Насамперед хочу сказати, що я гАряче за здорове харчування наших школярів, за осучаснення шкільних харчоблоків та державну підтримку сімей з дітьми саме у забезпечення шкільними обідами. Але є одне велике але. Ну вміємо ми перетворити гарну ідею у політичну доцільність, що в кінцевому результаті призводить до втрати суті самої ідеї.
У моєму та, переконаний, не лише моєму, розумінні, заклад освіти – це передусім простір, у якому учні здобувають ґрунтовні знання та практичні навички, які дозволять їм стати максимально успішними у подальшому дорослому і такому складному житті. Щоб це відбулося, потрібне правильне поєднання багатьох факторів та учасників: це і вмотивовані до здобуття знань учні, і розуміючі батьки, і висококваліфіковані педагоги, і сучасне навчальне середовище, яке включає навчальне обладнання, освітні технології, програмне та методичне забезпечення, і безпечне та комфортне середовище, де перебуватимуть учасники освітнього процесу, і, безперечно, організований процес харчування у закладі освіти.
Але, спостерігаючи за висвітленням усього, що відбувається у закладах освіти протягом першого місяця навчання, напевно, не тільки я бачу, що першим пріоритетом, який оприлюднюється на сайтах закладів, державних установ та владних структур та у соціальних мережах, є шкільні обіди.
І це набирає таких обертів, що рідко хто, зайшовши до фейсбуку, не зустріне світлини тарілок із шкільних їдалень із наїдками.
Усе здавалося б нормальним, але насправді це набуває вселенських масштабів:
- питання реформи шкільного харчування обговорюється на найвищому рівні на засіданні Карпатської вісімки;
- воно є першочерговим на обговоренні на платформі Конгресу місцевих та регіональних влад;
- начальники військових адміністрацій майже щоденно публікують пости у соціальних мережах про досягнення та проблеми в організації харчування школярів з подяками ініціаторам цієї ідеї, організовують відкриття гарячих телефонних ліній, куди можна поскаржитися;
- окремі міські голови навіть у корзинах з відходами нишпорять руками, висловлюючи думки, що нез’їдену їжу нужденним потрібно передавати;
- окремі керівники обласних управлінських структур пишуть гнівні пости про завантаженість бюрократичною роботою, яка надходить зверху, забуваючи написати, що вони щоденно збирають фото із шкільних їдалень усіх громад для звітування «нагору»;
- «небайдужі» громадяни вишукують порушення і викладають їх де тільки можливо…
А що ж насправді відбувається у закладах освіти? Почнемо з позитиву: зміни та зрушення відбулися, і це не може не тішити. Діти мають право на здорове, безпечне, калорійне і якісне харчування, і заклади освіти, крім його забезпечення, мають ще й формувати нову культуру сучасного харчування.
Але поряд з тим більшість закладів є неготовою до забезпечення харчування у години, коли воно для дітей є доречним, бо не розрахована на таку пропускну спроможність харчоблоків.
Через що для одних харчування вже о 8 годині, а для інших – на закінчення дня, що і в першому та другому випадках є не зовсім доречним. А в інший час, коли вже зголоднів чи знову зголоднів, навіть додатково поїсти за власні гроші неможливо, бо за графіком – час харчування інших учнів.
Шкільні їдальні потерпають від дефіциту працівників: робота надзвичайно відповідальна, важка, виснажлива і низькооплачувана. Існуюча система оплати праці, коли тарифні розряди цієї та й інших категорій працівників значно відстають від мінімальної заробітної плати, призводить до того, що встановлені доплати поглинає підвищення до мінімальної заробітної плати та змушує керівників та бухгалтерів вишукувати такі конструкції, за які хтось колись запитає. Але навіть це не вирішує проблему наявності великої кількості вакансій.
Київський метрополітен заклеєний оголошеннями про пошук працівників для організації шкільного харчування, а у регіонах ситуація чи ще не критичніша. Складна безпекова ситуація призводить до постійних форс-мажорів щодо прогнозування та реального використання приготовлених страв.
Рано чи пізно контролюючі органи за це візьмуться, і крайніми будуть керівники освітніх закладів.
Дива дивнії відбуваються і з погодженням меню у органах Держпродспоживслужби. Заклади освіти, які самостійно організовують харчування, в окремих випадках до десятка разів змушені робити відповідні звернення, тоді коли аналогічні меню для комерційних структур, які організовують шкільне харчування, проходять погодження «на ура» з першого разу.
Здорожчання продуктів харчування призводить до розірвання угод з постачальниками, а процедури закупівель тривають дуже довго і часто є нерезультативними.
Субвенція на безкоштовне харчування навіть до кінця року не покриває усіх витрат, а події останнього часу із виконанням бюджету породжують сумніви, чи не перекладуть це у недалекому майбутньому на місцеві бюджети, які і так не справляються із своїми необхідними видатками.
Поряд з цим практично немає інформаційних приводів від усіх згаданих вище посадових осіб та структур щодо впровадження нових технологій навчання, запуску нових навчальних та дослідницьких лабораторій, застосування сучасного навчального програмного забезпечення, щоби надолужити освітні втрати та мінімізувати їх у близькій та далекій перспективі, про заходи щодо сприяння зростання мотивації до навчання в учнів та розуміння їх батьками необхідності якісної освіти дітей та врахування при цьому їх індивідуальних особливостей.
Особливо непокоїть те, що потроху, ніби свідомо, стихає інтенсив щодо старту старшої профільної школи в усіх закладах, до якого вже менше як за рік.
При всій важливості процесу харчування ми, як на мене, не зовсім правильно виставляємо та визначаємо пріоритети у діяльності закладів освіти, бо освітній процес є визначальним, а все інше, яке є важливим, лише супроводжує його. Так недовго до того моменту, коли із «освітньої купелі» ми можемо викинути й дитину…
Переконаний, що захистити та відбудувати Україну зможуть лише високоосвічені та професійно підготовлені громадяни, а не просто ті, яких якісно, за новим меню та безкоштовно, за встановленим графіком нагодували у шкільних їдальнях.
Автор: Олег Фасоля, керівник напряму «Освіта на місцевому та регіональному рівнях» Шведсько-української програми Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні».
