Ольга Халепа: головна роль у вихованні належить батькам

Дистанційна освіта існує не тому, що карантин, а тому, що в суспільстві виник на неї запит

Ольга Халепа: головна роль у вихованні належить батькам

Автор: Ольга Халепа, учитель, громадський діяч.

Дистанційне навчання – це тоді, коли вчитель займається виключно навчанням дитини, а виховання залишається на відповідальності батьків. Тому батьки так і переймаються цим питанням.

Адже, зазвичай, відправили дитину до навчального закладу – і через 11 років отримали юнака чи дівчину з первино-сформованими цінностями, переконаннями, не тільки навченим основам наук, але й вихованого за всіма загальноприйнятими напрямками. Батькам щось подобається, щось не дуже, але ж так зручно, навіть не звертають увагу, що дитина за роки навчання втратила індивідуальність, з якою ішла до школи, зате здобула сіру соціалізацію, стандартний набір правил, установок та виховання колективом.

По-іншому не може бути, інакше машина під назвою «освіта» не впоралась би із завданням. Існують педагогічні легенди про індивідуальний підхід до навчання, ці казки як під копірку переписують у своїх псевдонаукових роботах чергові претенденти на медальку.

Насправді ж щодня перед учителем 30 енергійних, невгамовних, веселих, бешкетних, галасливих, жвавих учнів, вічних непосидючок та невгамовних моторчиків.

А про купу освітянського мотлоху я взагалі мовчу, але не забуваймо, що й він щоденно на плечах все того ж учителя. Тобто про який індивідуальний підхід може йти мова, якщо це фізично та морально неможливо?! І яким би роззолотим не був класний керівник вашої дитини, він не встигне приділити всім увагу, навіть якщо ви точно знаєте, що ваша дитина талантище.

Дистанційне навчання – це майбутнє освіти, це конкуренція традиційній. Дистанційна освіта існує не тому що карантин, а тому, що у суспільстві виник на неї запит. Вона народилася, вона має право жити та задовольняти потреби тих, хто її потребує.

Адже сьогодні реформа освіти призвела до того, що учні, як шпроти в консервній банці, по 6–7 годин перебувають в одному кабінеті, який у кращому випадку має вікно для провітрювання, але про індивідуальний підхід не може бути й мови.

Кожен з цих дітей – всього лише здобувач освіти, його особистість і на фіг нікому не потрібна. Бо найчастіше що змінилося там, за учительським столом після шкільних реформ? Все та ж 50-відсоткова стара гвардія, яка все так же бурмоче собі щось під носа, сподіваючись на «прєклонєніє, уваженіє і благоговєніє» і ще казна-що від учнів, але тільки не від самого себе.

Маховик олдскулу ще й досі продовжує котитися по душах українських дітей, які просто ходять до тієї школи, бо так треба, бо так сказали, бо змушують. А якщо зазирнути в душі дітей і спитати: «Тобі там добре? Ти щасливий? Тобі цікаве таке шкільне життя? Ти навчаєшся із задоволенням?»

І максимум, що ми почуємо, то це відвідування, задля прагнення спілкування з однолітками на перервах. І найчастіше це єдина соломинка, за яку вони тримаються, щодня йдучи до школи, а все решта: ти один із банки шпротів, яких начиняють необхідними приправами, інгредієнтами, щоб нарешті відправити у вільне плавання, у бурхливий океан життя. Але шпроти з банки плавати вже не здатні…

А що ж таке повноцінне дистанційне навчання? Найперше – це відповідальність батьків за формування цінностей дитини. Але ж так і має бути, бо саме родина має бути джерелом загальнолюдських цінностей, а не чужа тітка, яку для самовтіхи батьки та учні називають «друга мама». Інакше є підозра, що мама не та, хто народила, а та, хто виховала. Цього прагнуть біологічні батьки?

А якщо «друга мама» лицемірна, а якщо аморальна, а якщо псевдоправильна вчителька, яка щоденно плете інтриги в колективі, лише на батьківських зборах одягаючи німб святості? Ох, ризикуєте ви, батьки, ризикуєте…

Мама і тато – це двоє дорослих, сформованих особистостей, і чим же я, учитель, відрізняюся від них? Хіба що в окремих випадках маю перевагу: вищу освіту? Але у виші мені давали знання з педагогіки, з мого предмету, але ж не виховували як особистість. Це вже я робила сама, протягом життя та здобуття досвіду. І так робить кожен вчитель, його цінності не падають в душу з неба, учитель – звичайна людина, зі своїми вподобаннями, гріхами та цінностями, ми не кришталево чисті, ми всього лише люди. Такі ж самі, як і батьки.

То чому тато і мама перекладають всю відповідальність за виховання власної дитини на педагогів? Невже батьки не здатні сформувати в дитини громадську думку чи розповісти про власний родовід і традиції української родини? Невже батьки не зможуть навчити берегти та любити природу, поважати старших, невже не покажуть на власному прикладі, що таке праця, не навчать відповідальності, чесності? Чи вони не здатні плекати патріотизм до рідної домівки, країни? Родина – це теж колектив, а це і є колективне виховання, де діти навчаться культурно відпочивати, будуть духовно розвиватися.

Скажете, та є такі родини, що ой-ой-ой? Так, а я, учитель, до чого тут? Хіба вчитель їх такими зробив? Кожен обирає свій шлях…

Чи батьки не можуть провести індивідуальні бесіди з виховання, а якщо треба, то й відвідати психолога, тільки не того, що на ставку, аби було, а професіонала. Все це можуть зробити мама і тато, бабуся та дідусь урешті-решт, але ж не хочуть. Навіщо? Є ж дурники, яким за це платять (шалені, ха-ха) гроші.

І батькам не цікаво, чи встигає бідний учитель все це повною мірою донести до їх дитини, батьки тішать себе думкою, що так і є, живуть в ілюзіях, а найбільш активні ще й повчають учителя, як йому виховувати його дитину, сидячи десь у манікюрному салоні або віддавши себе всього кар’єрі та зароблянню грошей.

Я веду мову не про «жалкоє подобіє» дистанційки, яка стала ганебним соромом для освіти, а повноцінну дистанційну освіту із застосуванням сучасних методів та ресурсів, де враховується темп та індивідуальні особливості учня, де на уроці знаходиться максимум до десятка учнів, кожен з яких у домашніх комфортних умовах, де не цькують один одного за одяг, зовнішність, дефекти мови, прізвище тощо, де нікого не смикає гіперактивний Вася і нічим не зацікавлений у житті Паша (а вони є в кожному звичайному класі), не відриває гармидер ще 30-ти учнів, де ніхто не гальмує, не заявляє «А воно мені тре?!»

Учень сам-на-сам із учителем, який володіє навичками дистанційного навчання, усі усміхнені, задоволені та щасливі, бо не виключено, що кілька років навчання у звичайній школі когось із цих учнів сприймали, як шматок прозорого скла, якому автоматично ставили «три», аби було, і список дискримінацій можна продовжувати довго.

Тобто є вчитель і є учень, є справжній індивідуальний підхід до навчання та виховання. Ось тут і має вчитель виховувати дитину: під час своїх уроків, а не бігати песиком після занять за учнем, щоб зробити з нього людину (зробити, як поробку на конкурс під назвою «Випускний», ха-ха). Кожен учитель кожного уроку має триєдину мету: навчати основам свого предмету, розвинути життєві компетентності та виховати цінності через свій предмет.

А як же соціум, як же живе спілкування? Ось тут і є місце позашкіллю, яке трохи забуло, навіщо воно існує взагалі, перетворившись на вилизано-звітну діяльність.

Ось де спілкування за інтересами, ось де прояви індивідуальності та розвиток талантів, відвідування та участь за бажанням, а не примусом.

Та головна роль у виховання лягає на батьків. А це ж велика відповідальність, чи на так? Ось чого вони бояться, як вогню, і як же зручненько перекласти все це на педагога, на чужу людину, ще й вимагати там щось, трусити кулачками, якщо щось не подобається, створювати антивчительські групи (ганебне ганебище!).

Ні, шановні, ви мали рішення та сміливість народити на світ нову людину, вам за неї й відповідати, вам обирати її життєвий шлях, а не звинувачувати когось у помилках. Радіти за досягнення своєї дитини, виправляти разом помилки та сумувати через невдачі.

Учитель має навчати й через навчання виховувати, але не більше. Є чудова освітянська приказка: «Нам бути з Вашою дитиною 11 років, а Вам з нею все життя». Ось це і є істина.

Тому варто перестати жахатися дистанційного навчання, краще знайдіть час та місце у вашому житті для власної дитини, щоб через кілька десятків років і вона знайшла місце для вас, коли ви потребуватимете того найбільше.

Оригінал

Освіта.ua
06.10.2021

Популярні блоги
Д. Ламза: ніхто не хоче йти в освіту або школа без учителів Від Кабінету Міністрів немає жодних дій щодо підвищення значимості професії вчителя
С. Колебошин: 3000 спартанців (задача про молодих вчителів) 3000 молодих вчителів на 15000 шкіл, що в середньому – 1 новий вчитель на 5 шкіл
І. Совсун: як надовго ще вистачить запалу учителів? Існує гігантська прірва між переможцями світових олімпіад і базовим рівнем українських шкіл
Тетяна Сердечна: зарплати у вчителів мають бути різні Є шанс, що колись держава буде в змозі оплачувати роботу людей, які працюють із її майбутнім
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Світлана
Чи хто-небудь із тих, хто за дистанційку, читав (на говорю - вивчав) вікову психологію і фізіологію? Найкращим, підкреслюю, найкращим учням наймають репетиторів, для того, щоб знання були на рівні. Один учень - один учитель. Якась держава може таку освіту забезпечити? А дистанційне навчання - це, на мою думку, бачив/не бачив, чув/не чув, учив/не учив, кому яке діло? Що хочу те й роблю. Нам не потрібні освічені люди? До чого тут те, про що писала в першому реченні? Прочитайте в підручниках із цих предметів, які прагнення мають діти 10 - 15 років. Далі вже вчитися або взагалі неможливо, або дуже важко. Без щоденних вимог, щоденної перевірки, щоденного контролю, на мою думку, про ЯКІСНУ освіту та і взагалі про освіту годі говорити.
Борітеся_поборете
Для Світлана: Тобто в процесі дистанційного навчання не можна здійснювати освітній процес без щоденних вимог, щоденної перевірки, щоденного контролю з боку вчителя? А може ви мали на увазі батьків? Так безвідповідальні батьки і в процесі очного навчання дітей не контролюють. А взагалі ви в курсі можливостей дистанційного навчання? А щодо найкращих учнів, яким наймають репетиторів, то їх наймали і при очному навчанні, так що не треба тут нікому "пудрити" мізки.
Коментувати
Володимир
Освіта влізла в халепу. І в тій халепі процвітає корупція. Освітній менеджмент все більше формується із соціопатів. Як відомо, соціопати завжди прагнуть до влади, криміналізуючи освіту все більше. А батьки, які малограмотні, дітям ладу не дадуть...
гість
А это Шура. Симпатичная, но, к сожалению, активная. Когда-то ее выдвинули на общественную работу... и с тех пор никак не могут задвинуть обратно
Vizavi
Написали Ви,п.Халепа.чисту правду,та хіба випустили пару з котла.Усе це ми маємо тому,що наше життя не організоване і безалаберне.Мало людей щось планують з розумом,а коли з’являються діти взагалі чманіють. Пішло покоління ледарів і слабаків,пасують перед труднощами і не вміють їх долати. А найгірше,що девальване таке почуття як любов,шлюб часто перетвоюється у договорняк,а якщо не по-моєму пішов гуляти далі. Сьогоднішні діти найбільше потерпають від байдужості батьків та холоду в родинах.У погоні за грошима багато батьків не бачать власних дітей, усе зводиться до купівлі відчіпних подарунків,ситий і одягнений,якого чорта ще хочеш. Світ матеріалізується,душі черствіють,кожен ловчить і хитрує,шукаючи дурнішого і слабшого за себе. Класична родина вмирає,їй на заміну прийшла інерція стосунків.Треба оженитися,народити дитину,може на старість склянку води подасть,усі ж так роблять. Як повернути людям любов до ближнього,до рідних,до життя-хтось знає відповіді на ці запитання?
Viktor
Для Vizavi: ... це майбутнє - це покоління роботів і може - це зовсім непогано, бо все в цьому світі змінюється і ніхто не знає яке воно, майбутнє ...
Коментувати
Мама
Ніц не зрозуміла. Хто забороняє батькам віддати дітей на дистанційку? Ост тільки я чомусь більше довіряю олдскульним, а не молодо-прогресивним. Говорять красиво, а знань і навичок, вміння мислити, креатив ти, а не ви....буватися, відстоювати свою точку зору - ні.