Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Василь Сухомлинський – видатний український педагог
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Василь Сухомлинський – видатний український педагог

Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександро­вича Сухомлинського (1918–1970) увійшла до історії вітчизня­ної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід знач­но вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педа­гогіку України новими положеннями і думками

Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні збірки та у тритомному і п'ятитомному (українською й російською мовами) виданнях вибраних творів "неутомимого" трударя педагогічної ниви".

Твори В. О. Сухомлинського відомі у виданнях різними мова­ми народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педаго­гічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундамен­тальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країн.

Слід зазначити, що педагогічні погляди В. О. Сухомлинського сформувалися в ході й унаслідок натхненної копіткої учитель­ської праці (розпочав викладати рідну мову і літературу у Ва­сильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня 1970 року на посту ди­ректора Павлиської середньої школи), творчої діяльності вчено­го (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухо­млинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-но­ватора.

У численних педагогічних виданнях більшості країн світу з'являються популярні чи критично-аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині й практичній діяльності визначного педагога, а в Україні скла­дається своєрідна школа сухомлинознавства, що об'єднує авторів праць про Добротворця – Василя Олександровича Сухомлин­ського.

З'явилися і літературно-документальні чи художні твори, в яких розкривається життєвий і творчий шлях В. Сухомлинського.

Ще за життя В. О. Сухомлинського його творчість педагогіч­на громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і осві­ти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.

Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання, проповідуванні абстрактного добра тощо.

У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талано­витого педагога. У вину В. О. Сухомлинському, зокрема, ставить­ся його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося зас­лугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

Дійсно, В. О. Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим то­талітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спад­щині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог пе­реконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливос­тей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які ви­значають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвит­ку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціаль­ним середовищем.

Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'яв­ляється почуття меншовартості. Як гуманіст, В. О. Сухомлинський засуджує діяльність учителів, яка призводить дітей до таких вис­новків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її ви­хованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успі­хами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сфор­мувати культуру бажань необхідно, вважав В. О. Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

У праці "Як виховати справжню людину" подається мораль­ний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету україн­ського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у ви­гляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика ро­боти з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, вихован­ня високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, тер­пимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

Переконливо викладається і методика найтонших сфер мо­рального життя людини – материнського і батьківського вихо­вання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним ка­менем педагогічної системи В. О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до само­го себе – немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухо­творених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сфе­рою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосову­вані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок".

Виховання дітей 6–10 років В. О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх ото­чує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у по­стійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, лю­дей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переко­нує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.

Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засу­джує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, напо­лягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом ви­тонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути став­лення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправ­даності й обґрунтованості своїх вчинків – вчать юне покоління моральній сентенції В. О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.

"Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе ото­чують, було добре".

"Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром".

"Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу".

"Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і без­захисним, ... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею".

"Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, неспра­ведливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за раху­нок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство".

Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані про­сто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.

Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм мож­ливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінно­стями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнів­ської молоді до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до ви­щих навчальних закладів. При такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буден­ної праці хлібороба чи робітника". В. О. Сухомлинський підкрес­лив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. "Кожна праця вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". Той, у кого виховано зверхнє ставлення до "чорнової" роботи, ніколи не зможе добити­ся значних успіхів у жодному виді діяльності. Праця, у тлумаченні В. О. Сухомлинського, не просто виконання трудових операцій із затратою певної кількості енергії – це елемент духов­ного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.

У численних своїх виступах на наукових конференціях і на­радах, на семінарах, педагогічних читаннях і на зустрічах з учи­тельською громадськістю ("Бесіда з марійськими вчителями" (1967 p.), "Про трудове виховання" (1969 p.), "Завдання у вихо­ванні дітей" (1970 р.) та ін., що збереглися завдяки запису на плівку) В. О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверд­жує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства.

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої час­тини дитячого життя. Разом з тим В. О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став ос­новним принципом в організації праці учнів Павлиської серед­ньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повно­цінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!"

У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудо­вого життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою ма­леньку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя почи­нається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відігра­ють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 ро­ків діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, плодові дерева й виног­рад починають плодоносити".

У своїх працях "Павлиська середня школа", "Школа і приро­да", "Природа, праця, світогляд" таін. В. О. Сухомлинський підкрес­лює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією є шко­лою громадянства, змужніння та господарництва, що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і хліба.

Гуманізм В. О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібнос­тей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань.

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, ра­дості розумової праці – цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхід­ну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяль­ність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціаль­на організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо. Обстоюючи необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності, Сухомлинський водно­час засуджує псевдоноваторські ідеї щодо ефективності навчання, створення обстановки постійного розумового напруження на уро­ці: "Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без актив­ної розумової праці, що може бути нерозумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких "ефективних" уроків дитина повертаються додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується".

Оригінально розглядав В. Сухомлинський проблеми органі­зації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільно­го віку. За рік до систематичного навчання в школі у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особ­ливості її сприймання, мислення і розумової праці. Сухомлин­ський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей дума­ти, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласни­ка. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" – об'єднанні дошколят. Заняття під блакитним небом, де здійсню­валися мандрівки в природу, – джерело мислення й мови, роз­виток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, опові­дань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, ство­рення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, – ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних за­собів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.

У початковій школі педагог домагався того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку ди­тини, збагачувало її розум. Він категорично засудив навчання, що зводиться до тренування пам'яті, зубріння, механічного за­учування та одноманітності.

У 1 класі він взагалі не визнає "чистих" уроків читання, пись­ма, математики тощо. У роботі "Серце віддаю дітям" Василь Олек­сандрович ділиться своїм досвідом: "Як тільки діти починали втомлюватись, я переходив до іншого виду роботи". Могутнім засобом урізноманітнення праці було малювання. "Ось я бачу, що читання починає стомлювати дітей. Кажу: "Розгорніть, діти, свої альбоми, намалюємо казку, яку ми читаємо". Зникають перші ознаки втоми, в дитячих очах радісні вогники, одноманітна діяльність змінилася творчістю". Це ж стосується й інших уроків.

Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із "живого задачника", кімна­та казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок – ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

Все життя і діяльність початкових класів і молодших шко­лярів вдома і школі мусить будуватись, як вважав В. О. Сухомлинський, з урахуванням народних традицій трудового, родин­но-сімейного, морально-етичного та духовного виховання, на його думку, має будуватися на активному залученні до виробничої, обслуговуючої, інтелектуальної праці, радості у поєднанні з бать­ковою і материною любов'ю... Загальновідомі традиції Павлиської школи, керованої В. О. Сухомлинським, з трудового вихо­вання та інших рис майбутнього громадянина, що робить люди­ну духовно багатою, гармонійно розвиненою, яка своєю поведін­кою, практичною діяльністю, світоглядною позицією повністю відповідала б законам і закономірностям національної менталь­ності й стала б носієм генетичної пам'яті українського народу.

Особливу увагу звертав педагог-гуманіст на специфіку робо­ти з дітьми із заниженою здатністю до навчання. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В. О. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства. Адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, слабки­ми, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці. Шляхом досліджень фізичного і розумового розвитку неуспіш­них і відстаючих дітей у Павлиській школі В. О. Сухомлинський дійшов висновку, що у 85 % невстигаючих і відстаючих головна причина відставання, незнання, незадовільної роботи на уроках і вдома, другорічництва – поганий стан здоров'я. Отже, таким дітям пропонується особливий режим навчальної роботи, який підкріплюється заходами щодо зміцнення організму. Сухомлинський дає поради вчителям не захоплюватися модними прийо­мами так званого ефективного, оптимістичного, комплексного, при­скореного навчання тощо, "в основі яких лежить погляд на рядо­ву дитину як на електронний механізм, здатний без кінця засво­ювати і засвоювати.

Дитина – жива істота, її мозок – найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо і обережно". Діти з ослабленим здоров'ям найбільше піддають­ся дидактогенії – шкільним неврозам. Постійні різкі стрибки на уроках – збудження і гальмування, несправедливе ставлен­ня вчителя чи батьків до навчальної роботи учня прискорюють психічні розлади. Особливо негативно впливає на організм ди­тини несправедлива оцінка вчителя: "Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не може зрозуміти, що в людях, які її оточують, Добро і що Зло. В її серці поселяються підозра, зневіра в людей, а це – найголовніше дже­рело озлобленості". На підставі багаторічного досвіду В. О. Сухомлинський робить висновок, що оцінка – найгостріший інстру­мент. Він дає поради вчителям щодо використання оцінки: оцінка має відбивати радість успіху в навчанні, вона ставиться тільки за позитивні результати, оцінювання знань варто проводити не за одним, а за декількома видами роботи учня тощо.

Висока гуманістична позиція В. О. Сухомлинського виявила­ся і в його ставленні до сім'ї. Він вважав, що гармонійний, все­бічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній ро­боті. У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особис­тості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

У зв'язку з тим, що не всі батьки готові виконувати свої батьківські обов'язки, педагог рекомендує створити "батьківські школи". У практиці такої школи, створеній при Павлиській середній школі на Кіровоградщині, діяло сім груп, до яких входи­ли батьки за такими ознаками: батьки-молодята, батьки дітей дошкільнят, батьки учнів І–II класів, III–IV класів, V–VIII кла­сів, VIII–XI класів та батьки, діти яких мали відхилення в розу­мовому і фізичному розвитку. Заняття в "Батьківській школі" проводилися регулярно, двічі на місяць. До роботи з батьками залучалися керівники школи, вчителі, лікарі, практикувалися ви­ступи батьків з досвіду сімейного виховання.

В. О. Сухомлинський високо цінував роль Батька і Матері, старших у сім'ї, стверджуючи: "Людина в своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові і волі в її духовному світі"; "...батько народжує і виражає, про­довжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє ду­ховне начало з духовним началом матері". Така висока оцінка місії матері і батька збігається з народно-педагогічним уявлен­ням про роль батьків.

Розвиваючи культ жінки-Матері, започаткований у вітчиз­няній педагогіці Т. Г. Шевченком, В. О. Сухомлинський на прак­тиці розробляє систему роботи з утвердження цього культу в духовному житті дітей.

Успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній діяльності В.О. Сухомлинського сприяло глибоке знан­ня народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учи­телям, батькам брати в користування усе цінне, створене народ­ною педагогікою і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. В. О. Сухомлин­ський широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зро­станні учнівської молоді. Так, у праці "Серце віддаю дітям" він надає казці таку роль: "Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові обра­зи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу". Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній пісні, традиціям тощо.

У багатій спадщині В. О. Сухомлинського окремо слід зазна­чити педагогічні казки для дітей, які окремими виданнями об­народувані уже після смерті їх автора.

Педагогічні казки В. О. Сухомлинського – дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, інколи ніби ще й десь за молодшими школярами, радіючи разом з ними кож­ному новому відкриттю.

Педагогічні казки В. О. Сухомлинського нібито опосередко­вано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські по­чуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями.

У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної майстерності, духовності, підготовки вчителів у на­вчальних закладах тощо. "Сто порад вчителеві" – праця, яка має стати постійним порадником вчителя, як і інші його ви­значні твори, що мають пізнавальне значення для освітніх праців­ників, педагогічної громадськості.

Розглядаючи діяльність вчителя, В. О. Сухомлинський вва­жав, що джерелом його творчої індивідуальності є книга, особис­та бібліотека, її призначення полягає в тому, щоб вводити вихо­ванців у світ книги. Педагог називав бібліотеку найважливішою складовою своєї педагогічної системи. У бібліотеці Сухомлин­ського був золотий фонд світової культури: художні твори найвидатніших письменників усіх народів, література про людей і людство; з мистецтва, з різних галузей природничих знань і ма­тематики, фізики, хімії, біології, геології, мінералогії, астрономії, медицини. Окремо у бібліотеці були представлені книги про мови народів світу, посібники для самостійного вивчення мов, словни­ки, книги іноземними мовами тощо.

В. О. Сухомлинський радить вчителеві мати свою особисту бібліотеку, аби можна було повсякденно користуватися книгами, читати й перечитувати їх, щоб вводити у світ книг своїх вихо­ванців. У статті "Моя педагогічна система" він пише: "Я не уяв­ляю собі скільки-небудь сильного впливу на своїх вихованців, якби кожен з них поступово не був уведений у цей чудовий світ – світ книги".

У творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються про­блеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато інших. Хоч вони і не є новими в українській педагогіці, проте педагог бачив у них нові проблеми та підходи до їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії і практики виховання.


28.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!