І. Лікарчук: децентралізація й управління освітою

На жаль, процеси децентралізації практично не захопили систему управління освітою України

І. Лікарчук: децентралізація й управління освітою

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Одним із трендів розвитку українського суспільства в останні роки стали процеси децентралізації. До цих процесів можна ставитись по-різному, як і оцінювати їх із різних позицій, але, у цілому, вони несуть достатньо потужний потенціал для успішного розвитку українського суспільства.

На жаль, процеси децентралізації практично не захопили систему управління освітою України. І саме в цьому, на нашу думку, полягає дуже багато її бід та проблем.

Міністерство освіти і науки України продовжує зосереджувати у своїх руках величезні важелі впливу на систему освіти, що абсолютно недоцільно та не виправдано в сучасних умовах.

Як і раніше, воно приймає рішення практично з усіх питань функціонування освітньої галузі, без урахування специфіки функціонування освітніх систем тих чи інших регіонів, місцевостей, населених пунктів.

Варто лише згадати кількарічні зусилля центрального органу управління освітою, спрямовані на так звану оптимізацію мережі закладів загальної середньої освіти під лозунгом, що у невеликих закладах загальної середньої освіти якість освіти є низькою… Хоч насправді ніхто й ніколи сучасними технологіями освітніх вимірювання ту якість не міряв… Або видання єдиних для всієї системи освіти підручників… Або затвердження типових штатних розписів для закладів загальної середньої освіти, незважаючи на достатньо різні умови та специфіку їхньої роботи. Не кажу вже про вказівки міністерства щодо проведення в закладах освіти тих чи інших «виховних» заходів, конкурсів, оглядів…

Натомість, у країні існує величезна кількість місцевих органів управління, котрі в умовах функціонування централізованої системи управління виконують в ній роль п’ятого колеса до возу.

А для того щоб створити видимість у потребі свого існування, вони, образно кажучи, «шукають собі місце під сонцем». Ці пошуки, як правило, полягають у посиленні управлінського тиску на заклади освіти, повному ігноруванні вимог законодавства про академічну свободу вчителя та закладу освіти, додатковому і суттєвому навантаженні працюючих педагогів різними формами звітності, методичної роботи і т. ін.

Навіть незважаючи на те, що у ряді випадків така, з дозволу сказати, місцева управлінська ініціатива часто порушує вимоги, сформульовані в документах міністерства, вона не отримує належної оцінки та припинення, бо керівники місцевих органів управління не призначаються міністерством, а процедура погодження їхнього призначення на посаду носить формальний характер.

Між іншим, будучи членом колегії Міністерства освіти і науки упродовж багатьох років, досліджуючи історію функціонування цього відомства, я не згадаю жодного факту, коли б за останні двадцять років колегія ініціювала звільнення з посади того чи іншого керівника місцевого органу управління освітою за недоліки в роботі. Створюється враження: чи недоліків немає, чи бачити ці недоліки на пр. Перемоги, 10 не здатні, чи сили волі не вистачає, чи повноважень немає.

Але чомусь ця ситуація всіх влаштовує. І боїмося зізнатися в тому, що вона серйозно гальмує розвиток освіти та її реформування.

Думаю, що давно настав час серйозно визначитися в тому, що ми хочемо мати в системі управління освітою. Перший варіант – потужна централізована система з повним підпорядкуванням по вертикалі міністерству всіх органів управління освітою, починаючи від призначення та звільнення їхніх керівників і закінчуючи оперативним управлінням. Але… чи не надірвуться?

Другий варіант – суттєве звуження функцій міністерства до вироблення стратегії та аналітико-прогностичної діяльності, натомість значно розширивши права місцевих органів управління освітою, які, образно кажучи, ближче до плуга…

Особисто мені другий варіант подобається більше. За умови, якщо суттєве розширення повноважень відбудеться разом із суттєвим підвищенням відповідальності місцевих управлінських владців.

Можливий і третій варіант – теперішній. Коли все відбувається, як у приказці про сім няньок… Няньки є, але дитина не доглянута…

P.S. Можливо, я помиляюся, але чомусь здається, що системи управління освітою, подібної нашій, не існує в жодній країні світу. Вона дуже сильно тяжіє до тих, котрі є в Росії та Білорусії. Що і не дивно. Невже ще не настав час для змін?

Оригінал

Освіта.ua
17.02.2022

Популярні блоги
Л. Булигіна: про щоденну хвилину мовчання в школах Все, що за вказівкою і не від серця, – все обернеться проти дітей і проти суспільства
Л. Гриневич: діти за кордоном мають подвійне навантаження Щоб уникнути подвійного навантаження, необхідно напрацювати механізм перезарахування результатів
О. Северенчук: для дітей важлива якість розкладу Не так важливе навантаження, як грамотний підхід до формування розкладу і робочого дня дитини
В. Співаковський: у батьків дуже змінилися пріоритети На перше місце вийшла безпека дитини, на друге – соціалізація, і лише на третє – знання
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
ТТ
Децентралізація розвалила Русь... .
Володимир
Не вийшло з децентралізації нічого, крім додаткових проблем.
совесть
"давно прийшов час визначитися..." А може треба спочатку визначатися, що і як будувати, за які кошти і хто відповідатиме (і як?) за результати описаних освітніх "реформ". Сьогодні реформи освіти нагадують процес латання старезного одіяла. Латають безупинно красивими різнокольоровими шматками якісної тканини! Але шматками: трохи польського краму, фінського,США, Канади, Великої Британії... І одіяло ще гріє, і таке місцями барвисте, але від того не стало новим. І кожен новий очільник - з новою ідеєю, з новими силами, за бюджетні кошти, за кредитні! гроші, пришиває нову яскраву латку і вписує себе в історію реформування країни, поки щось очолює. Хіба справа у страху бути звільненим колегією чи ще кимось? Контроль - гвинтик системи. Системи...
МАма
100%. В Измаиле, Одесская область. Отдел образования - это мафия, кумовство, воровство, только откаты берут от образования, только дерибанят бюджет - 100% как сказано - 7 нянь, а образования нет, дети вечно на дистанционке- главное и самое плохое, что дети без ОБРАЗОВАНИЯ , 70% учителей не выходят на онлайн уроки, никакого контроля нет со стороны государства. Крах образованию на местах. Децентрализация убивает образование! Местные власти просто злоупотребляют ковидом, орви, грппом и вечно отправляет детей на дистанционку, образования нет.
Ірина
Як на мене, важлива актуальність теми, яка порушується, а не особистість автора. Пан Лікарчук пише цілком правильні речі. Наприклад, в моєму місті управління освітою продовжує працювати у кращих радянських традиціях. При чому зміна керманичів цієї установи, на жаль, не впливає на ефективність роботи. Кожний новий голова керується принципом "навіщо міняти те, що вже до мене придумали".
Рахманін
Я залишаюсь вірним своій тезі— Дєда в міністри. Йому інколи в голову приходять світлі думки!! Слава Дєду!!!
Кулинич
Для Рахманін: Похвально, что чем-то занят, но престарелым разумом лучше спокойно доживать и улаживать свои дела, а не лезть в суету.
ВОЙНА
Для Рахманін: Иногда? Байден тоже иногда кажется вменяемым, но это не показатель.
Бездоговірний платіж (фіз. особи) З
Для ВОЙНА: улочко маленьке з кцпії до нас приповзло? ПНХ недоумок
Коментувати