Я працюю вчителькою в німецькій, баварській середній школі (Mittelschule, це школа, куди стікаються діти, які з певних причин не хочуть чи не можуть вчитися в школах вищого рівня).
І що відрізняє мою роботу тут від роботи в Україні? Я захищена. Я почуваюся захищеною.
Німецьким дітям заборонено в школі використовувати телефони. Усім, не залежить від школи. Ні, мама не може подзвонити під час уроків, мама не може забрати дитину з уроків без погодження з адміністрацією, ніякого «для зв’язку».
Який зв’язок тобі потрібен з дитиною, коли вона гризе граніт науки? Телефони закриті в шафках до кінця навчального процесу.
Якби якійсь дитині спало на думку зняти й викласти відео зі мною, вона б разом з усією родиною (залежно від віку) отримувала б штраф, соціальні роботи і т. ін.
Ну, те саме і в зворотній бік працює, я не маю права навіть мати фотографії з дітьми у своєму телефоні.
Якось я в одній ситуації мала перекладати батькові одного учня в розмові з учителем. Розмова була не дуже приємною, але я лише перекладала, а батько того хлопця раптом вирішив, що можна, як в Україні. Якось малий прийшов до школи і оголосив, що він до мене на урок не піде, бо я вважаю його батька дурнем. Чого, звісно, ніколи не було, і я в принципі про чужих людей думаю рідко. Інформація дійшла до директора. Учень отримав попередження, що за поширення неправдивих чуток про вчителя отримає заборону на відвідування школи. Уявили рівень? І так в усьому.
Я в 2016 році йшла з української школи, переконана, що ніколи більше. У мене і республіканці були (хіміки, екологи), і журналістський клуб. Я ж у школі гинула. Я люблю свою роботу, люблю роботу з дітьми. Я – магістр хімії з червоним дипломом і кандидат філологічних наук.
Тільки все це батькам нашим – недогода. Учителі погані, не такі, ущербні, і все це при дітях, а діти, вірячи рідним, все це несуть у школу назад. Помножене на особливості цифрової епохи, пубертат, стадо. Отримуємо що отримуємо.
Учитель в Україні – останній упосліджений невдаха, людина, не варта поваги.
І так, поволеньки, потрошечку і читацькі навики, і таблиця множення, і кома перед «що» перетворюються в «мені це ніколи не буде потрібне, в мене є телефон».
Маємо, що маємо.
Але якщо в Україні ставлення до вчителя не поміняється, буде велике освітнє лихо, серйозно кажу.
Автор: Юлія Смаль, учитель, Німеччина.
