Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
Нам потрібне лише тихе, але радикальне скорочення пустопорожнього адміністрування (ліквідація надлишкового управління) на всіх рівнях управлінської ієрархії, усунення всевладдя «вертикалі» і поступове становлення «горизонталі».
Андре Спайсер(André Spicer), professor of organisational behaviour at the Cass Business School at City, University of London пише щодо реформування британської вищої освіти: «Якщо університети зацікавлені у вирішенні проблем, з якими вони стикаються, їм не потрібна видовищна реформа. Такі реформи часто дорогі, викликають тривожні збентеження, що мають короткий термін зберігання. Потрібно щось більш скромне, але більш далекосяжне: скорочення порожнього адміністрування»(If universities are interested in addressing the problems they face, what is not needed is spectacular reform. Such reforms are often costly, disturbing distractions with a short shelf life. What is needed is something more modest, but more far-reaching: cutting back empty administration). Див. статтю Universities are broke. So let’s cut the pointless admin and get back to teaching.
Тож, маємо визначитись:
- якщо нам потрібні видовища, робимо ефектні шоу-реформи за принципом «The Show Must Go On»;
- якщо ж нам потрібні справжні глибинні зміни, робимо тихі, зовні малопомітні, абсолютно невдячні кроки щодо дебюрократизації та дерегуляції освіти.
У першому випадку матимемо лише короткочасний піар-ефект та у недалекому майбутньому зіткнемось із легко прогнозованою відсутністю помітної ефективності спроб реформування освіти зверху. Адже реально освіту можна реформувати лише знизу.
У другому буде феномен, який можна назвати - колективним «прокляттям Супрун», з морем невдоволення і погрозами каменувати її сьогодні, але перспективою змін завтра (ми це зараз спостерігаємо на етапі запуску реформ у сфері охорони здоров‘я).
Лише за умови радикального «скорочення порожнього адміністрування» (у наших умовах - ліквідації радянської вертикалі управління), запрацюють сили змін знизу. Бо школа вже не буде напівпаралізованою, зв’язаною по руках і ногах надлишково керованою організацією. Буде нарешті пущений в дію головний ресурс розвитку освіти, - ресурс свободи педагогічної думки й дії.
І процес піде... Піде важко і складно, але невпинно і незворотно.
