Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Історія Чехословаччини в міжвоєнний період. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія Чехословаччини в міжвоєнний період. Реферат

Розпад Австро-Угорщини та проголошення Чехословацької Республіки. Закінчення формування території та конституційний процес в Чехословаччині. Соціально-економічний та політичний стан в Чехословаччині. Проблеми меншин в Чехословаччині

1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення Чехословацької Республіки

До 1918 р. словацькі та чеські землі були у складі Австро-Угорської імперії. Століттями чехи та словаки були позбавлені національної самостійності. Перша світова війна викликала в чеських землях і Словакії широкий антивоєнний рух і посилення боротьби проти прогнилого режиму імперії. Чехи, словаки, закарпатські українці, призвані до австрійської армії, не бажали помирати за імператора, переходили на бік супротивників Австро-Угорщини.

Всередині країни посилився саботаж, почастішали страйки, зріс опір австрійським чиновникам. У перебігу війни серед чеської та словацької буржуазії сформувалося два крила. Певна її частина, економічно пов'язана з імперією, орієнтувалася на перемогу німецько-австрійського блоку. Інша частина, на чолі якої стояли Т. Масарік і Е. Бенеш, прагнучи суверенітету й незалежності, орієнтувалася на перемогу країн Антанти. Ці патріотичні сили й очолили національно-визвольний рух у Чехії та Словакії.

В 1918 р. (липень) всі чеські політичні партії створили Національний комітет, пов'язаний з Чехословацькою Національною Радою в Парижі, який очолив видатний політичний діяч Томаш Масарік. 28 жовтня 1918 p., коли стало відомо, що австро-угорський уряд погодився прийняти запропоновані президентом Вільсоном умови миру, Національний комітет проголосив створення чехословацької держави. 30 жовтня Словацька Національна Рада оголосила про відділення Словакії від Угорщини та приєднання її до чеських земель. Створення чехословацької держави завершило тривалу боротьбу двох братерських народів за національне звільнення. 14 листопада 1918 р. Національні збори, що сформувалися шляхом розширення складу Національного комітету, проголосили Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масаріка.

Перший уряд республіки було створено на основі всенародної коаліції чеських та словацьких партій. Уряд обіцяв провести "соціалізацію" промисловості, встановити 8-годинний робочий день, визнати право робітників на страйки, поширити соціальне страхування. У квітні 1919 р. в умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі. Ця реформа була насамперед спрямована проти австрійського та угорського поміщицького землеволодіння й мала на меті зміцнити позиції національного капіталу.

На території Словакії 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком, але, не маючи соціальної бази, ця республіка проіснувала недовго.

2. Закінчення формування території та конституційний процес в Чехословаччині

У 1919-1920 p. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами були остаточно визначено кордони Чехословаччини: Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна.

Територія Чехословаччини становила 140 тис. кв. км, населення - біля 13,6 млн. чол. Серед них: чехів - біля 7 млн., німців - 3 млн., словаків - 2 млн., угорців - 750 тис., українців - 500 тис., поляків - 100 тис.

До складу Чехословаччини в січні 1919 р. всупереч рішенням Народного з'їзду Закарпаття про возз'єднання з Радянською Україною ввійшла Закарпатська Україна. Чехословацький уряд не виконав своїх зобов'язань щодо забезпечення автономії Закарпатської України, хоча докорінне населення тут не відчувало такої сильної національної дискримінації, як в Румунії та Польщі.

З усіх створених держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою, але це не означало, що стосунки між центральним урядом і населенням Закарпаття були безконфліктними. Питання про автономію завжди призводило до зростання напруги між Прагою та її східними провінціями.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехословацької республіки, що декларувала основні демократичні свободи. Президент, якого обирали Національні збори терміном на 7 років, наділявся великими повноваженнями, разом з урядом він здійснював виконавчу владу. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам. Прийняттям Конституції завершилося створення Чехословацької республіки.

Формально всі нації користувались однаковими правами, але включення до Конституції положення про "єдину чехословацьку націю" означало, що не бралась до уваги національна самобутність словаків. Суперечності в різноманітних сферах життя між чехами і словаками, то явні, то приховані, мали місце протягом всього існування Чехословацької республіки й були вирішені на початку 90-х p. XX ст. створенням двох самостійних держав - Чехії та Словакії.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 p. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту, що виявилася важливою ланкою системи військово-політичних союзів під егідою Франції.

3. Соціально-економічний та політичний стан в Чехословаччині

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш розвинених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання зовнішніх ринків, боротьба з конкуренцією промислове розвинених держав.

На кінець 1923 р. економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Чеському монополістичному капіталу вдалося завоювати багато ринків, особливо в Центральній Європі, де раніше провідні позиції займали німецький та австрійський капітали. Чеські монополії підпорядкували собі економіку Словаки та Закарпатської України, перетворивши їх на аграрно-сировинні додатки економічно розвинених чеських земель. В багатьох чехословацьких концернах сильні позиції належали англійському, французькому, бельгійському капіталам.

Промислове виробництво Чехословаччини неухильно збільшувалося і у 1927-1929 p. перевищило довоєнний рівень на 20%. Чехословаччина за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру - перше місце. У вирішенні політичних питань велику роль відігравала "група Града", що дістала свою назву від резиденції президента в Празі.

Президент Чехословаччини Т. Масарік був найдосвідченішим політиком, мав великий авторитет в країні. У нього були міцні зв'язки з банками, монополіями як у себе в країні, так і за кордоном. З Масаріком тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, що обіймав в усіх урядах пост міністра закордонних справ, - Е. Бенеш. "Град" впливав на вирішення найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики через "П'ятірку" - лідерів чеських партій, включаючи соціал-демократію, хоча між ними виникали розбіжності та конфлікти в зв'язку з прагненням "П'ятірки" до незалежності від "Града".

У Чехословаччині в 20-ті та на початку 30-х років на відміну від держав Центральної та Південно-Східної Європи істотних змін демократичного устрою вбік диктаторського правління не сталося. Хоча тенденції до таких змін існували, демократичні інститути влади та традиції чехословацької держави не дозволили прийти до влади представникам авторитарного напрямку.

Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військової промисловості. Заводи "Шкода" продовжували постачати зброєю союзників Чехословаччини по Малій Антанті та інші країни Європи. З особливою силою криза вразила національні області - Словакію, Закарпатську Україну, де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств. Кількість безробітних 1933 р. досягла 700 тис. Промислова криза перепліталася з аграрною, десятки тисяч селянських господарств, що розорилися, було спродано за борги.

Крім соціально-економічних проблем, за всі роки існування республіки найгострішою залишалася національна проблема. Незважаючи на низку наданих конституцією прав, національні меншини не почували себе рівноправними з панівною чеською нацією. Основою цього нерівноправ'я було те, що провідні позиції в економіці займала чеська буржуазія.

В Словаки політика "чехословаччизму", відмова правлячих кіл республіки визнати словаків як самостійну націю, а також централізаторська політика Праги викликали незадоволення населення. Католицька церква, що мала великий вплив на словацьке селянство, хворобливо реагувала на політику підтримки євангелістської церкви, яку провадив уряд.

4. Проблеми меншин в Чехословаччині

Серед національних меншин у найбільш привілейованому становищі перебували німці, але в умовах гострої конкуренції посилилися анти-чеські настрої серед німецьких підприємців, торговців, дрібних власників. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, що спочатку декларувала курс на лояльність по відношенню до Чехословаччини, але потім стала на шлях приєднання до "третього рейху".

Президентом Чехословацької республіки обрано близького до Т. Масаріка (за станом здоров'я пішов у відставку) беззмінного керівника зовнішньої політики країни - Едуарда Бенеша. Уряд чехословацько-німецької коаліції очолив видний діяч аграрної партії Мілан Годжа. У вирішенні питань внутрішньої та зовнішньої політики республіки посилився вплив правого крила аграрної партії, пов'язаної з фінансовим капіталом і великою аграрно-промисловою буржуазією. Вона виступала за зближення з нацистською Німеччиною.

У 1936-1938 p. посилилась активність генлейнівців і словацьких, угорських, польських сепаратистів. За вказівкою Гітлера Генлейн від первісних помірних вимог "національної рівноправності" перейшов до вимоги далекосяжної автономії Судетської області, що було лише прикриттям справжньої мети розчленування Чехословаччини та приєднання Судет до гітлерівської Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася й глінківська партія в Словакії.

Після "аншлюса" Австрії, коли Німеччина отримала спільний кордон з Угорщиною та Італією, Гітлер затвердив "зелений план" нападу на Чехословаччину, що передбачав координацію дій вермахту з фашистською "п'ятою колоною" в республіці - генлейнівцями та словацькими сепаратистами. Однак у березні 1938 р. у відповідь на концентрацію частин вермахту на кордонах Чехословаччини її уряд відповів частковою мобілізацією. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змушений був відступити.

Уряди Великої Британії та Франції справляли постійний тиск на Прагу, вимагаючи прийняття неухильно зростаючих вимог генлейнівців. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% населення. Чехословаччина мала всі можливості чинити опір нацистським домаганням, але 21 вересня 1938 р. уряд країни заявив, що приймає пропозицію Великої Британії та Франції. Після бурхливих демонстрацій протесту уряд Годжи був змушений піти у відставку. Наступного дня було сформовано позапартійний уряд на чолі з генералом Я. Си-ррви. Новий уряд прийняв диктат західних країн, гітлерівської Німеччини та фашистської Італії.

Внаслідок мюнхенської угоди (мюнхенського зговору), під якою поставили свої підписи Чемберлен, Даладьє, Гітлер і Муссоліні, Судетську область було передано Німеччині. Чехословаччина втратила 1/5 частину території та частину населення. Кордон її з Німеччиною проходив тепер за 40 км від Праги. Однак нещастя на цьому не закінчилися. Мюнхенська угода зобов'язала Чехословаччину задовольнити претензії Польщі та Угорщини: спочатку було передано Тешинську область, потім - частину Словакії та Закарпаття.

1921 р. у Чехословаччині мешкало біля 455 тис. карпатоукраїнців. З них на чеській частині знаходилось 370 тис., а 85 тис. населяли околиці м. Пряшева у словацькій частині країни. Прагнучи модернізувати всі регіони нової держави, центральний уряд намагався піднести рівень життя й Закарпаття. В 20-ті роки було поділено великі угорські маєтки, і біля 35 тис. селянських родин отримали додаткові ділянки розміром більше двох акрів. Разючим контрастом порівняно з Польщею та Румунією була та обставина, що чеський уряд у свої території, населені українцями, вкладав більше коштів, ніж отримував. Проте цих інвестицій було вкрай мало, щоб якось покращити життя в регіоні.

З точки зору створення і культури політика Чехословацької республіки являла собою довгоочікувані зміни після інтенсивної мадяризації. Насамперед різко зросла кількість освітніх установ. Між 1914 і 1938 p. кількість початкових шкіл зросла з 525 до 851, а гімназій - з 3 до 11. Більше того, чеський уряд дозволив населенню користуватися в школах мовою на власний розсуд.

Такий лібералізм сприяв широкому зростанню культурних товариств, таких як "Просвіта", "Товариство русофілів ім. Духновича". Процвітали театральні трупи та хори. Культурному відродженню сприяла творчість письменників Василя Гренджа-Донського, Андрія Карабєлєша, Олександра Маркуша.

Висновки. 30 жовтня Словацька Національна Рада оголосила про відділення Словакії від Угорщини та приєднання її до чеських земель. Створення чехословацької держави завершило тривалу боротьбу двох братерських народів за національне звільнення. 14 листопада 1918 р.

Остаточно кордони Чехословаччини було визначено у 1919-1920 p. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами. До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехословацької республіки, що декларувала основні демократичні свободи. Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш розвинених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання зовнішніх ринків, боротьба з конкуренцією промислове розвинених держав.

У Чехословаччині в 20-ті та на початку 30-х років на відміну від держав Центральної та Південно-Східної Європи істотних змін демократичного устрою вбік диктаторського правління не сталося.

Крім соціально-економічних проблем, за всі роки існування республіки найгострішою залишалася національна проблема. Незважаючи на низку наданих конституцією прав, національні меншини не почували себе рівноправними з панівною чеською нацією. Основою цього нерівноправ’я було те, що провідні позиції в економіці займала чеська буржуазія.

Внаслідок мюнхенської угоди (мюнхенського зговору), під якою поставили свої підписи Чемберлен, Даладьє, Гітлер і Муссоліні, Судетську область було передано Німеччині. Чехословаччина втратила 1/5 частину території та частину населення. Кордон її з Німеччиною проходив тепер за 40 км від Праги. Однак нещастя на цьому не закінчилися.

Мюнхенська угода зобов'язала Чехословаччину задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Чехословаччина змушена була віддати Тешинську область, згодом - частину Словакії та Закарпаття. Але попереду було ще більш серйозніше випробування – Друга світова війна.

Література

  1. Всесвітня історія. 1918-1939 рр. Посібник. – К., 2000.
  2. Історія країни Європи: І та ІІ світовій війни. – М., 1991.
  3. Словник-довідник з Новітньої історії. – К., 1999.


16.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!