Б. Олександрук: сертифікація може стати профанацією

Автор: Богдан Олександрук, засновник ThinkGlobal.

Коментар до Проекту положення про сертифікацію педагогічних працівників, опублікованого Міністерством освіти і науки України 22.11.2018 на своєму сайті.

Сертифікація, згідно з проектом, має здійснюватися на добровільних засадах. Проектом передбачено встановлення педагогічним працівникам (поки що 2000 вчителів початкових класів) доплати у розмірі 20% посадового окладу за умови успішного проходження сертифікації, а також зарахування сертифікату як проходження атестації.

Добре чи погано, що вчителям пропонується підтверджувати свій рівень? Скоріше, добре. Якісна сертифікація створює стимули для реального саморозвитку викладача. Адже професійний розвиток починається з усвідомлення власної компетентності. А для цього професійна компетентність має бути оцінена якомога об’єктивніше. У мережі шкіл ThinkGlobal, до речі, також існує процедура сертифікації, яка враховує досвід, теоретичну підготовку, практичну здатність якісно налаштувати власні навчальні процеси, результати учнів.

Але чи буде запропонована до обговорення процедура надання сертифікації якісною? Наразі це викликає скепсис, зокрема через надвисоку роль держави в сертифікації.

Щоб державні інституції могли надавати якісну послугу сертифікації вчителів, вони мають бути точками концентрації експертизи в професійній компетентності викладачів нової генерації. Давайте згадаємо, про які компетентності та вміння 21 сторіччя йдеться в концепції Нової української школи: критичне мислення, вміння вирішувати проблеми, оцінювати ризики та приймати рішення, інформаційно-цифрова компетентність, підприємливість, уміння вчитися впродовж життя тощо.

Державна сертифікація вміння оцінювати ризики, інноваційності чи цифрової грамотності не матиме довіри як від фахового середовища так і від суспільства. Інноваційність оцінюватиме історично найконсервативніша інституція? Критичне мислення буде оцінювати інституція, яка, при всій повазі, майже сторіччя набувала експертизу зі знищення критичного мислення? Але ж це нонсенс!

Якому викладачеві ми скоріше довіримо дитину: викладачеві, інноваційність якого оцінював чиновник? Чи викладачеві, інноваційність якого відзначила незалежна позадержавна організація, до якої входять представники експертного середовища: інноваційний парк, інноваційні компанії чи відповідна асоціація? Питання суто риторичне.

Сертифікація – це оцінка експертів і довіра до оцінки експертного середовища. Реальна сертифікація – це вільний ринок сертифікаційних організацій, які дбають про свою репутацію в експертному середовищі.

У Проекті положення сертифікація чомусь називається незалежною, проте не зрозуміло, від кого. Поки ми бачимо якраз навпаки, велику залежність – викладачів, експертів, результатів від МОН та відомств. Громадськість, яка має контролювати у той чи інший спосіб процес сертифікації, відповідно до проекту лише може входити (а може і не входити) до складу експертної комісії при МОН. До речі, комісія створюється наказом МОН, міністерством також затверджується її персональний склад. А можливість створення вільного ринку сертифікації, де функція чиновників – забезпечити загальні правила гри на цьому ринку та контроль гравців, навіть не розглядається. Але це ключове, на що очікують представники нової освіти в цьому документі.

Замість цього йдеться про створення армії контролерів відео в УЦОЯО (Українському центрі оцінювання якості освіти), які мають на основі перегляду відеозаписів уроків робити експертні висновки про компетентність вчителя в 21 сторіччі.

На жаль, правильна ідея сертифікації має ризик перетворитися на профанацію та зростання розміру державного апарату. Адже реформа - це як схуднення. Після неї має мають зменшитися розміри, апетити держапарату та зрости його рухливість, а не навпаки.

Реформа освіти — це не реформа стін чи столів, а реформа світогляду та компетентності освітян. Сучасна компетентність вчителя — це слабка ланка реформи освіти, тому провалити ідею сертифікації компетентності означатиме провалити реформу.

Наостанок цікава цифра: розмір бюджетної програми, за рахунок якої пропонується запровадити процедуру сертифікації – більше 200 млн грн з кишень платників податків. Чи варті вони того? Питання риторичне.

На моє переконання, Проект положення з поточним змістом не повинен стати положенням і потребує кардинального переосмислення.