Віктор Громовий: МАРАЗМ №17. МОНоцентризм

Реформувати освіту зверху неможливо, її можна змінити лише знизу - це аксіома освітнього менеджменту

Віктор Громовий: МАРАЗМ №17. МОНоцентризм

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

«Будь-які суспільні зміни можна здійснити лише знизу. Якщо б був інший шлях,
 Бог послав би свого сина в царську сім’ю, а не в сім’ю теслі з Назарета».

Це фото сторінки із проміжного звіту «Діти й папери: як досягти балансу в школі?» свідчить про те, що МОНоцентризм залишається домінантним трендом у вітчизняній освіті. Ми досі знаходимось в полоні міфу про головну роль сильної вертикалі для здійснення освітніх реформ.

Система «ніпель»

У жодній країні світу не мала успіху жодна реформа освіти, яка йшла зверху. Реформувати освіту зверху неможливо, її можна реформувати лише знизу, - це аксіома освітнього менеджменту! Тож, немає сенсу освітянам-практикам писати якісь звернення до МОН, а нашим освітнім експертам розробляти ті чи інші документи в надії на те, що їх замість нас «втілять у життя» наші освітянські чиновники чиновників. У цьому випадку всі наші «прожекти» відскакували й відскакуватимуть надалі як «горох від стінки». Та, на жаль, «реформаторські імпульси» завжди йшли лише з одного боку: зверху вниз(система «ніпель»).

Потрібно навсправжки братись за реформування освіти «знизу». Бо хто б не був міністром чи начальником місцевого управління освіти, насправді за зачиненими дверима своєї школи освітню політику визначає її директор. І хто б не був директором школи, за зачиненими дверима свого класу, лише від вчителя залежить, як вивчатиметься той чи інший предмет у цій школі.

Висновок про те, що будь-які «чолобитні грамоти» до «начальства» з вимогами чи «слізними проханнями» прийняти якусь програму, щось запровадити чи щось ініціювати не мають сенсу, можу проілюструвати безліччю фактів. Зупинюсь лише на одному.

Фінальним акордом моєї роботи як голови депутатської комісії з питань освіти, культури, науки, спорту, молодіжної політики та у справах сім'ї Кіровоградської обласної ради стало прийняття на останній сесії обласної ради п’ятого скликання двох регіональних програм розвитку освіти.

До цього їх піддали нищівній критиці на засіданні депутатської комісії. Та попри це вкрай недосконалі документи у практично незмінному вигляді все одно подали на сесію.

Там я задав одне єдине запитання начальнику управління освіти, цитую сам себе: «Скажіть, будь ласка, чи не виникло у Вас бажання після обговорення на депутатській комісій цих програм, яке показало, м’яко кажучи, відсутність мінімально достатнього рівня їх підготовки, зняти їх з порядку денного. Ви могли б залучити кваліфікованих фахівців у якості співрозробників і вже на наступній сесії прийняти більш-менш адекватний реаліям документ?»

З огляду на те, що я попросив дати чесну відповідь, пролунало таке відверте зізнання: «У нас є виконавча дисципліна, і ми маємо до такого-то числа прийняти ці документи…».

Тобто, якої якості ці документи й чи будуть вони реально хоч якось впливати на стан справ, нікого не цікавить, головне – відрапортувати «наверх». Звісно, після прийняття цієї явної дурні, обласне управління освіти почало ще і вимагати від міських та районних управлінь(відділів) освіти «інформації» про виконання цих програм.

Тому їх прийняття не тільки не допомогло зробити якісний «прорив у майбутнє», а й заважало навіть підтримувати нинішній невтішних стан. Людям «на передовій» довелось відволікатись від роботи на складання додаткових «рапортів», основним джерелом яких був, є і буде «довідник Стеля»(та стеля, в яку доводиться до запаморочення в очах вдивлятись, щоб з’явились на папері красиві цифри).

Так і йде у нас усі 25 років незалежності «реформування» «зверху» освіти, якої насправді не існує.

Феномен перекладання відповідальності

Під час своїх майстер-класів з менеджменту інновацій я постійно стикався з цікавим феноменом перекладання відповідальності.

Якщо я спілкувався з вчителями чи завучами, вони говорили: ми все це розуміємо і підтримуємо, але розкажіть це нашим директорам шкіл.

У випадку, якщо я спілкувався з директорами, вони говорили теж саме: ми готові до інноваційного розвитку школи, але Ви повинні переконати наших начальників(завідуючих) управлінь освіти зняти бар’єри, які стоять на заваді прогресивним змінам.

У аудиторії начальників районного чи міського рівня реакція була однаковісінькою: ми «за», але «гальмом» є обласне управління і МОН.

Чиновники ж МОН переконували мене, що вони як ніхто інший щиро вболівають за долю нашої освіти, але що можна зробити з таким пасивним учительством, безініціативними директорами навчальних закладів, неадекватними начальниками місцевих управлінь освіти. Якщо ж мова йшла про питання, пов’язані з фінансуванням освіти то, як правило, ми чули варіацію на тему: «поганому танцівникові» Мінфін заважає.

Мій висновок з аналізу ситуації з феноменом перекладання відповідальності невтішний: ми звикли виправдовувати власну бездіяльність тим, що буцімто ми ніби й не проти, але «ВОНИ» не дають.

Утім, неупереджений аналіз ситуації показує, що вони – це ми, але у керівних кріслах. Змушений констатувати, що протистояння «вони – ми» у більшості випадків є міфічним. Насправді ж діє принцип взаємної амністії: вони вибачають нам пасивність і патологічний консерватизм, а ми дивимось крізь пальці на їх некомпетентність, чванство, а іноді й відверту злодійкуватість.

Якщо б багатотисячна армія вчительства та сімнадцятитисячний директорський корпус справді складалась із внутрішньо вільних людей, навряд чи чиновництво було б спроможне зупинити їх ініціативу та загасити ентузіазм.

У цьому випадку освітянське чиновництво змушене було б ставати іншим. А освітянські контори усіх рівнів від райвно до МОН потроху б відмовились від виконання ролі «великого брата» і натомість призвичаїлися б до нової ролі «великого спостерігача» та центру сервісного обслуговування навчальних закладів.

Зверху МОН

Спит Москва. В ночной столице

В этот поздний звездный час

Только Сталину не спится -

Сталин думает о нас.

Сергей Михалков, 1937 г.

МОНоцентричність нашої педагогічної свідомості та МОНоцентрична практика організації роботи освітньої системи, зрештою шкодить самому освітянському відомству, бо не дає можливості людям, які там працюють, задуматись над актуальними стратегічними питаннями її розвитку. Новопризначений заступник міністра Володимир Ковтунець зізнається: «Зараз бракує часу на Facebook, зрідка встигаєш переглянути пости, на дискусії при 12-14 годинному робочому дні просто немає сил».

Досить часто МОНоцентричний підхід набуває «дивовижно-сакрального» характеру. Наприклад, нещодавно президент чи не єдиної асоціації керівників шкіл, яка у нас реально працює, подарував мені каталог, у якому міститься перелік членів цієї організації та їх контактні дані. Зверху на титульному листі розміщено типовий для нас напис «Міністерство освіти і науки України». Звісно, усі дуже добре розуміють, що Міністерство освіти і науки України не відіграло ніякої ролі у гуртуванні двох сотень керівників закладів освіти нового типу у досить потужну спільноту.

На Заході такі об’єднання освітян називають NGO(неурядова організація). Ми теж ніби й є такою ж самою недержавною організацією, але чомусь продовжуємо по-лакейськи вигинатись перед Міністерством освіти і науки України: ми теж ваші, ми теж «під вами».

Можна було б сприймати це як данину традиції, якщо б справа була лише в тому, що ми формально «із ввічливості» осяюємо всі наші заходи назвою найвищої освітянської контори. Нам, як правило, потрібен лист Міністерства освіти і науки України адресований місцевим освітянським чиновникам, щоб вони таки «відпустили» членів наших організацій на з’їзд чи конференцію. Потрібен і дозвіл місцевого управління на те, щоб нас пустили у якусь школу. І як же нам обійтись без весільного генерала з МОН(місцевого управління) чи священної корови з АПН(якогось інституту післядипломної освіти чи методкабінету)!? Жоден захід у нас не набуде «високого» статусу, якщо їх не буде у президії й ми не надамо їм слова для ритуальної але, як правило, абсолютно пустопорожньої промови.

«Настоящих буйных мало» в освіті, тож не часто виникає запитання: а для кого ми це все проводимо - для МОН чи для себе?!

Як же без листа МОН виїхати у відрядження?! Його ж ніхто не оплатить. А, не дай Боже, у райвно запитають, куди я поїхав без погодження з ними?!

Звісно, можна було б проводити такі заходи під час відпустки чи у вихідний на базі конференцзали якогось готелю. Тоді б ми легко обійшлись без МОНоцентричних вигинань, але не звикли ми жертвувати вихідними заради громадської роботи. Тож продовжуємо хилитись (чи удаємо, що хилимось) під міністерське крило з огляду на те, що звикли збиратись у робочий час і не маємо зайвих коштів, щоб їхати власним коштом у відрядження.

Якщо ми справді захочемо на ділі стати NGO(неурядовою організацією), нам доведеться чимось платити за свободу. Зокрема своїм вільним часом і неможливістю використовувати бюджетні кошти. Якщо так станеться, відбудеться природній відсів багатьох учасників таких дійств. Багато об’єднань освітян можуть взагалі зникнути чи заморозити свою діяльність.

Утім, ті, хто виживе і зможе самостійно рухатись без МОНівських милиць, автоматично очистяться від багатьох наших болячок. Зокрема, від формування складу учасників семінарів і конференцій за добре відомим усім нам принципом 3 П(піонери (початківці), пенсіонери й п’яниці). Піонери (початківці) будуть шукати інші можливості надрукуватись заради захисту дисертації. Пенсіонери самі няньчитимусь внуків, а не їх внуки продовжуватимуть няньчитись з ними на конференціях. П’яниці ж питимуть гірку вдома і за власні гроші.

МОНоцентричність часто виправдовується необхідністю підтримування такого порядку в освіті, який дозволяє уникати ситуації коли «хто що хоче, те й робить».

Порядок в освіті, як і у будь-якій іншій сфері, буває двох типів.

Перший, - це той тип порядку, який підтримується сам по собі. Йде нормальний природній процес самоорганізації, самовпорядкування…

І другий тип порядку, - це те, що встановлюється зверху. Звісно, штучно встановлений порядок тримається на віковічному страху перед «начальством», на нашій інерції, несамостійності, на ілюзіях щодо міфічної сили владної вертикалі.

Зайве доводити абсурдність базової установки другого підходу, що мільйони високоосвічених людей не зможуть самостійно організувати освітній простір у нашій країні, стати дієвою силою освітніх реформ «знизу».

Приймімо як аксіому: ніхто з тих, хто опиняється «на верху» не здатен очолити й тим більше провести замість нас радикальні перетворення в освіті. Прогнозуючи вчинки освітянських чиновників, ми проектуємо їх вірогідні дії, виходячи із власного способу мислення.

Насправді ж у людей, які опиняються в керівних кріслах, переважає зовсім інший спосіб мислення. Якщо, попри всі «негаразди», ця система освіти хоч якось функціонує, її слід зберегти, - саме така логіка мислення домінує у людей, які хочуть зберегти своє «тепле» чи не дуже «тепле» місце і цій системі. Якщо вони змушені будуть погодитись на «капітальний ремонт» теперішньої системи освіти, удосконалення поганого зробить стан справ ще гіршим.

Ця система в принципі нездатна почати сама себе реформувати, тож буде лише імітація реформ, демонстративні шоу-реформи.

Звісно, лише цілковитий демонтаж під тиском знизу повністю прогнилої системи управління освітою і повне перезавантаження курікулуму(змісту шкільної освіти) здатні створити нову якість шкільної освіти.

Роздержавлення школи

Ми за 25 років існування національної системи освіти (1991 - 2016 роки) так і не приступили до виконання хоч і слабо артикульованого, але вкрай актуального для посттоталітарного суспільства завдання «повернення школи народу».

Завдання повернути народові школу, яка «переживає епоху страшного розвалу», було сформульовано ще дореволюційним часописом «Школа і життя». Його автори вбачали головну причина занепаду загальної середньої освіти у «загарбанні школи державою».

Та ми і в новому тисячолітті продовжуємо думати, що, йдучи шляхом максимально можливого роздержавлення школи, увесь світ йде «не в ногу» і лише ми крокуємо у правильному напрямку…

Зайве доводити, що ефективність держави, особливо пострадянської, у будь-якій сфері є вкрай сумнівною.

Усе, що в нашій країні залишилось централізованим, є вкрай неефективним. Навіть центральне опалення, яке дісталось нам у спадщину від радянської системи організації комунального господарства, постійно створює проблеми. Усе налагоджується як тільки з'являються індивідуальні котли або «автономка» в кожному будинку.

Тож, потрібно зменшувати вартість держави та не марнувати гроші платників податків на виконання функцій, які держава виконує погано або зовсім не виконує.

У освіті теж має відбутись процес роздержавлення. Люди на верхніх щаблях освітньої ієрархії у будь-якій країні світу, як правило, вирішують одну проблему: як би реформувати освіту, нічого по-справжньому не реформуючи. Адже нікому не хочеться втрачати владу, контроль над фінансовими потоками тощо.

До того ж, якщо завтра з'явиться проект Закону «Про освіту», у якому проглядатимуться радикальні зміни, будуть демонстрації протесту батьків і страйки освітян. Міністра освіти, який на це зважиться проклянуть сучасники й тільки років через 10-15 оцінять нащадки. Буде шалений спротив «вертикалі», відвертий саботаж освітянських чиновників усіх рівнів. Буде неготовність керівників шкіл працювати в умовах нового фінансово-господарчого механізму. Буде неготовність вчителів до роботи в умовах свободи педагогічної думки та дії… Кому це треба, окрім наших дітей? «Там, на верху» потрібно, щоб було тихо…

Завданням №1 на шляху роздержавлення системи шкільної освіти України є здійснення переходу від зовнішнього МОНоцентричного управління до школобазованого менеджменту(SBM) та лідерства.

Практика переходу до школобазованого менеджменту у будь-якій країні світу неодмінно підтверджує правоту простих істин: найкраще вирішують проблеми ті, хто найближче до них стоять, хорошою школою не можна(і не треба) керувати, вона сама знає, що робити...

Така децентралізація управління системою освіти, коли повноваження приймати рішення переносяться з центру на периферію, з вищих рівнів освітньої ієрархії на низовий операційний рівень, має наступні переваги:

  • децентралізована структура управління системою освіти є більш гнучкою, вона чутливіша до місцевих потреб;
  • делегування влади на місцевий рівень передбачає зростання відповідальності та розширення кола обов’язків шкільної громади;
  • децентралізовані структури більш ефективні й швидкі у порівнянні з громіздкими й повільними централізованими;
  • глибоке знання освітніх ресурсів та невикористаних резервів, посилення професійної компетентності вчителів відбувається виключно на місцевому рівні;
  • децентралізація посилює участь безпосередніх учасників освітнього процесу у вирішенні всіх питань розвитку школи.

Системі потрібно змінюватися докорінно. Змінюватися зсередини, без тиску ззовні вона не здатна.

Основна суперечність, яка не дозволить вивести систему освіти з кризи - це неадекватне реаліям часу визначення замовника освітніх послуг.

Чиновники головного відомства наполягають на тому, що замовником має залишитися держава. А раз так, то держава і визначатиме навчальні програми, обсяг фінансування тощо.

Батьки та громадські об’єднання (у тому числі й експертні), наполягають на тому, що замовником є громадськість, перш за все батьківська. Якщо так, то батьки повинні впливати на процес вибору та коригування шкільних програм і підручників та фінансування навчальних закладів.

Олена Єльнікова

Як уже показала довга епопея з підготовки та прийняття нового Закону «Про освіту», у нас, замість вкрай потрібного у нинішній ситуації радикального, буде помірковано-консервативний сценарій розвитку подій. З огляду на те, що збережеться начальникоцентрованість освіти, не варто очікувати на радикальні реформи шкільної освіти.

Витягнути себе з болота «за чуба» самостійно, як барон Мюнхгаузен, система освіти не зможе. Для цього потрібен активний громадський «буксир» ззовні. Та з огляду на те, що роздержавлення школи не передбачається і громадська складова і надалі буде лише фіговим листочком для прикриття «начальникоцентрованісті» управління освітою, не важко спрогнозувати: реформи шкільної освіти можуть згаснути, навіть не розпочинаючись.

Оригінал на сайті "Освітня політика" 

Освіта.ua
13.12.2016

Популярні блоги
І. Совсун: як надовго ще вистачить запалу учителів? Існує гігантська прірва між переможцями світових олімпіад і базовим рівнем українських шкіл
Тетяна Сердечна: зарплати у вчителів мають бути різні Є шанс, що колись держава буде в змозі оплачувати роботу людей, які працюють із її майбутнім
І. Лікарчук: замість виховання – шароварщина і звіти Виховної роботи як системи формування людини вже давно немає, а є гам, шум, тріскотня
О. Сидоренко: як ставитись до репетиторів-двохсотбальників? Показником високої кваліфікації педагога є успішність його учнів, у тому числі за результатами ЗНО
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Віктор Громовий
P.S. Disclaimer Я не знаю, добре це чи погано. Я - неупереджений експерт, який лише інформує вас про існування реальних альтернатив. Ваші погляди на цю проблему, якими б вони не були, - найкращі! Це єдино правильні погляди. Не треба посилати мене працювати директором школи, я вже це робив упродовж 12 років. Звання заслужений вчитель України я не купував, я його здобув як переможець Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» в номінації «Керівник навчального закладу» ще у квітні 2001 року. Хай у вас усе виходить. Будьмо!
bela
А чому б учителю не стати ПП i укласти з директором цивiльно-правову угоду. I прописати там своi обов’язки. Iтрудову тримати вдома.
Віктор Громовий
Мрії збуваються! Одні вчителі тільки "скіглять" і професійно деградують, а інші в цей час виходять на глобальну орбіту. Знайомтесь, Ганна Дудич, Top 50 Finalists - The Global Teacher Prize. http://www.globalteacherprize.org/finalist/hanna-dudich/ Пишаюсь!
Глобальная орбита это чудесно.
Для Віктор Громовий: Но детей учить необходимо локально. В каждой конкретной школе, каждого конкретного ребёнка. Будет Ганна учить детей алкоголиков и наркоманов? Чем вообще глобальная орбита способна помочь СИСТЕМЕ?
????? до Громового
Для Віктор Громовий: А ви не могли б доступно пояснити всім, хто такі освітні експерти, яку роботу вони виконують, яку зарплату отримують, за що конкретно зроблене вам присвоєне звання заслуженого вчителя, яких реальних досягнень в роботі з учнями ви для цього добилися?
Віктор Громовий
"Гюльчатай, открой личико", поясню... :)
Коментувати
совесть
На тлі багатьох описаних "маразмів" є відчуття того, що Ви формуєте думку про освіту, яка повинна рухатися у сторону бізнесу... Воно, може, й не так погано в країнах, де закони однакові для всіх, але історія "бізнесу"-розкрадання за 25 років у вільній неньці не просто лякає, а викликає відторгнення у залишків критично мислячих. Серед вчителів таких багато. Якісна безкоштовна освіта, гаратована ДЕРЖАВОЮ, - єдина надія ДІТЕЙ, батьки яких не накрали за своє життя. Тому позиція МОН має бути сильною саме зараз, коли така економічна скрута...
2 2=?
Реформировать систему образования снизу у нас не возможно, потому что это будет нарушение законодательства. Так что автор призывает к противозаконным действиям :)
Василий Шмындрук
В нашій освіті цих маразмів можна нарахувати не сімнадцять, а 117. Але найголовніший маразм освітньої сфери - це професійний переляк у самих освітян, який успадкований на «генетичному» рівні. Бо 98 % дописувачів сайту пишуть свої коментарі під псевдонімами. Беруться критикувати автора «Збірника маразмів» і не тільки його, а самі злякані назавжди. Такі собі премудрі піскарі Салтикова-Щедріна.
совесть
Для Василий Шмындрук: Професійний перляк багатьох вчителів пов’язаний із тим, що РЕЗУЛЬТАТ його роботи НЕ залежить ЛИШЕ від нього. Завжди можна ЗВИНУВАЧУВАТИ в тому, що НЕ НАВЧИВ! Це стосується як дуже відповідальних вчителів, так і безвідповідальних... А про псевдоніми: кому слави, впізнаваності не вистачає, pr-е себе!
Коментувати
Віктор Громовий
По-четверте, у нас категорично бракує культури сумніву та елементарних навичок критичного мислення. Наші колеги досі як головні аргумент на користь збереження того чи іншого явного маразму наводять сентенції на кшталт: «завжди так робили», «а ви що хочете до кінця розвалити школу, знищити все?», «сам дурень»... По-п’яте, у нас продовжує домінувати вкрай агресивне невігластво, дається взнаки ефект Даннінга-Крюґера*, який виявляється в тому, що «люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки та невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє усвідомити це». По-шосте, серед «прогресивної» частини освітянської громади домінує підхід: «ми теж за колгосп, тільки не в нашому селі». *Джастін Крюґер та Девід Даннінг довели: 1. Некомпетентні люди схильні до переоцінки власних здібностей. 2. Некомпетентним людям не вдається розпізнати справді високі здібності компетентних. 3. Некомпетентним людям не вдається усвідомити свою некомпетентність.
Немаразматик
Для Віктор Громовий: А ви не пробували застосувати висновки Джастіна Крюґера та Девіда Даннінга до себе? Попробуйте! Але дуже сумніваюся, що зумієте.
Олекса Позняк
Для Віктор Громовий: Випий чарочку коньяку і заспокойся
Evgen Shapoval
Такий потенціал, скільки умних слів, так хто ж Вам не дає застосувати всі ваші ідеї в життя, в реформу освіти. А то ми всі розумні кидати якісь у мні слова а до діла пшик. Тут запахло ПОЛІТЕКОНОМІЄЮ та ФІЛОСОФІЄЮ, ну нівякому разі реформами на краще життя в освітній галузі :)
Коментувати
Віктор Громовий
На основі контент-аналізу коментарів до моєї серії з 17 публікацій «Стоп маразм»у соціальних мережах, на порталі Освітня політика" та "Osvita.ua", можу зробити перші висновки щодо реакції широкого освітянського загалу. По-перше, вчителі та керівники шкіл справді потерпають від багатьох маразмів і хочуть, щоб від них нарешті відчепились(прибрали мікрорайон, обов’язкові конспекти, норми відвідування уроків, конкурсоманію, наказоманію та ювілейоманію, перевірку готовності шкіл до нового навчального року тощо), дали хоч трохи розпрямити крила, дихнути повітрям свободи. По-друге, ніхто в системі освіти не хоче втрачати маразматичні, але звичні приємності й привілеї. Це стосується як дрібних(квіткові церемонії), так і системних речей(припинення маніпуляцій з набором учнів до школи, масового добровільно-вимушеного репетиторства тощо). По-третє, абсолютна більшість вчителів та керівників не розуміє, патологічно боїться і не бажає хоч трішечки "підняти власну дупу" заради будь-яких змін.
Михайло
Для Віктор Громовий: Пане Вікторе. Ваші роздуми актуальні, але зерна ці висіяні в такий грунт, де вже домінує чортополох.
Коментувати
Алексей
Сколько себя помню всегда нытьё про "зарплату учителей" являлось оправданием любой пассивности, некоторые даже апеллируют к детям... Чего ныть? Не нравится? Тогда либо заставьте себя уважать и прислушиваться к себе, либо пошлите всё на... и поменяйте работу. А менять снизу всё-таки можно. После прошлого сезона олимпиад, на которых, окончательно потерявшая связь с реальностью, методист предложила, к примеру, на 2-м этапе для 8-классников задания для 11-го класса 4-го этапа, меня прорвало, и на собрании учителей, на котором вышеупомянутая метод. рассказывала всем какие мы нерадивые и ущербные (дама колоритная - уч-ля как страусы головы в парты прячут) я ей при всех озвучил свою позицию. Был скандал, некоторые слабенько поддакнули(мол, да так всегда было...), другие многозначительно смотрели в окно и ухмылялись моей горячности. Я как побитая собака ходил пару недель. НО! В этом году с моей ненавистной фамилией на устах пришла она и принесла норм. задания! Это мелочь, но показательная.
Олекса Позняк
Для Алексей: дальше мелочи вас не пустят...
Алексей
Вам так будет спокойней?)) Как сказать... Я уже отвоевал себе право проводить уроки так как я хочу - смотрят только на итоговый результат, по-тихоньку воюю против олимпиадного течения... Не могу делать вид, что меня всё устраивает, вздыхать тоже нет смысла. Просто надо быть готовым в крайнем случае сменить профессию))
Коментувати
ну-ну
"Батьки та громадські об’єднання (у тому числі й експертні), наполягають на тому, що замовником є громадськість, перш за все батьківська. Якщо так, то батьки повинні впливати на процес вибору та коригування шкільних програм і підручників та фінансування навчальних закладів." - а теперь подумать.Да,ДЕНЬГИ родителей требуют именно ЭТОЙ фразы.ДЕНЬГИ РОДИТЕЛЕЙ требуют именно этого. Да неужели нет адекватных возле гриневич и иже с ней людей?
от пъень
"Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься" - прислів’я. Гримів вже грім - у вигляді реформ та багато -багато разів, але "віз і нині там". Охолоньте, заспокойтеся і Ви, постійте і подумайте, озирніться довкола: народ ледве виживає. Тому що живуть "на зарплату" - на відміну від ...
ОЛЕНА
п.Громовий!!! Може досить МАРАЗМІВ,чесне слово,НАДОЇЛИ !!! Станьте директором школи і покажіть як реформувати освіту ЗНИЗУ. А то одна ТРІПОЛОГІЯ.хоч і є раціональні зерна.
василь
де і хто таких розумних наплодили в дебілкуватій з ваших слів країні?,Ви сам себе поважаєте???, якщо так не пишіть фігню всяку, будь на те Ваша ласка? тим паче що мало в чім розумієтесь.