Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
Гарні люди з кількох громадських організацій та проектів у творчій співпраці з чиновниками підготували черговий «Проект Концепції громадянської освіти та виховання в Україні».
Пишу їм: а може не треба концепції?
Концепція згори лише породить три абсолютно згубні для громадянської освіти речі:
1. Заходи.
2. Методичні рекомендації.
3. Звіти.
А це означатиме, що непомітно підкрався кінець громадянській освіті в Україні!
Не вірите?!
Маю перед очима дуже сумний приклад. Як тільки ми прийняли «Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та молоді», практично все що робиться у цій сфері перетворилось на профанацію(декор і звіти).
Як показує вітчизняна «практика, яка не працює» впровадження чогось, будь-який папір зверху лише породжує паперову лавину і має виключно зворотній ефект.
Алгоритм давно відпрацьований і за останні три роки, на жаль, не змінився. Згадайте, як було із спробою здетоноувати патріотичний вибух зверху:
1. Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді (Див.: додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16. 06. 2015 р. № 641).
2. План заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (Див.: додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06. 2015 р. № 641).
3. Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах http://mon.gov.ua/…/patriotichne-vix-metodichni-19-05-2015.…
4. Звіти, звіти, звіти…
Тепер «на виконання концепції» від шкіл вимагають окремий план роботи з національно-патріотичного виховання та окремі звіти. Вчителів запрошують на тренінги з патріотичного виховання, дітей женуть на чергові флешмоби.
Одним словом: фініш! Наші колеги плюються і пишуть звіти, фсьо.
Звісно, є окремі ентузіасти, які «своє робили і роблять», не зважаючи на концепції та плани заходів, але …
Треба оголосити мораторій на будь-які концепції до того часу поки не рухне вертикаль управління і ми не здолаємо бюрократизацію і формалізацію всієї педагогічної діяльності, яка не має аналогів у світі.
Доки не зрозуміємо, що жорсткий контроль за освітою з боку держави зробив неможливим її природний розвиток, а відповіддю на «вказівки» зверху є лише імітація здійснення тих чи інших напрямків навчально-виховного процесу і фальсифікація його результатів.
На жаль чи на щастя, виявилось, що у ХХІ столітті не можливо зверху успішно керувати розвитком такої складної і багатогранної системи як освіта.
Не виходить підсилити потенціал змін навіть непрямим шляхом, створюючи найпрогресивніші документи.
Адже результат їх «впровадження» легко прогнозований: «хотіли як краще, а вийде як завжди».
