Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
Можна по-різному ставитись до руху EdCamp, але…
Якщо ви побуваєте хоча б на одному такому дійстві, ви «спинним мозком відчуєте» потужну енергетику і переконаєтесь у тому, що у нашій шкільній освіті таки є величезний творчий потенціал.
У нас є чимало освітянських генераторів ідей і енеджайзерів. Є багато Інших вчителів, які зовсім не схожі на тих, які періодично стають скандально відомими завдяки соціальним мережам.
Є ентузіазм і самопожертва. Є вмотивованість робити зміни… Є море свіжих ідей і є кому ці ідеї реалізовувати на практиці.
Треба лише вивільнити цих людей від «дурної роботи», не заважати робити справу, припинити ними «керувати»(читай: понукати!), почати довіряти їм і … це вже зовсім мало реальне, та все ж напишу, спробувати хоч трішечки підтримати.
Основна проблема багатьох освітянських начальників у тому, що вони не бачать перспектив для руху знизу за реформування освіти. А такі перспективи у нас є!
«Вертикальномислячі» люди на всіх щаблях управлінської ієрархії мають нарешті поступитися місцем тим, хто розуміє, що тільки знизу можливо реально змінити Систему і збудувати НУШ.
Для цього, замість принципу курника, який переважає у нинішній начальникоцентрованій моделі управління освітою (залізь якомога вище на сідало, по дорозі туди клюнь ближнього, а потім обгадь нижнього) має утвердитись принцип журавлиного клину, який характерний для лідерської моделі розвитку(лідери утворюють висхідний струмінь повітря, який виштовхує вперед усіх інших).
