Освітній процес під час війни не може залежати від одного сценарію. Безпекова ситуація змінюється швидко, тому університети мають так само швидко перебудовувати навчання. Хочу окремо звернути увагу закладів вищої освіти на декілька важливих аспектів.
Кожен ЗВО має заздалегідь визначити зрозумілий протокол роботи за різних безпекових умов: коли навчання відбувається очно, коли частина занять переходить у дистанційний формат, як діємо під час тривалих повітряних тривог, перебоїв зі світлом чи зв’язком і як повертаємося до звичного розкладу. Учасники освітнього процесу мають знати ці правила до того, як виникне кризова ситуація.
Дистанційний формат теж має бути готовою системою, а не рішенням, яке починають збирати після чергової тривалої тривоги. Робочі місця викладачів, доступ до електроенергії та інтернету, університетська цифрова платформа, дистанційний розклад, навчальні матеріали, основний і резервний канали зв’язку – усе це варто підготувати завчасно. За роки пандемії та війни всі заклади вищої освіти напрацювали відповідні рішення. Наразі доцільно переконатись в їх працездатності і, в разі необхідності, вдосконалити.
Окремо про повітряні тривоги. Безпека завжди має пріоритет. Якщо викладачу або студентам потрібно перейти в укриття, синхронне заняття переривається на час переміщення. Якщо після цього частина групи через зв’язок, електроенергію чи умови в укритті не може повернутися до заняття, люди мають отримати матеріали для асинхронної роботи, доступ до запису або інших навчальних матеріалів, а також можливість отримання консультації викладача.
Для університетів особливо важливо гнучко працювати з різними компонентами освітньої програми. Лабораторні, практичні заняття та робота зі спеціальним обладнанням потребують очної присутності – їх варто планувати на періоди, коли це дозволяє безпекова ситуація або одразу в укриттях. Консультації, самостійну чи проєктну роботу можна організовувати дистанційно або асинхронно. Планування лекцій має бути достатньо гнучким, щоб забезпечити засвоєння необхідного матеріалу в безпечних умовах і не втратити зв'язок викладача з аудиторією. Такий підхід дозволяє зберігати зміст програми, навіть коли звичний розклад доводиться постійно коригувати. Саме диференціацію занять залежно від потреби в очній взаємодії, обладнанні чи можливості самостійної роботи рекомендації пропонують закладати в модель освітнього процесу.
І ще один дуже важливий аспект: комунікація. Студент не повинен шукати розклад в одному чаті, покликання на заняття – в іншому, а завдання – у третьому. Університету потрібна зрозуміла цифрова точка входу та резервний канал на випадок технічних проблем.
Після тривалих змін формату важливо оцінити, що вдалося пройти за програмою, які практичні роботи чи теми потребують додаткового часу, і скоригувати наступні тижні навчання. Освітній процес має залишатися керованим навіть тоді, коли зовнішні обставини такими не є.
Університетська автономія дає закладам достатньо простору, щоб знаходити рішення під власні умови. Але відповідальність тут теж на закладі: безпека людей, мінімізація освітніх втрат, зрозумілі правила для студентів і викладачів та збереження якості освіти мають залишатися базовими орієнтирами.
Автор: Микола Трофименко, заступник міністра освіти і науки.
