У соцмережах освітні чиновники різних рівнів дружно і завзято стали на захист учителів від булінгу.
А він у віртуальному варіанті летить на учительство із небаченою швидкістю.
От тільки читаєш дописи чиновників, і плакати від розчулення хочеться : тут тобі і підтримка, і співчуття, і правильні слова. Які вони так гарно повторюють на кожних урочистостях: чи до Дня вчителя, чи з нагоди закінчення або початку навчального року.
Читаєш оці «вовчі» співчуття – і виникає дивне відчуття вкупі із риторичними запитаннями.
А ви, панове начальники, ніколи не мали стосунку до системи, де вчителя роками:
- перетворювали на «надавача послуг»;
- привчали мовчати і погоджуватися;
- змушували до показухи;
- оцінювали роботу вчителя не за результатом, а за лояльністю;
- підтримували яжемам у конфліктних ситуаціях із педагогами;
- аплодували горе-реформаторам і, задерши штани, мерщій поспішаєте виконувати їхні вказівки, зокрема, і в ґвалтуванні мережі, попри здоровий глузд вчителів і батьків;
- зробили все можливе і неможливе, щоб гарантована законодавством академічні свобода вчителя залишилася декларацією, а не стала нормою освітнього життя..?
Можу продовжувати цей перелік до безмежжя.
Освітнє чиновництво, за дуже рідкісними винятками, подібними діями поступово, методично і наполегливо знімало з учителя нього право бути авторитетом.
А тепер обурюєтеся : звідки булінг?
Справді, звідки?
Тож ваші сльози і обурення у соцмережах стосовно булінгу – це навіть не лицемірство.
Це значно гірше. Це спроба зняти із себе відповідальність за те, що роками професію і авторитет вчителя нівелювали, принижували, руйнували.
Ще у 2004 році у тодішній правдивій газеті «Освіта України» я опублікував свою статтю «Чи потрібне пʼяте колесо до воза». У ній йшлося про систему управління освітою в Україні, яка ні за змістом, ні за своєю сутністю нічим не відрізняється від радянської. І яка, як пʼяте колесо, гальмує будь-які зміни.
На жаль, мої тодішні невеселі прогнози щодо деструктивної ролі «п’ятого колеса» – системи управління – збулися.
Сьогоднішній булінг учительства – одне із яскравих підтверджень моїх прогнозів.
Тож, панове начальники. Не потрібно сліз у соцмережах. Не потрібно подачок учителю у формі грамот, подяк, гарних слів.
Не заважайте учителю працювати, гідно і справедливо оцінюйте учительську працю, захищайте і підтримуйте педагогів . Включаючи захист і від безглуздих реформ та вимог.
А захищати те, що зруйноване не без вашої участі – це новий жанр освітнього менеджменту? Чи як?
Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор.
