Про НМТ з математики не написав лише лінивий.
На щастя, у моїй бульбашці нікого не треба переконувати, чому математика важлива і чому її потрібно лишати серед обовʼязкових іспитових предметів.
Ну, майже нікого.
Я не писатиму про аргументи «за», ви їх і так знаєте.
Але я хочу написати про мотиви тих, хто лобіює скасування. І критичність мислення тих, хто підхоплює і несе цю пісню.
Про тих 40 з гаком нардепів, які, як чоколядові великодні зайченята, раптом стали на втіху і захист виснажених знедолених українських дітей.
Так-от. По цимбалах їм діти.
Усе, що їх цікавить – це як за рахунок больових точок «простого народу» (який вони у своїх кулуарах називають тупим) заслужити собі реноме серед електорату. Як зіграти на вразливості й щосили рознести популізм.
Це ті самі, які кричать про згортання реформ чи про смерть села через закриття малокомплектної і неефективної школи.
Це ті самі, які восени, коли будуть оприлюднені нові результати PISA, волатимуть, що Україна впала в рейтингу (я не знаю результатів, але падіння неуникне), а значить, винні винятково міністри, а не ракети і дрони, які щодня летять на голови дітей і які єдині в Європі живуть в країні, де лютує війна.
Така в них робота – догоджати тим, хто їх обрав, шукати тригерні теми і розхитувати суспільство і системи.
Не те щоб система часом не потребує розхитування. Потребує авжеж, інакше все заіржавіє.
Але наше життя і наш всенький великий світ є наслідком рішень, які ми приймаємо щодня.
Хтось хоче швидких перемог. Вони направду потрібні, інакше ж можна копита відкинути, так нічого і не дочекавшись. Швидкі перемоги – це солодка втіха, але дуже тимчасова.
Скасувати НМТ з математики – найлегше, що можна зробити, аби псевдовтішити людей.
Але в освіті не працюють швидкі перемоги. Лише десятиліття впахування, доказовість і нудне очікування.
Це може не подобатися, але лишається фактом.
Висновків не буде.
Усе, що я хочу лишити тут – це тезу про те, що якщо комусь здається, що нарешті здоровомислячі месії подумали про емоційно виснажених підлітків – то так лише здається. «Месії» просто підкладають подушки під свої дупи.
Бо ж, зрештою, наслідки розгрібати в довгостроковій перспективі не їм.
Але та де-е-е-е вона, та довгострокова перспектива?
Якось Україна гребла. Якось гребтиме далі.
Це вже буде не їх клопіт.
Автор: Олена Северенчук, cтратегічна кураторка проєкту з розроблення програм і навчально-методичних матеріалів для вчителів Благодійного фонду SavED.
