Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Коли їдеш до Києва зі сторони Крюківщини, бачиш силу-силенну бігбордів від забудовників: «Новая фишка: квартира-малышка». Іншими словами, це не квартира, а місце для душової кабіни, унітазу, односпального ліжка та столу без стільців.
Аналогічна думка про отаку своєрідну «новую фишку» виникає в мене, коли читаю матеріали про «оновлені» навчальні програми загальноосвітніх шкіл для 5-9 класів.
Не буду вдаватися в їхній фаховий аналіз та роздуми про причини, чому з деяких тем - одна година плюс, а з інших - одна година мінус. То зроблять фахівці. Турбує інше.
Якщо ми не втомлюємося у всіх ЗМІ кричати про педагогічну свободу вчителя, то чому вчителю диктуємо, скільки годин і яка тема має вивчатися... Чому не дамо право кожному вчителю САМОСТІЙНО розробляти навчальні програми, опанування яких забезпечило б виконання Державних освітніх стандартів?
Яка ж це свобода, коли Держстандарти маємо старі, а програми «оновлені» та затверджені зверху. Це не свобода, а «квартира-малышка», у якій не лише повітря для того, щоб вільно дихати, не вистачає, але навіть й простору, щоб ноги витягнути, немає..
