Уявіть ситуацію, коли престижний університет масово видає дипломи студентам, які не здатні впоратися з елементарною математикою, і при цьому називає це грандіозним досягненням.
Саме таку картину нещодавно з абсолютною серйозністю та схваленням описала авторка блогу на сторінках The New York Times, аналізуючи наслідки скасування стандартизованих вступних тестів SAT у Каліфорнійському університеті. Чесно кажучи, її логіка вражає. Вона визнає, що після скасування тестів нинішні студенти відверто провалюють базові математичні курси, проте університет радіє тому, що відсоток випускників та темпи видачі дипломів досягли рекордних показників. Найбільше в цій історії дивує те, що авторка тексту абсолютно не бачить проблеми в деградації знань, а щиро вважає такий стан речей тріумфом системи та великим успіхом.
Мені важко сприймати подібну риторику спокійно. У часи, коли генеративні алгоритми, великі мовні моделі та автоматизовані системи ухвалення рішень фундаментально перебудовують ринок праці, математична грамотність перестала бути прерогативою виключно майбутніх інженерів чи теоретиків. Вона є базовою основою критичного мислення, розуміння алгоритмічних викривлень та збереження особистої автономії у світі технологій. Людина, яка не володіє азами статистики, логіки та аналізу даних, приречена бути пасивним користувачем чужих технологічних рішень замість того, щоб формувати правила їхньої дії.
Спроба замаскувати зниження академічних стандартів під прапором соціальної справедливості видається небезпечною підміною понять. Коли сотні викладачів точних наук б'ють на сполох через те, що навіть у топ-університетах США на кшталт Берклі чи Лос-Анджелеса доводиться вводити «адаптаційні» курси математики фактично на рівні середньої школи, це сигнал, що щось пішло не так. Радіти рекордним показникам випуску на тлі падіння базових навичок означає лише те, що внутрішні критерії оцінювання були штучно опущені задля красивої статистики. Це веде до відвертої інфляції вищої освіти, яка девальвує реальну цінність університетського диплома насамперед для тих студентів, які справді працювали заради академічного успіху.
Етична відповідальність університету має полягати у виправленні нерівності через активну роботу з підготовкою абітурієнтів, якісну роботу з учителями та інвестиції в базову шкільну освіту. Якщо значна частка учнів виходить зі школи без уміння рахувати, проблема криється в самій шкільній ланці. Скасування стандартизованих тестів на вході не вирішує цю проблему, а лише вимикає термометр у кімнаті, де у хворого піднялася висока температура. Адміністрація просто ліквідує інструмент діагностики, перекладаючи тягар неуспішності на самих випускників, коли ті стикаються з вимогами реального ринку праці.
Ця закордонна полеміка дуже тісно перегукується з тим, що ми спостерігаємо в українському освітньому просторі. Періодично з боку окремих політиків та народних депутатів з'являються популістичні пропозиції прибрати обов'язкову математику з НМТ або суттєво послабити прохідні пороги до закладів вищої освіти. Подібні ідеї часто подаються під соусом захисту психологічного стану абітурієнтів, турботи про рівні можливості під час війни чи уявні причини виїзду абітурієнтів за кордон.
Безумовно, війна спричинила безпрецедентні освітні втрати, хронічний стрес і руйнування освітньої інфраструктури, проте відповіддю на ці виклики не може бути добровільна інтелектуальна капітуляція. Україні для виживання, відбудови, створення конкурентного military tech, розвитку кібербезпеки та модернізації економіки життєво необхідні фахівці з фундаментальними технічними знаннями. Поступки у формі скасування математики чи демонтажу НМТ не допоможуть молоді, а лише відкриють шлях до профанації дипломів, корупційних ризиків та глобальної неконкурентоспроможності нашого людського капіталу.
Будь-які стандартизовані оцінювання недосконалі, але відмова від об'єктивних метрик заради комфортної статистики завжди б'є по довгостроковому майбутньому країни. Як у Каліфорнії, так і в Україні справжня підтримка майбутніх поколінь вимагає створення умов, за яких кожен зможе дотягнутися до високих стандартів, а не опускання планки до повної втрати змісту вищої освіти.
Автор: Дмитро Чумаченко, доцент Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут», голова правління Українського науково-освітнього ІТ товариства.
