Микола Хоменко: про питання фінансування коледжів

Автор: Микола Хоменко, заслужений працівник освіти.

Быть или не быть, вот в чем вопрос.
Вільям Шекспір, «Гамлет

Закінчився перший квартал року. Закінчилося і фінансування технікумів і коледжів, які входять у структуру університетів. А що далі? Далі продовжувати наближення коштів в кошторисі університетів для коледжів? Але це вже виходить за межі гарантованих ризиків. На один навчальний заклад відповідного рівня необхідно 20–40 млн грн на рік. Лише окремі університети спроможні взяти на себе тягар такого фінансування. Так бути чи не бути?

Варіанти можливого вирішення питання:

• кошти все-таки знайдуться в бюджеті і коледжі будуть профінансовані, але лише в цьому році;
• перехід коледжів на місцевий бюджет серед року, що навіть важко уявити, але не виключається;
• перехід на місцевий бюджет в наступному році в такій ситуації стає реальністю і, як говориться, «не мытьем, так катаньем».

Розглядаючи сьогоденну проблему в контексті майже чотирирічної дискусії, після виведення молодшого спеціаліста з вищої освіти, переконуємося, що ситуація не покращилася. Так, не припиняється робота над розробкою закону про передвищу фахову освіту, але з’являються нові питання, які ускладнюють подальше існування технікумів і коледжів. ЗНО з української мови, а надалі – з математики, саме по собі не таке страшне, як хтось думає, головне – через рік з великою впевненістю можна буде сказати, що прийом випускників коледжів у вищі навчальні заклади буде проводитись за результатами ЗНО без урахування профільної підготовки. Як результат – зменшення прийому на молодшого спеціаліста на 40–50 відсотків (батьки вже сьогодні розуміють, що ті преференції, які мали діти після закінчення коледжу при вступі в університет, досить примарні).

До речі, навчальні заклади, які перейшли на фінансування з місцевого бюджету, сьогодні почуваються досить комфортно. І це в певній мірі зрозуміло – це коледжі, які не входять в структуру університетів, а таких 15–20 відсотків від навчальних закладів відповідного рівня. На них уцьому році кошти в місцевому бюджеті знайшлися. А якщо перейдуть усі? Звичайно, що за таких умов виникне питання щодо регіонального замовлення, яку кількість спеціалістів необхідно готувати?

Актуально? Так. По-державному? Безумовно. Тоді виникає наступне запитання: на робочі місця в бюджетних структурах чи бізнесових? Якщо бюджетний варіант, і в нашому, і вашому розумінні, то це медпрацівники, вчителі молодших класів, військові. А все інше, вибачте, для бізнесу. І скільки б не говорили, що бюджет формується з податків, які надходять від бізнесу, весь час виникає питання щодо підприємців, які мають платити за підготовку кадрів для себе. Особливо, коли це буде розглядатись на засіданні місцевих рад.

Декілька слів щодо працевлаштування фахівців – випускників не тільки коледжів, а й університетів. Особливих надій не покладаємо на створення нових робочих місць при щорічному рості ВВП навіть 3–4 відсотки. Звичайно, що з’явилася нова можливість щодо працевлаштування на вивільнені місця через масовий відтік трудових ресурсів за кордон. Але це тема вже для іншої розмови – як зробити наш ринок праці привабливим для молоді, чи використовується конвертованість диплома нашими випускниками за кордоном і в якій мірі? Задаю це питання собі і вам, через те що наші західні сусіди пропонують нашій молоді вже не тільки ринок праці, а й ринок освітянських послуг.

А на закінчення хочу сказати: давайте не повторювати те, що вже проходили – «до основанья, а затем…». На це «затем» необхідно витратити дуже багато сил і часу, а головне – немає впевненості, що так буде краще.