Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Маю щодня велику пошту. Практично всі звернення - про негаразди в системі освіти, про нерадивих учителів і директорів шкіл. Окрема тема - свавілля органів управління на місцях. Ця тема взагалі безвимірна.
У той же час маємо достатньо прогресивний Закон «Про освіту», є ряд толкових нормативних документів... Але вони НЕ ПРАЦЮЮТЬ.
Бачу кілька причин цього.
1. Ні Закон «Про освіту», ні нормативні документи не передбачають ніяких юридичних наслідків за їхнє невиконання. Жодних наслідків. Крім загальних фраз про якусь відповідальність. То хто їх буде виконувати? Безкарність породжує безвідповідальність.
2. Раніше хоч прокуратура мала право здійснювати загальний нагляд за виконанням чинного законодавства. Тепер і вона такого права немає. Хто ж здійснює нагляд за виконання галузевих законів та відомчих нормативних актів у закладах освіти? НІХТО. Й, очевидно, ніхто не буде. Бо чинним законом «Про освіту» ця функція покладена на Державну службу забезпечення якості освіти. Але чи зможе вона цю функцію успішно виконати за тієї чисельності та функціональної спроможності, що для неї передбачаються? Моя думка: НЕ ЗМОЖЕ. Хоч саме функція нагляду та контролю має бути ОСНОВНОЮ в роботі новоствореної ДСЗЯО. Без професійного контролю жодна система ефективно не функціонувала й функціонувати не зможе. А із проблемами забезпечення якості освіти, на якому акцентується майбутня діяльність ДСЗЯО, мають працювати громадські формування, як то є в демократичних суспільствах.
3. Потрібна суттєва зміна рольової функції усіх керівників закладів освіти. Вони повинні забути мантру радянського школознавства про їхню роль як «учителя учителів» й почати виконувати функціональні обов’язки менеджера, головним завдання якого є організація роботи закладу, створення належних умов для організації в ньому ефективного освітнього процесу, діючи в рамках чинної нормативної бази, а не своїх фантазій та застарілих уявлень. Та нести відповідальність за невиконання цих обов’язків. Юридичну відповідальність.
А так, як є сьогодні, то змін не дочекаємося. Якими б прогресивними й сучасними не були закони чи нормативні документи...
