Сінгапур почав платити своїм громадянам за читання. Реєструєшся на державній платформі, відмічаєш сеанс читання щонайменше на п'ятнадцять хвилин і отримуєш двадцять віртуальних монет (тисяча монет дає один сінгапурський долар). Щоб заробити 30 гривень, читати доведеться 50 днів.
І хоча це здається дивним і нелогічним, за таким підходом стоїть конкретна доказова база. Років п'ятнадцять тому економіст Роланд Фраєр провів великий експеримент: тридцять вісім тисяч школярів у чотирьох американських містах, понад шість мільйонів доларів виплат. Всюди платили за різні досягнення, і порівнювали результати.
У Нью-Йорку платили за результати тестів, у Чикаго – за оцінки, і помітного ефекту не було ні там, ні там. А в Далласі другокласникам платили два долари за прочитану книжку, з коротким тестом на перевірку, що дитина її справді прочитала. Середня виплата за рік склала близько двадцяти доларів на дитину, і саме там з'явився результат: показники розуміння прочитаного, словникового запасу й мови зросли, причому діти трималися краще й наступного року, коли гроші вже не платили.
Фраєр пояснив це тим, що платити треба за дію, яку людина контролює й уміє виконати. Прочитати книжку дитина вміє, а що саме зробити, аби підняти бал на тесті, вона здебільшого не знає. Сінгапурська схема побудована власне за цим принципом, адже платять там не за начитаність і не за успіхи, а за п'ятнадцять хвилин щодня.
У цього інструмента є й зворотний бік – відомий експеримент із дитячими садками, де батьки регулярно спізнювалися забирати дітей, і в частині садків запровадили штраф за запізнення. Спізнень після цього стало більше.
Щойно з'явився штраф, запізнення перетворилося на послугу з прейскурантом: хочеш затриматися – заплати, і вже нема чого соромитися. Приблизно, як у нас зі штрафами за швидкість, які стали просто дешевим абонементом.
Тому гроші добре працюють там, де людині нудно або незвично, і псують справу там, де вона й так робила щось із внутрішніх мотивів. Сінгапурці свідомо обрали низьку виплату: цього досить, щоб звернути увагу, і замало, щоб перетворити читання на підробіток. Ну і медійний ефект незрівнянний – в усьому світі написали про цю ініціативу.
Але ще крутіше зробили шведи, просто не так креативно.
Вони просто повернули в шкільний розклад тиху годину читання.
Автор: Артем Біденко, Голова правління Української видавничої асоціації.
