світу членство в наглядовій раді університету є почесною благодійною волонтерською місією, за яку не виплачують заробітну плату, або гонорари 3а нашим же експериментом члени таких наглядових рад отримують гроші за членство в них. Що тільки призводить до збільшення коштів на утримання ЗВО.
Необхідно відмітити, що офіційно результати експерименту ще не підведено. Але вже звучали думки щодо впровадження норм експериментального проєкту до закону України «Про вищу освіту». Результатом цього в нашому законодавстві може з’явитися дуальність обрання / призначення ректора ЗВО. Повноваження ректорів будуть відрізнятися в залежності від способу їх обрання / призначення.
Вважаємо, що така ситуація є неприйнятною і спричинить до певного розбалансування у функціонуванні механізму та повноважень ректорів ЗВО обраних / призначених за різними схемами. Це не покращить, а погіршить справу.
Також вважаємо неприйнятною встановлення плати членам наглядових рад ЗВО та ситуацію, за якою очільниками ЗВО можуть стати особи без знаних наукових заслуг та наукових ступенів.
І найголовніше. Заради чого проводився цей експеримент? Напевно, заради підвищення якості освітнього процесу, дослідництва тощо. Проте цього в університетах, які стали на шлях експерименту, ми не бачимо. Тобто отримали реформу заради реформи.
Просимо читачів висловити свою думку з вищевикладеного, зокрема щодо доцільності впровадження обрання ректорів ЗВО їх наглядовими радами за схемою у постанові КМУ від № 1029 та необхідності закріплення такого механізму у законі України «Про вишу освіту».
Автор: Петро Куліков, голова Спілки ректорів закладів вищої освіти.
