Скасування обовʼязкового НМТ з математики. Частина 2. Імперія ліні завдає удару!
Знову думка експерта з дивана! Правда, не простого – з дивана людини з математичною освітою, яка 8 років викладала математику для школярів, а також з родиною, де мама все життя викладала математику в інституті, а дід був професором математики і навіть створив свою наукову школу у теорії напівгруп.
Нижче я зібрав головні лінії аргументів критики мого попереднього допису та свої відповіді на них. І я це не заради полеміки (це втомливо), а щоб продовжити дискусію чесно.
Тому що математика в Україні – це не просто предмет, а можливість технологічно розвиватися для України. І я вважаю, що ми зобов'язані цю тему довести до кінця.
Коротке нагадування: парламент готує скасування обов'язкової математики на НМТ. Це буде катастрофою для України, яка веде війну та потребує інженерних кадрів. Азійські країни посилюють точні науки, а Каліфорнія 10 років ганялась за спробою зробити математику необов'язковою – результат був плачевний, тепер повертають назад.
Отже, я розділив твердження коментаторів по групах:
- Група 1: «Гуманітаріям, художникам і юристам математика не потрібна»
Критики кажуть, що митцям і філологам не треба вивчати складні інтеграли.
Чому це помилка?
По-перше, НМТ з математики – це не вища математика. Це пропорції, дроби, відсотки та базова логіка. Юрист, який не розуміє пропорцій, – небезпечна людина. Медик, який не знає, як вирахувати дозування (це пропорція!), може вбити пацієнта.
По-друге, у США серйозні філологи знають статистику і програмують на R і Python, бо сучасне вивчення лінгвістики базується на статистиці.
По-третє, для художників: поганий той митець, хто не знає золотого перерізу чи чисел Фібоначчі. Математика визначає красу.
І нарешті – справедливість. Якщо гуманітарій скаржиться на математику, то чому технар повинен вчити історію та літературу? Це не гуманізм, це обман на користь лінивих.
- Група 2: «Нехай кожен виш сам вимагає свої предмети»
Логіка така: хай технічні вузи вимагають математику, а гуманітарні – ні. Чому це не зовсім так?
Бо такий принцип справедливого розподілення вже існує. НМТ має вагові коефіцієнти. Для технічних спеціальностей математика має коефіцієнт 0,4-0,5, для гуманітарних – 0,2-0,3. Вам уже дали вибір!
Якщо математика стане необов'язковою взагалі, університети почнуть робити «прості рішення», щоб набрати більше контрактників. Замість об'єктивного тесту вони скажуть: «ладно, берімо того, хто красиво говорить» або зроблять обов'язковим «есе на вільну тем»". Бо деякі заклади вищої освіти цікавить кількість студентів, а не якість їх знань. (Так, до речі, працює поки що наша система вищої освіти – з цим теж щось потрібно зробити – але завжди не на часі).
- Група 3: «Проблема у низькій зарплаті інженерів»
Пишуть: платіть інженерам нормальну зарплату, і вони самі будуть вчити математику!
А я вам скажу – що це аргумент від лінивих! (І тих, хто не розуміє, як працює ринок).
Як слушно зауважили в коментарях: «Онліфанщиця заробляє більше десятьох професорів». Але, переживаючи про зарплати, ви не можете скасовувати освіту! Це як сказати: «Оскільки цивільні літаки зараз не літають, давайте розоремо злітні смуги і засіємо їх ріпаком!»
Ви не можете сказати міжнародним компаніям: «Спочатку дайте нам високі зарплати, а потім ми почнемо готувати під вас кадри». Бізнес так не працює. Жоден інвестор не прийде будувати R&D-центр чи завод, якщо побачить, що в країні просто немає кому рахувати й проєктувати. Капітал заходить лише туди, де вже є готові кадри. І тільки тоді вже починається ріст зарплат!
- Група 4: «Дітям важко через локдаун та війну»
Кажуть: молодь виснажена, тому не добивайте їх математикою.
А я вам впевнено відповідаю, що якраз таки навпаки – математика – це інструмент стійкості!
Саме в умовах стресу та невизначеності математика залишається одним із найкращих тренажерів для мозку. Вона вчить не просто рахувати, а алгоритмічно підходити до проблем: розбивати великий хаос на менші задачі й послідовно їх вирішувати.
Знижуючи освітні стандарти «через жалість», ми не допомагаємо дітям (ми йдемо шляхом Каліфорнії з мого поста, а наш правильний шлях – це навпаки азійські країни).
Ми позбавляємо їх уміння критично мислити – єдиної навички, яка дозволить їм бути стійкими та успішними у дорослому житті.
- Група 5: «Державна промислова політика невдала»
Твердження: країна перетворилася на аграрний хутір, то навіщо нам математика?
Тут є помилка послідовності.
Логіка має бути зворотною: саме для того, щоб перестати бути тільки «аграрним хутором», нам критично потрібна математика. Якщо ми зараз її скасуємо, то закріпимо за собою статус сировинної бази.
Нова індустрія не з'являється з повітря. Спочатку країна формує базу фахівців із технічним мисленням, і лише потім ці люди створюють нові технології (або під них приходять інвестиції).
Неможливо розбудовувати власну оборонку чи енергетику, якщо у вас немає кому це проєктувати. Відмова від математики означає, що ми свідомо відмовляємося від будь-якого розвитку.
А тепер додатково.
Світ зараз перебуває у стані агресивної технологічної гонитви. Візьмемо глобальний макроекономічний приклад: чому Китай сьогодні абсолютно домінує на світовому ринку виробництва акумуляторних сонячних батарей та електромобілів, заганяючи в глухий кут європейський автопром?
Не через дешеву робочу силу – ця епоха давно минула. Причина в тому, що їхня державна стратегія десятиліттями була безжально сфокусована на STEM-освіті (наука, технології, інженерія, та головне – математика).
Поки європейська бюрократія загрузала в дискусіях про полегшення програм, Азія (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Китай) свідомо посилювала точні науки, перетворивши їх на головну конкурентну перевагу. Вони зрозуміли базову формулу: спочатку ви створюєте гігантський резервуар людей із технічним і логічним мисленням, а вже потім на цей фундамент спираються технологічні хаби, інвестиції та R&D центри.
В Україні депутати зараз намагаються обрати шлях найменшого спротиву. Якщо ми робимо математику добровільною, ми на інституційному рівні погоджуємося на статус країни-імпортера.
Ми будемо купувати чужі технології, чужі енергетичні рішення та чужі алгоритми, розплачуючись за це експортом кукурудзи та дешевими робочими руками.
Без обов'язкового порогу знань університети підуть найпростішим шляхом – штампуватимуть «управлінців» та «фахівців», які не здатні порахувати пропорцію, тоді як реальна оборонка і технологічний бізнес вже зараз стикаються із кадровим голодом.
Усе максимально просто. Бажаємо будувати технологічну країну і бути суб'єктом глобальної економіки? Утримуємо базову математику як обов'язковий мінімальний стандарт якості.
Хочемо залишатися аграрним хутором із красивими гаслами про свободу вибору? Тоді сміливо скасовуйте, хай ніхто не перевтомлюється.
Але потім не дивуйтеся, що нами керують інші.
Автор: Петро Чернишов, голова наглядової ради Національного університету «Київський авіаційний інститут», засновник освітнього проєкту «Контора Пі».
