Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.
Розмовляв із одним директором школи. Прізвище не називаю – бо не в прізвищі суть.
Задав просте питання: «Кого ви охочіше взяли б на роботу – людину з фаховою університетською освітою гарного університету чи людину з педагогічною освітою? Хто вам більше був би до душі – фізик з освітою приміром КНУ чи Могилянки чи фізик з освітою педуніверситету?»
Директор майже не задумуючись відповів: «Звичайно, КНУ чи Могилянка краще!» Звідси у мене виникло наступне питання: «А як же всі методики? Їх же в КНУ та Могилянці не проходять?». Тут директор з посмішкою мене заспокоїв: «Якщо спеціаліст гарний – я йому методики за день поясню».
Така от розмова. Питання «сакральності» педагогічних методик – тема, що час від часу спливає на поверхню. Мені, наприклад, в школі пощастило з географією. Викладав у нас її Олександр Чумак. Відомий кіносценарист та вчений-географ. У школу викладати його занесло – бо він писав сценарій фільму про шкільне життя. От він у нас географію і викладав. Блискуче. Бо був прекрасним науковцем з досвідом експедицій по всьому світу.
Методики? Він просто розповідав нам про предмет, який блискуче знав. І ми прекрасно знали географію. А поруч були педагоги, які знали методики, але географію знали посередньо. Такий був результат і в учнів.
До чого я веду? До простої думки. Що таке власне ПЕДАГОГ? Науковець чи людина, яка завчила напам’ять певний обсяг знань і набір методів їхнього викладання? Методики, звичайно, потрібні. Але це як кулінарна книга. Підказка, як готувати борщ. Не вмієш готувати – кулінарна книга не допоможе. Вмієш готувати – і без книги впораєшся.
Може, час звернути увагу на те, наскільки педагоги володіють власне предметом? Не в межах програми, а взагалі. А методики, як сказав директор, фахівцю за день пояснити реально…
