Міністерство освіти і науки України нарешті здійснило «грандіозне» відкриття: виявляється, Україна – це не лише рівні столичні проспекти, а й розбиті сільські ґрунтівки, гірські серпантини та громади, де три десятки учнів неможливо запхати в один великий автобус просто тому, що він там не розвернеться.
На 11-му році війни та 5-му році повномасштабного вторгнення міністр раптом заявив: «Маємо відмовитися від універсальних рішень». Браво!
Але чому це «прозріння» сталося саме зараз, коли до старту реформи профільної школи залишилося всього 16 місяців, а педагоги кричали про це десятиліттями?
Педагоги волали – МОН мовчало. Президент сказав – МОН «схаменулося».
Ситуація з шкільними автобусами – це класичний кейс українського чиновницького анабіозу. Роками вчителі та голови громад на кожній нараді товкмачили: «Нам не потрібен величезний «Еталон» на 30 місць, який спалює купу палива, щоб везти трьох дітей з хутора через болото! Дайте нам маневрені мікроавтобуси!»
У відповідь МОН роками «годувало» громади жорсткими тендерними умовами, де крок вліво чи вправо від стандарту вважався мало не державною зрадою.
Але варто було Президенту акцентувати на мобільності громад – і о диво! Чиновники миттєво «побачили» і складний рельєф, і вузькі дороги, і потребу в категорії М2.
Виникає логічне запитання: у міністерстві працюють експерти з освіти чи фахівці з очікування височайших вказівок? Чому голос вчителя з-під Верховини важить менше, ніж пост у соцмережах зверху?
До вересня 2027 року, коли мережа ліцеїв має запрацювати «по-дорослому», залишилося обмаль часу. Але в МОН тільки зараз вирішили «підготувати запит до громад», щоб визначити реальну потребу. Ви серйозно?
Це виглядає як спроба гасити пожежу чайною ложкою. 16 місяців до дедлайну – а ми тільки збираємо анкетки.
Логістика в умовах війни – яку мали розробити ще вчора – починає обговорюватися тільки зараз.
Субвенцію – яку роками «освоювали» під копірку – тепер намагаються нашвидкуруч перешити під реалії.
Зараз нам подають перехід на мікроавтобуси як неймовірну гнучкість і турботу про дитину. Але насправді – це вимушена капітуляція перед власною некомпетентністю.
Громадам роками викручували руки, змушуючи брати те, що дають, а не те, що їде. Тепер, коли «смажений півень» реформи вже не просто клюнув, а копнув у спину, МОН імітує бурхливу діяльність.
Головний «зашквар» в тому, що, якщо ці «гнучкі підходи» не запрацюють до старту профільної школи, то реформа перетвориться на черговий паперовий звіт. Бо можна намалювати найкращий ліцей у світі, але що з того, якщо дитина до нього просто не доїде, бо міністерство 10 років не бачило «складного рельєфу»?
Шановні реформатори, зачухатися на 17-му місяці до катастрофи – це не стратегія. Це вирок системі, яка чує лише тих, хто зверху, і абсолютно глуха до тих, хто на землі.
Автор: Олександр Козлов, директор ліцею №9, Вінниця.
