Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Особливості роботи класного керівника з підлітками. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості роботи класного керівника з підлітками. Реферат

Складності підліткового віку є серйозною педагогічною проблемою. Їх перша об’єктивна основа – в значній різниці між вимогами суспільства до дітей і дорослих, різниці в їх обов’язках і правах

Проблеми молоді завжди привертали увагу вихователів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.

За допомогою засобів масової інформації розширились границі сприйняття і пізнання світу. В потоці сучасної інформації підлітку все важче розібратися в чомусь самостійно і глибоко, тому часто він починає сприймати тільки розважальне, що не потребує інтелектуальної напруги.

Такі підлітки годинами сидять перед телевізором чи слухають заглушуючі чи притуплюючі ритми магнітофонних записів, чи проглядають ілюстровані журнали, чи бездумно читають гостро сюжетні детективи. Це призводить до поступової втрати здатності до самоорганізації і самоуправління, розв’язання важких завдань навчальної діяльності. Такі підлітки йдуть по лінії найменшого супротиву. вдовольняються приємними скороминучими переживаннями, не прогнозуючи своє майбутнє.

Розвиток контактів із зарубіжними, і в особливості з капіталістичними, країнами, обмін кіно продукцією та іншими духовними і матеріальними продуктами культури часто супроводжуються у підлітків формуванням некритичного до них відношення.

Складності підліткового віку є серйозною педагогічною проблемою. Їх перша об’єктивна основа – в значній різниці між вимогами суспільства до дітей і дорослих, різниці в їх обов’язках і правах. Відомо, що “доросле” життя складніше, ніж життя дітей, і далеко не всі дорослі люди можуть підтримувати гармонійні відносини з навколишніми. Підліткам же приходиться у відносно короткий період освоїти цю сферу у всій її складності.

Ускладнення соціального буття підлітків проходить в період швидкої фізіологічної перебудови організму. Зміни активності ендокринної системи призводять до виражених коливань вегетативних функцій (пітливість, почервоніння, блідість, похудіння, ожиріння і т. д.).Підлітки стають емоційно нестійкими, вразливими. При несприятливих обставинах такого роду реакції легко фіксують і навіть набувають патологічної форми.

Таким чином, другою об’єктивною основою складності підліткового віку є виключно швидкий темп змін, які відбуваються в цей період: у фізичному і психічному стані підлітка, в характері реакції на зовнішні подразнення і т. п. Можна сказати, що підлітки і дорослі живуть в різному масштабі часу, а звідси виникають відмінності в оцінках одних і тих самих подій, явищ. При цьому в підлітках для дорослого багато чого є несподіваним, незрозумілим, тим більше, що несподіваним і незрозумілим воно є часто і для самого підлітка.

Дійсно, з підлітком починають відбуватися зміни, смисл, а головне, необхідність яких для нього не завжди зрозумілі. Стараючись об’єктивно глянути на себе збоку, він не може себе впізнати; у деяких підлітків виникає відчуття ніби насильності змін, які відбуваються. Підлітки, особливо схильні до самоаналізу, не можуть зразу прийняти себе в новій якості, соромляться свого нового вигляду.

Підлітки стають дуже чутливими до заміток щодо їх зовнішності. Слід підкреслити також і значення великих відмінностей в індивідуальних темпах розвитку підлітків: відмінності в степені зрілості між окремими школярами, учнями одного і того ж класу можуть досягати 3-4 років.

Третьою об’єктивною основою складності підліткового віку є накопичення до цього віку дефектів виховання, які раніше виразно не проявлялися внаслідок недостатньої самостійності дитини і відносно неширокої сфери її діяльності та спілкування. Адже багато з того, що робить дитина, вона робить по бажанню дорослих; система внутрішніх побажань формується в ній поступово. Підліток ж все в більшій мірі повинен діяти, виходячи із своїх внутрішніх побажань, а діяльність його оцінюється навколишніми строгіше, ніж діяльність дитини. Тут-то і виявляються різноманітні дефекти виховання, дефекти розвитку особистості.

В першу чергу це порушення розвитку емоціональної сфери. Наприклад, це може бути недостатній внутрішній зв’язок між сприйняттям і оцінкою якого-небудь явища навколишнього і здатністю діяти у відповідності із цією оцінкою, фактично це означає слабкість механізмів волі. Дефектом розвитку емоціональної сфери, який чітко проявляється в підлітковому віці, є і поверховість почуттів, їх швидке згасання, а також бідність емоціонального життя: вузькість кола явищ, подій навколишнього, які можуть викликати емоціональних відгук.

Другим дефектом виховання є безвідповідальність – це невміння чи небажання людини передбачити чи врахувати наслідки своїх вчинків. Така людина не може уявити себе і навколишнє в період часу, який іде за скоєнням ним даної дії, а звідси він не може в певній мірі і врахувати результати цієї дії, і оцінити їх значення. Все це породжує і небажання зробити зусилля для того, щоб постаратися уявити в майбутньому результати своєї діяльності.

Наступний важливий дефект виховання, який чітко проявляється в підлітковому віці, - недостатня впевненість в собі, підвищена тривожність. В їх основі лежить перш за все вузькість соціальних зв’язків і недостатнє їх пізнання. Недостатність уваги, підтримки, заохочення навколишніх веде до формування у дитини таких рис особистості, як невпевненість і тривожність, відсутність відчуття безпеки, захищеності.

Особливості соматичного і статевого дозрівання підлітків мають не тільки безпосереднє відношення до здоров’я і працездатності в наступні роки, але і в значній мірі визначають повноцінність соціального розвитку. В підлітковому віці багато в чому вирішуються питання, в якому степені людина зможе відповідати вимогам, які суспільство буде підносити їй на протязі всього життя.

Статеве дозрівання – процес, в результаті якого людина досягає найвищого степеня вираження своєї приналежності до чоловічої або жіночої статі.

Статеве дозрівання дитини невіддільне від її загального розвитку і відбувається безперервно, починаючи від народження. Все ж на певному етапі цього розвитку воно різко прискорюється, і на протязі відносно короткого періоду наступає повноцінна статева зрілість.

Цей період одержав назву період статевого дозрівання. Відповідно до вікової періодизації це і є підлітковий вік.

Для того, щоб по можливості не допускати помилок у відносинах з підлітками, дорослі, і в першу чергу вчитель, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в цей період, можливості організму дітей і виявляти посильні вимоги, уникаючи як перевантаження, так і недовантаження в навчальних завданнях, забезпечити достатню рухову активність в розпорядку дня, участь в суспільно корисній праці, широко притягувати до масових видів фізичної культури у позакласний час.

В даний час статеву зрілість поділяють на 5 стадій у відповідності із степенем виразності ознак статевої зрілості.

Та все ж найбільш точним фізіологічно і зручним практично є поділ його на два етапи: перший етап з 8-9 до 12-13 років, другий – з 12-13 до 17-18 років. Слід враховувати, що статева зрілість дівчаток починається в середньому на 1-1,5 р. швидше, ніж у хлопчиків, а в рамках кожної статі строки її початку можуть відрізнятися на два і більше років.

На першому етапі статевого розвитку виразно проявляються протиріччя стану центральної нервової системи. З одного боку, наростають ознаки більшої її зрілості в порівнянні з попереднім віком, так як школярі стають старшими. Це проявляється в більшій їх можливості до самоконтролю, до критичного відношення до себе і навколишніх. Разом з тим нервові центри функціонують з перевагою збудження над гальмуванням, і тому підлітки дають підвищену і не завжди адекватну реакцію на зовнішні впливи на звертання до них дорослих та ровесників, на явища навколишнього світу.

В нормальних умовах між силою подразника і реакцією на нього нервової системи існує певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості. В підлітковому віці ці співвідносини руйнуються, що зв’язано з збудженим станом центральної нервової системи. В результаті цього, наприклад, і сильні і слабкі подразники можуть викликати однакову по силі відповідну реакцію. Може бути і по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі реакція є. Справа в тому, що центральна нервова система підлітка стає на деякий час нездатною на відповідь на сильний подразник, тому що він її перезбуджує і переводить в стан гальмування, і реакції немає. Слабкий же подразник цього не викликає і тому на нього реакція зберігається. Зрештою, може такий стан центральної нервової системи, коли подразник взагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію.

Вираженням всіх цих станів центр. нервової с-ми являються такі особливості поведінки підлітків, як показна байдужість навіть до важливих подій, які відбуваються навколо, ніби байдужість до оцінки – будь вона хороша чи погана. Особливо в таких випадках батьки жаліються, що підліток став “байдужим”, “не чутливим” до всього, що нічого його не хвилює і не радує. В інших випадках чи в іншій час підліток може майже не реагувати на яку-небудь важливу подію, на похвалу чи, навпаки, покарання, але давати бурхливу реакцію на яку-небудь дрібницю.

Характерно, що у дівчаток в більшій мірі виражені порушення емоціонального плану – підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків – зміна поведінки та рухових реакцій.

Мова підлітків інколи робиться повільною, уповільнюються й відповідні реакції на мову дорослих, звернену до них. Не одержавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка чи чекаючи його дуже довго, дорослі часто сердяться і починають докоряти підліткові: “Ти що – глухий?”.

Відповіді підлітків на запитання вчителя стають більш сухими, однозначними, спрощеними, утворюється враження, що підліток втратив половину свого словникового запасу. Все це створює враження недостатнього знання предмета, невпевненості в своїх знаннях, і в відповідності з таким враженням педагоги оцінюють відповіді підлітків.

В цей же час спостерігається підвищена втомлюваність підлітків. Втома звичайно розвивається в дві фази: на першій виникає неспокійність, на другій фазі з’являється сонливість чи, навпаки, сильна збудженість.

Зі всіма цими особливостями стану організму школярів зв’язані і особливості їх успішності у 5-6 класах. Як підкреслює Ю. К. Бабанський: “з одного боку, тут знаходиться процес безперервного наростання можливостей школярів в області навчально-пізнавальної діяльності, удосконалюється пам’ять, увага, якісно перетворюється характер мислення, розвиваються критичні риси характеру, зростає самостійність та активність школярів, розширюється коло їх устремлінь, інтересів і т. д.” (Бабанський Ю. К. Оптимизация процесса обучения. М., Просвещение, 1977 г.).

На другому етапі статевого розвитку (7-8 класи) відбувається стабілізація взаємозв’язків між центральною нервовою системою, ендокринними центрами та статевими залозами. Це проявляється у зростаючому рівні в крові статевих гормонів і більш спокійним станом центр. нерв. с-ми. В цей час відбувається не тільки інтенсивне збільшення розмірів і особливо маси тіла, розвиток статевих органів і різноманітних ознак статевого дозрівання, але відбуваються також значні зміни в загальному стані школяра.

В підлітковому віці відмічається чіткий напрям свідомості на самого себе. Усвідомлення себе особистістю відбувається у підлітків в першу чергу в процесі спілкування із ровесниками. В зв’язку з цим ряд психологів рахують спілкування в підлітковому віці одним із провідних типів діяльності. Самопізнання себе, виділення і зіставлення свого “Я” з другими створюють умови для самовдосконалення.

Підліток, оцінюючи здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральне обличчя, свою соціальну роль в колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати повагу та довіру навколишніх. На основі відносин між рівнем вимог та реальними успіхами у нього формується відповідно висока чи низька самоповага. Вона в меншій мірі залежить і від підлітка навколишніми. У підлітків звичайно відмічається підвищена самооцінка та рівень вимог, що при невдачі в навчальній, спортивній та інших видах діяльності часто призводить до афективних реакцій. Тому вчитель зобов’язаний вчасно регулювати адекватність самооцінки підлітка без шкоди для формування його особистості.

Негативну роль може зіграти й переоцінка себе підлітком, так як сприяє формуванню зазнайства, надмірності, самовдоволення, прагнення протиставляти себе колективу. Рівень самосвідомості у підлітка коливається в широкому діапазоні і залежить від багатьох факторів (мікро соціальне середовище, вік, рівень розвитку інтелекту і т.д.). Рівень самосвідомості у підлітків, як правило, не досягає вищих форм, коли людина усвідомлює себе членом суспільства в цілому і свідомо підкоряє свою спрямованість його цілям. Вищі форми самосвідомості формуються пізніше.

Прагнення – недостатньо усвідомлені потреби – розглядаються в психології не як вроджені фактори поведінки, а як етап у формуванні мотиву. Позиви (харчові, статеві і т. д.) можуть згасати чи усвідомлюватись і трансформуватися в бажання, а бажання, при активності волі, - в прагнення як мотив діяльності.

Прагнення може проявлятися в намірі, мрії, ідеалі. Тому важлива знати, який ідеал формується у підлітка, до якого зразка він прагне – до зразка моральної вихованості чи до образу ведучого пристосуванця. Ідеал у підлітка викликає бажання трудитись, наблизитись до нього, але може виражатись в пасивно-спостережливому відношенні до зразка. У формуванні ідеалу підлітка багато можуть зробити вчителі, що може передбачити подальший шлях підлітка.

Виховання в широкому плані можна розглядати як формування потреб. Форми прояву потреб можуть бути представлені в мотивах інтересів, ідеалу, світосприйняття, переконаності та ін. Як відомо, потреби в людини можуть бути спадковими, у вигляді органічних позивів: голод, спрага, статеві позиви, позиви до активності і т. д.; матеріальними, духовними та суспільними. Від того, які потреби будуть переважати в життєдіяльності підлітка, будуть залежати і особливості формування особистості. Тому виховання потреб у підлітка вимагає невпинного піклування дорослих.

В навчальній діяльності підлітка велику роль відіграє мотиваційний компонент. Мотиви навчання можуть бути пов’язані із його результатами. В такому випадку, від учня вимагається немалі вольові зусилля як при позитивній мотивації, так і при негативній. Щоб досягнути мети, підліток змушений і в першому і в другому випадках заставляти себе вчитися. Тому необхідно домогтися того, щоб підлітки усвідомлювали корисність знань, а успіхи у навчанні відповідно заохочувались.

Мотиви навчальної діяльності непостійні і можуть змінюватись. Як і будь-яка діяльність, навчальна діяльність полі мотивована і тому в ній можуть переплітатися загальні соціальні, пізнавальні, а також вузько особисті мотиви. Отже, велику роль у формуванні мотиву відіграє оцінка навчальної діяльності вчителем. На жаль, це не завжди враховується в педагогічному процесі. Слід відмітити, що бажання підлітка придбати знання може співпадати з негативними відношенням до навчання за причиною відсутності в нього позитивної мотивації, недостатності вмінь, навичок, нерозвинутості вольових якостей. Це негативне відношення може бути пов’язаним з різноманітними дефектами викладання.

Початкові признаки педагогічної запущеності звичайно проявляються в різноманітних змінах емоціональної сфери – нестійкості емоцій, пониженому настрої, роздратованості, негативному відношенні до предмета, в якому підліток не має успіху, до вчителя - предметника і т.д. Хронічна емоційна напруга в подібних випадках звичайно знаходить вихід в посиленому спілкуванні із ровесниками поза школою. Поступово змінюється характер підлітка, набувається негативний досвід і особистість може в цілому змінитися в негативному напрямку.

Характер має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Загальновідомо, які складності виникають на підприємстві, в сім’ї (конфліктність, дезорганізація), коли збоку людина з “важким” характером. Звичайно, характер не є щось незмінне. Одні риси можуть бути більш стійкими, а інші більш змінними, пластичними, гнучкими.

Характер в підлітковому віці проявляється досить різноманітно. У підлітка можуть бути виражені доброзичливість і жорстокість, вимогливість і поступливість, принциповість та безпринципність, колективізм та індивідуалізм, відповідальність та безвідповідальність, скромність та самовпевненість і т. д., по суті, всі признаки, які мають місце і в дорослих.

Своєрідність характеру в підлітковому віці звичайно проявляється в його “загостренні”, акцентуації, яка обумовлена соціальними факторами – ускладненням взаємовідносин з навколишніми і біологічними зрушеннями – нейроендокринною перебудовою, яка лежить в основі статевого дозрівання. Недостатнє врахування особливостей характеру в пубертатному періоді сприяє виникненню напружених, конфліктних відносин в сім’ї та школі. Є такі типи акцентуації характеру, виявлені А. Є. Личком:

  • конформний тип;
  • гіпертимний тип;
  • емоційно-лабільний тип;
  • істеричний тип;
  • “нестійкий тип”;
  • торпідний (малорухливий) тип.

Приблизна схема вивчення особистості підлітка

Після загальних даних про підлітка виявляються короткі біографічні відомості, в якій сім’ї він народився і як проходив психічний та фізичний розвиток в дошкільному періоді. Виявляються особливості виховання вдома (строгість, захищеність), в дитсадку, інтернаті, дитячому будинку, особливості поведінки в колі ровесників, характер спогадів про дошкільний період. Виясняється, в якому віці пішов до школи і як давалося навчання, які предмети викликали зацікавленість, з яких предметів не встигав та по якій причині, як і були захоплення, як будувались відносини із ровесниками, батьками, вчителями, чи виконував громадські доручення.

Оцінюються характерологічні особливості: відношення до себе, до інших людей (колективіст, егоїст, альтруїст і т. п.), до праці (працелюбний, лінивий та ін.), до шкільних та особистих речей; ініціативність, самокритичність, скромність, самостійність, самовпевненість, рішучість і т.д.; здібності та рівень їх розвитку; звички, в тому числі й шкідливі; перенесені фізичні та психічні травми та інші пошкодження.

Біографічні дані повинні звертатися в тісному зв’язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких проходило реальне життя підлітка, з врахуванням складу, віку, занять членів сім’ї, матеріального стару та житлово-побутових умов.

Оцінюється характер і матеріально-культурний рівень батьків, взаємовідносини в сім’ї і особливо відношення до дітей, взаємовідносини сім’ї та школи.

Після ознайомлення із минулим життям підлітка та особливістю його мікро соціального середовища визначаються психічні властивості та якості, за якими можна скласти уявлення про особистість в цілому. При виявленні складу направленості особистості слід визначити домінуючий вид потреб; вияснити, в яких предметах та речах він відчуває нестаток; наскільки органічні, матеріальні потреби сприяють психічному і фізичному розвитку, формуванню особистості, чи вони вдовольняються нерозумно; визначити прояв пізнавальних та естетичних потреб та форми їх вдоволення, потреби в колективній спільній праці та реальні прояви їх. Оцінюється спрямованість інтересів і схильностей, їх стійкість, глибина, ідеал, до якого прагне підліток.

Ширина кругозору визначається в розумінні сутності суспільних відносин в націй країні та за кордоном., наскільки підліток використовує знання при поясненні класових відносин, явищ природи, релігії і т. д., на скільки усвідомлює себе членом суспільства і своєю поведінкою відповідає його нормам, який степінь активності та життєві позиції, ціле направленість; ставить мету в міру своїх сил чи ставить її вище (нижче) своїх можливостей.

Під час бесіди слід звернути увагу на зовнішній вигляд, загальний фізичний розвиток, особливості одягу підлітка, оцінити, чи легко він вступає в спілкування і в яких випадках ухиляється від відповідей на поставлене запитання, вияснити особливості мови, мислення, пам’яті та уваги.

Послідовність збору інформації про підлітка і чітка логічна структура логічного матеріалу повинні дозволити класному керівнику виявити “фонд особистості” і на цій основі скласти реальний план виховання.

В спілкуванні, як відомо, встановлюється психологічний контакт і відбувається обмін інформацією, а також відбуваються взаємо переживання, взаємовплив, взаємодія. В залежності від того, як вчитель сприймає і розуміє підлітка (відповідно і підліток – вчителя) взагалі і в даний момент – зокрема, і виникає певне відображення одне одного. Воно може бути переважно інтуїтивним, конкретно – чуттєвим та абстрактно – логічним. Сприйняття і розуміння, орієнтовані на зовнішність, складаються в залежності від емоційного враження, прихильності чи за асоціацією з зовнішніми ознаками знайомих людей чи літературних героїв.

Слід відмітити, що зовнішні прояви образу, який сприймають, не завжди відповідають його внутрішньому психологічному складу. Складність сприйняття і особливо оцінки сприйнятого вчителем заключається ще й в тому, що процес спілкування протікає, як правило, на очах в інших учнів. Тому судження вчителя про учня, його дії повинні бути обережними, тому що помилка стає видимою для всіх і на основі одержаної інформації формується відношення і звертання як до вчителя, так і до конкретного учня. Навіть очевидний прояв зовнішніх ознак поведінки учнів не повинен трактуватися прямолінійно, без розуміння психологічного вмісту, інакше можливі великі помилки.

Сприйняття і розуміння один одного залежать від багатьох причин: віку, індивідуальних особливостей, досвіду, інтересів, характеру, професій, психічного стану в момент спілкування. Молодші підлітки перебільшують значення зовнішніх ознак і однозначно пов’язують їх з особливостями особистості, яку сприймають, тоді коли старші підлітки спроможні більш диференційовано і адекватно сприймати внутрішній світ навколишніх.

Сприймання і розуміння вчителем учнів також можуть бути неповними. Одні вчителі ускладнюють, другі спрощують всю інформацію. Одні тримають в пам’яті “всі дрібниці” про учня, інші – тільки окремі особливості його особистості; одні педагоги володіють вираженою емпатичністю (розумінням стану учня, тимчасовим емоційним порівнянням з ним) і знаходять емоційний відгук для учня, інші сприймають учнів холодно і розсудливо.

Вчитель повинен тонко відчувати відносини в групі, вчасно попередити емоційну напруженість, переключити емоційний заряд на розв’язання навчальних, трудових, суспільних завдань. Ось чому необхідно встановити довірливі відносини з учнями і вміло управляти своїм спілкуванням. Спілкування з підлітком передбачає хороший контакт з його сім’єю.

Важливим фактором управління підлітками являється формування колективістських почуттів. Наскільки вдається виховати почуття взаємної відповідальності, коли твій клас стає референтною групою, настільки можна розраховувати на ефективність виховання кожного підлітка. слід відзначити, що колективістські відносини можуть сформуватися тільки в тому випаду, коли інтереси та цілі діяльності кожного підлітка, який входить в різні групи, не рахуючи шкільного класу (гуртки спортивні, художньої самодіяльності, технічної творчості і т.д.), виходять з рамки цих груп і зливаються з інтересами, цілями суспільства в цілому. Якщо ж інтереси і цілі замкнуться в одній групі, то навіть при хорошій результативності (навчальній, трудовій, спортивній та іншій діяльності) можливе формування групового егоїзму, що може негативно відбитися на формуванні особистості.

Спілкування повинно будуватися з врахуванням того, який психологічний клімат в групі і в яких відносинах підліток знаходиться з ровесниками, в якій мірі він включений в колектив класу і задоволений навчальною діяльністю, яку роль відіграє в класі, яка його активність як організатора (чи дезорганізатора), чи він зовсім відчужений. Якщо знаходяться небажані міжособистісні відносини в класі, вчитель повинен виявити причину конфліктів і виправити положення.

Програма виховання повинна враховувати не тільки стан підлітка в колективі класу, але й те, яка група для нього є референтною. Важливим також є знання неофіційного лідера (ватажка) мікро групи (в класі, поза школою), в яку входить підліток. Необхідно знати, яка спрямованість групи: соціально позитивна, соціально негативна чи невизначена, чи співпадають цілі неофіційних лідерів з цілями офіційних організаторів (старости, заступника), так як в одній і тій же особі не завжди співпадають неофіційний лідер та організатор. Якщо є різноголосся між цілями організаторів та неофіційних лідерів мікро груп класу, то учнівський колектив не буде тісним. Також слід враховувати, що постійне призначення та вибір офіційних організаторів на довший час можуть сприяти формуванню негативних рис характеру (надмірність і т.д.).

Дуже важливим моментом є виявлення неофіційного лідера з антисоціальною спрямованістю. В таких випадках він приховує своє лідерство і зовнішню роль лідера відіграє підставне лице. Отже, необхідно виявити прихованого лідера-дезорганізатора і підірвати його вплив на членів групи. Тут потрібно протиставити його тим цінностям, які осуджуються в даній групі, а не тим, які прийняті (куріння, вживання спиртних напоїв і т.д.). Треба знати інтереси, традиції групи, щоб використовувати соціально-психологічні закономірності (механізми співчуття, співпереживання і т.д.) в досягненні навчально-виховних цілей.

Найбільш поширеними помилками спілкування з підлітками є повчальний, принижуючий тон, нав’язування своїх рішень, що вступає в протиріччя з їхніми високими само оцінками. Все це нерідко призводить до виникнення психологічних бар’єрів.

Особлива обережність і продуманість в спілкуванні потребується з учнями, які переживають якість внутрішньо особисті конфлікти і відчувають об’єктивні та суб’єктивні труднощі. В таких випадках необхідно допомогти їм знайти психологічний вихід із складеної ситуації. Якщо ситуація виявиться нерозв’язною, то потрібно допомогти учневі змінити до неї відношення. Тому відмови чи невиконання завдань вчителя не повинні завжди розцінюватися як небажання виконувати їх; непокора може бути викликана іншими причинами.

Мистецтву спілкування необхідно постійно вчитися, виробляти індивідуальний стиль. З цією метою може бути використаний соціально-психологічний тренінг, який включає метод групової дискусії (метод групового обговорення психолого-педагогічних ситуацій чи не напрямлених дискусій) та ігрові методи (учасники виступають активними виконавцями соціальних ролей).

Найбільші складності в спілкуванні вчителя відчувають з педагогічно запущеними підлітками. Розглянемо деякі питання корекції особистості цих підлітків, а також неповнолітніх правопорушників, які знаходяться в спеціальних школах.

Основним психологічним питанням виправлення та перевиховання неповнолітніх правопорушників є створення психологічно заснованої системи впливу на особистість з метою зміни її напрямленості, викорінення анти суспільних установок, поганих звичок, з метою придбання нових знань, навичок, звичок, мобілізації резервів в перспективному плані реальної життєдіяльності. Цю систему ціле направленого психологічного впливу умовно ми поділяємо на три типи: підготовчий, реконструктивний та підтримуючий (реконструктивний).

На першому, підготовчому етапі, який може охоплювати період від кількох днів до місяця, проводиться вивчення особистості методом узагальнення незалежних характеристик, а також біографічним та експериментально-психологічним методами; визначаються стадії педагогічної запущеності; вияснюється біологічний “ґрунт”, особливості мікро середовища, в якому формувалась особистість, реальні міжособистісні відносини, референтні групи.

Визначаються рівні складених відносин у конкретного вихованця і механізми відхиленої поведінки: за типом компенсації чи гіперкомпенсації слабких функціональних систем особистості, опозиції, прояви емансипації, суперництва, устремління до лідерства і т.д.; уточнюється, який відбиток знайшли в поведінці підлітка групові інтереси, традиції, впевненість і яку роль він відіграє в малій неформальній групі.

Другий етап, реконструктивний, займає від кількох тижнів до кількох місяців. Він включає систему психолого-психологічного впливу, комплекс різноманітних прийомів та методів: бесіди, організація режиму, формування груп та колективів, використання заохочень та покарань, подача ціленаправленої інформації (приклади, листи та зустрічі з колишніми вихованцями, музика, книги і т.д.)

Стратегічним завданням цього є перебудова невірної системи відносин особистості правопорушника і формування суспільної спрямованості, яка відповідає принципам педагогічних прийомів та методів строго індивідуалізована і заснована на використанні в певний момент особистої активності вихованця.

Починається цей етап з пояснення вихованцю особливостей його віку, взаємовідносин з навколишніми та психологічної сутності його правопорушень. Спільний аналіз наслідує мету усвідомлення підлітком своїх сильних та слабких сторін, причин аномальної поведінки, звичок, його провину перед суспільством. Це важливий етап, так як відсутність усвідомлення своєї провини в різних групах вихованців спецшколи відмічається від 14 до 52% всіх випадків.

Третій етап – підтримуючий (реабілітуючий). Основним завданням на даному етапі є закріплення всього цінного, що було досягнуто на реконструктивному етапі і подальший розвиток позитивної соціально-трудової спрямованості особистості. Важливе місце відводиться попередженню рецидивів, негативних емоційних станів, невротичних симптомів, корекції негативних рис характеру, вироблення імунітету до поганих дій ззовні та прискоренню реадаптації до умов життя після виходу із спецшколи.

Основним прийомом самовиховання залишається саморегуляція, а також письмовий зв’язок з вихователем. Значну роль в реадаптації відіграє той колектив, в якому протікає діяльність вихованців. Цілеспрямована діяльність і колективні відносини створюють єдиний суб’єктивно-психологічний та соціально-психологічний ефект, який успішно блокує рецидиви.

Психологічні складності на заключному етапі обумовлені рядом факторів: виходом вихованців з-під звичного контролю; поверненням в колишнє негативне середовище; недовірою та підозрілістю навколишніх до колишнього правопорушника і т.д. Ось чому так важливо заздалегідь виробити у вихованця психологічні міри захисту, щоб реадаптація проходила більш успішно і без зривів.

Проблема етики спілкування вчителя з учнями

Одна з найважливіших гуманістичних ідей педагогічної спадщини В. Сухомлинського – визнання безумовної цінності людської особистості, її індивідуальності, неповторності внутрішнього світу. Як справедливо зауважує педагог, не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині Людину. Не випадково в багатьох працях видатний педагог знов і знову повертався до розгляду завжди актуального питання педагогічної етики, етики спілкування вчителя з учнями.

Розмірковуючи над складним питанням про те, що ж означає хороший вчитель, В. Сухомлинський писав: “Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною” (Сухомлинський В.О. Вибр. твори. У 5 Т. – К., 1977. – Т.4 – с.49). Іншою важливою відмінністю справжнього педагога, на думку видатного вчителя є розуміння і відчуття, що “без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо”.

Василь Олександрович вважав, що виховання – це не викорінення недоліків, а зміцнення в дитині всього найкращого. Виховання здійснюється у взаємостосунках, в основі яких мають бути не влада і підкорення, а тільки повага і любов. Вихователь і вихованець пов’язані між собою: вихованець бажанням стати кращим, а вихователь – бачити вихованця кращим, ніж він є тепер. Створюючи радість для інших, людна відчуває гордість за себе, що і є найважливішим стимулом виховання. Щоб виховати гуманну людину, ставитися до дітей вихователь має гуманно.

Доброта педагога – почуття великої відповідальності за сьогодення і майбутнє дитини. Гуманізм Сухомлинський визначав як справедливість, як поєднання поваги з відповідальністю. Справжня доброта не принижує гідності, а стверджує прагнення бути добрим.

Суть виховання – вміння викликати в дитини оцінку своїх вчинків, в яких відображається ставлення до інших, до себе. На думку в. Сухомлинського, головне завдання вчителя – створити в класі атмосферу доброти й відвертості, товариськості, взаєморозуміння й взаємодопомоги, чуйності.

Ідея взаємодії в педагогічному колективі втілилась у роздумах вченого над змістом, формами та засобами організації діяльності вчителя і його взаємин з дітьми.

Видатний педагог вважав педагогічно доцільним такі основні вимоги до організації взаємостосунків між вчителем та його учнями, як духовність, духовна культура, взаємоповага доброзичливість, взаємна довіра.

Доброзичливість – одна із складових взаємин вчителя з дітьми, азбука педагогічної культури, підкреслював Сухомлинський. Це взаємне бажання добра, розумна доброта. Доброзичливий вчитель ставиться до учня, як до власної дитини, його серце завжди переповнене турботою про дитину. Адже учень – не просто номер у класному журналі, не абстрактний об’єкт виховання, а неповторна особистість.

Взаємоповага, за Сухомлинським, передбачає: об’єктивне ставлення вчителя до наслідків у роботі учня (його досягнень або упущень), урахування прав один стосовно одного, увагу до переконань і прагнень, чутливість, делікатність, об’єктивність під час оцінювання якостей один одного і на цій основі – високу вимогливість.

В. Сухомлинський запропонував вчителям теоретично обґрунтовані, апробовані на практиці методичні рекомендації щодо врахування індивідуальних і вікових особливостей школярів під час встановлення з ними емоційно-інтелектуальних взаємин, нетрадиційних взаємин через урок-мислення, урок-гру.

Повсякденне спілкування вчителя з учнем, їхню співпрацю у навчально-виховній роботі він найперше ставив у залежність від ділових якостей вчителя, спрямованості його інтересів, оцінкових орієнтацій, від його емоційного і психічного стану. В багатьох своїх працях В. Сухомлинський розробляв психологічно обґрунтовані вимоги до комунікативних навичок і умінь шкільного вчителя, а саме: вміння оперативно і правильно оцінювати педагогічну ситуацію, проникати у внутрішній світ дітей і орієнтуватися у зовнішніх виявах їхнього психічного стану, ефективно використовувати слово як засіб переконання, вміло керувати своїми емоціями.

Значний інтерес для сучасної педагогіки як у теоретичному, так і в практичному плані викликає розроблена вченим у працях “Засоби виховного впливу вчителя на учнів” та “Етюди про виховання” психологічно обґрунтована класифікація засобів виховного впливу. Ним були виділені дві групи засобів впливу, якими користується педагог: засоби підтримки, захисту та стимулювання внутрішніх духовних сил дитини і засоби підкорення.

І сьогодні, коли головною метою нашого суспільства, яке перебудовується, стає людина, розвиток її творчості, актуальними залишаються слова В. Сухомлинського про те, що виховання без покарань – це не тільки вузько шкільна справа, а й важлива проблема перебудови суспільства особливо таких його сфер, як людська свідомість, поведінка, взаємини.

У своїй праці “Сто порад вчителеві” видатний педагог – гуманіст стверджував: “Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса – повсякчас відкривати в людині нове…” Ці проникливі слова – справжній заповіт Василя Олександровича майбутнім педагогам на шляху розв’язання актуальних проблем виховання школярів.

Психодіагностичне вивчення учнів

Оптимальний розвиток особистості кожного школяра потребує стратегічного цілеспрямованого підходу як в педагогічній, так і психодіагностичній діяльності вчителя, спрямованої на вивчення індивідуальних особливостей дітей. Така робота передбачає поєднання діагностики особистості учня і педагогічне керівництво його подальшим психічним розвитком, що й забезпечує реалізацію педагогічної цілі. Психологічна діагностика – один із компонентів підходу до вивчення підлітків, передумова якого – всебічне вивчення і оцінка особливостей розвитку школяра.

Психодіагностичне вивчення учнів позбавляє вчителів від стихійності у навчанні й вихованні, дає змогу правильно керувати процесом навчання і виховання, чітко уявляти його перспективи, вносити корективи у свою роботу.

Психодіагностика, як у початковий, так і в наступні періоди навчання, допомагає вчителеві вирішувати різноманітні методичні завдання:

  • З метою об’єктивної оцінки результатів навчання, визначення впливу та ефективності методів засобів і змісту навчання на психічний розвиток вчитель проводить психологічні зрізи (заміри) і повторює їх через певні періоди з урахуванням вікових особливостей;
  • Виявивши рівень розумового розвитку школяра на початку навчання, вчитель пізніше може фіксувати зміни чи збереження цього початкового рівня наприкінці навчального року;
  • Результати психодіагностики дають змогу вчителю заздалегідь планувати форми, види навчальної роботи і впливати на успішність учнів, забезпечуючи індивідуальний і диференційований підхід.
  • Тільки конкретні дані про зміну рівня психічного розвитку за певний період дають змогу педагогу зробити висновки, чи було навчання розвиваючим. Регулярна психодіагностика допомагає класному керівнику об’єктивно оцінити свою роботу.
  • Оцінка результатів діагностики психічного розвитку того чи іншого учня має проводитися вчителем шляхом зіставлення результатів попередніх діагностичних оцінок за минулий віковий період;
  • Психодіагностика має виявляти не тільки наявний рівень розвитку учня, розкривати сильні і слабкі сторони його мислительної діяльності, а й враховувати перспективи розвитку, без чого не можлива продуктивна індивідуалізація навчання, корекційна робота з тими, хто цього потребує. Психодіагностика забезпечує вироблення єдиного підходу до навчально-виховної роботи з учнями середніх класів, дає змогу конкретніше планувати весь процес навчання і виховання;
  • Розв’язання системи діагностичних завдань, пов’язаних із дослідженням особистісного і розумового розвитку підлітків, забезпечує правильне прогнозування їхнього подальшого розвитку, визначає тип школи, в якій має навчатися школяр згідно з рівнем свого розвитку.

У педагогічній діяльності вчителя вирізняються три типи шкільної психодіагностики, що мають прямий зв’язок з етапами керування розвитку особистості й етапами роботи вчителя (за Каляшковою З.І., Більбухом Ю.З., Кочетовим О.І.): початкова; оперативна, поточна, коригуюча; довгострокова, узагальнююча, підсумкова.

На допомогу класним керівникам про психологічні особливості підліткового віку

Цей період – час фізіологічної кризи. Звідси нетерпимість, упертість, непослух. Щось сталося! Не можна залишати дітей самих, хоча й вони хочуть бути незалежними, відкидають авторитети, не вірять досвіду інших, а лише своєму власному. Виникають складні стосунки з батьками, кажуть, що їм нічого не потрібно, а насправді потребують багато.

Вони не стали ще дорослішими, але вже й не діти. До них треба мати велике терпіння, ставитися з делікатністю, бути розважливим, треба заспокоювати їх, не принижувати! Вперті дорослі люди це знак того, що в юнацькому віці у них були проблеми, які вони не змогли розв’язати.

Водночас такі діти вміють аналізувати, оцінювати, аргументувати. У них сидить зло. Тому їм треба допомогти виявити довір’я до себе. Дитина пізнає світ і усвідомлює, що довкола теж багато зла. Тоді вона втрачає віру, певність, починає віддалятися від сім’ї, школи, шукає щось своє.

Юнак у цей час іде в життя, хоче бути самостійним, йому властива раптова зміна поведінки – втікає від молодших і старших і залишається з тим, хто його розуміє. Він часто помиляється і нічого не може пояснити. А дівчинка хоче, щоб на неї звернули увагу. Діти у цей період відчувають себе приниженими, зайвими. Треба мати велике і любляче серце, щоб допомогти їм знайти рівновагу, бо в той час вони різні: одні – сумні, замкнені, перестають вчитися, а інші – навпаки, всюди перші. Такі діти не знають, що з ними діється, тому не можна калічити душу такої дитини, не можна її карати, бо покарання ще більше шкодить. Треба ввійти у довір’я і стати їй приятелем.

Дівчинка дуже хоче бути гарною привабливою, і коли на неї не звертають уваги, це трагедія, а хлопчик, коли його ігнорувати, стає агресивним або дуже замкненим.

Дівчатка швидше проходять цей період і стають ніби на 2 роки старшими від хлопчиків.

Для дітей цього віку важливі ідеали, приятелі, авторитети, але нема витривалості. Тому їм потрібно пропонувати нові речі і коротко. А їхню працю треба визнати, похвалити. Важливо знати динаміку життя, щоб поміж тієї бурі організму вміти врівноважити сили, енергію, щоб допровадити їх до зрілості… Їм весь час потрібно ставити запитання до тем, вчити аналізувати, а до висновку вони мають доходити самі. Доцільно у цей час займатися спортом, щоб вихлюпнути енергію, засвоїти нові правила гри.

Наукові засади створення особистісно орієнтованих виховних технологій

Останнім часом термін “виховна технологія” став широковживаним як у педагогічній науці, так і виховній практиці. Однак зміст його ще не має чіткої визначеності. То ж не дивно, що виховну технологію подекуди ототожнюють з тим чи іншим вживаним виховним методом, а то й взагалі вважають даниною моді. Звичайно, що практично – перетворювальна сила того чи іншого знання пропорційно залежить від рівня його науковості, зокрема, емпіричного чи теоретичного. Хоч останній і має свої якісні градації.

Це безпосередньо стосується і теорії виховання. Традиційні уявлення про його методи, тобто способи впливу на індивідів з метою їх виховання та розвитку, складалися експериментальною педагогікою.

Йдеться насамперед про психіку досліджуваних, про знання її експериментатором, врахування цих знань у побудові наукових узагальнень, та закономірностей. Логіка розміркування стосовно цієї проблеми дає підстави констатувати, що знання про природу психіки та закономірності її розвитку, які виникли в рамках експериментальної педагогіки, не відзначались науковою досконалістю. Проте й докоряти за такий стан цю педагогічну дисципліну немає підстав. Адже пізнання законів становлення психіки людини не її предмет. Цим має займатися психологічна наука, зокрема, педагогічна психологія. За таких умов психологічні знання були лише побічним продуктом розв’язку експериментальною педагогікою власних завдань; від цього безпосередньо залежала їх якість.

Для педагогіки виховання принциповим методологічним орієнтирам стало психологічне вирішення проблеми про співвідношення розвитку і виховання, оскільки саме від цього залежала своєрідність методичної організації виховного процесу.

Розвиток дитини відбувається в особливій діяльності привласнення суспільно заданих здібностей, такій, що з самого початку розгортається через спілкування дитини з дорослими, і якщо такому спілкуванню, діяльності привласнення у певних історичних умовах надається необхідна спрямованість, то виникає власне виховання як форма розвитку.

Виховання досягає своїх цілей, якщо вміє спрямувати власну діяльність дитини. Важливо, щоб вона, з одного боку, розумілася такою що виникає і формується у процесі виховання, а з іншого – представлялась у контексті самого дитинства. У цьому випадку певне врахування характеру і особливостей власної діяльності дитини виступає не як протиставлення розвитку і вихованню, а як введення у педагогічний процес важливішої умови реалізації його цілей.

У виховному завданні виділяється загальна мета дії вихователя, яка конкретизується стосовно певного етапу її розв’язку, тактика, спрямованість, зміст, спосіб подання та умови здійснення цієї дії, а також характер реагування вихованці.

Слід пам’ятати, що керування у сфері виховання – це не сувора детермінація діяльності дитини. Спосіб керування (виховний вплив) лише задає, а не визначає однозначно діяльність вихованця. Тому розв’язання тим завдання, що спрямоване на виховання, психологічно виступає для нього вільний і творчий акт. Суть його розв’язку полягає в забезпеченні переходу від деякого вихідного стану системи особистісних смислів і соціально-моральних цінностей до передбачуваного стану цієї системи, причому цей перехід має бути здійснений за дотримання певних обмежень, які накладаються на часові параметри й організаційні форми процесу виховання і виховних дій.

Одна з особливостей завдання, спрямованого на виховання, полягає в тому, що воно не може бути розв’язане вчителем безвідносно до розв’язання завдання, яке сприяє вихованню. Процес його розв’язання розгортається як спільна діяльність і діяльне спілкування в системі “вчитель – учні”, їх співробітництво і співдружність у реальних і живих контактах. А це й складає те середовище, в якому виникає і розвивається особистість дитини і особистість дорослого як учителя.

Виходячи з розуміння виховання як керування виховною діяльністю, одним із центральних понять є спосіб управління, яке за своїм змістом збігається з поняттям “метод виховання”. У ньому доцільно виділити такі основні етапи:

  • розкриття змісту моральної вимоги;
  • формулювання завдання, яке сприяє вихованню;
  • керування процесом його розв’язання.

Особистісно орієнтовані виховні технології однаковою мірою звернені до вихованця і до вихователя, їх особливостей і схильностей. вихователь має щоразу ніби заново будувати свої стосунки з вихованцем, особистісний момент утворює центр таких технологій. Особистісна позиції вихователя полягає в людяності, неутилітарності ставлення не лише до вихованця, а й до самого себе як особистості.

Отже, ніяка найвитонченіша виховна техніка й інтуїція не врятують, якщо вчитель – людина аморальна, якщо його смислова сфера орієнтована на егоцентричні цінності. Хоч би якою методикою такий вчитель користувався, він сприятиме вихованню людей аморальних. Це необхідно твердо засвоїти, а не чекати від психологів та педагогів якогось алгоритму, системи порад, які самі собою творитимуть диво морального виховання.

Виховний процес, орієнтований на особистість, не може обійтися без звернення дитини на саму себе. Дитину слід навчити осмислювати свої спонуки, прогнозувати наслідки власних вчинків ля самої себе та інших людей, узгоджувати цілі власної поведінки із засобами їх досягнення.

Внутрішній світ людини складається із сукупності психічних процесів (відчуття, уявлення, емоції, потреби, мотиви, здібності, якості). Ці утворення відображаються у свідомості особистості. Аби їх пізнати, необхідно, щоб у суб’єкта сформувалось уявлення про власне “Я”. Але воно не усвідомлюється ним як первинна реальність, а формується у зв’язку з певними стосунками, в які вступає суб’єкт і від яких він залежить. Лише протиставляючи себе іншому, людина усвідомлює себе.

Практично втілюючи особистісно орієнтовані виховні технології, педагог у школі моделює майбутнє суспільство. Досягнення цієї мети безпосередньо пов’язане з його виховною позицією – синтезом професійних та індивідуальних рис особистості вчителя. В умовах демократизації суспільного життя відповідними характеристиками виховної позиції, на думку психолога А. Петровського, мають бути:

  • мета: сприяння становленню і розвитку особистості вихованця;
  • у спілкуванні з дітьми вчитель дотримується принципу: “Не поруч і не над, а разом”;
  • основна лінія поведінки: не притягувати вихованця до деяких заздалегідь відомих стандартів, а координувати свої очікування і вимоги, максимально розгорнути можливості особистісного росту учня, що помічаються під час спілкування;
  • способи спілкування: розуміння, визнання і прийняття іншого.

Особистісно орієнтовані виховні технології вбачають у дитині повноцінного партнера, допомагають їй знайти себе.

Шкільний психолог і підліток: специфічність відносин

Для молодшого школяра працюючий в школі психолог виступає найчастіше як ще один вчитель, взагалі дорослий, який може (має право) щось спитати, дати завдання і т. д. і т. п. Молодший школяр по суті ще не виступає безпосереднім заказником в системі шкільної психологічної служби; його потреби в психологічній допомозі опосередковуються вчителями, батьками, адміністрацією школи. Старший школяр, навпаки, прямо і безпосередньо звертається до психолога, як дорослий до дорослого, за допомогою, порадою. Цей перехід відбувається в середніх класах школи і представляє собою важливий момент в розвитку системи відносин між учнями і шкільним психологом.

Проміжною формою, характерною для підлітків, є групове звертання до психолога, коли, наприклад, приходять дві-три товаришки порадитись по якійсь спільній справі чи кожна по своїй, але хочуть “розмовляти” тільки всі разом. Треба сказати, що якщо проблема індивідуальної консультації достатньо добре відпрацьована в спеціальній літературі, то питання про такі “групові” консультації з підлітками не відпрацьоване зовсім. Справа в тому, що така форма звертання характерна для роботи психолога в школі і не зустрічається, скажемо, в спеціалізованих підліткових кабінетах при клініках, диспансерах чи міських консультаціях.

З точки зору психологів, в системі шкільної психологічної служби продуктивною є тальки глибоко добровільна зі сторони учня форма його спілкування та роботи з психологом. Це не означає, однак, що психолог проявляти активності в привертанні підлітків до корисних видів такої роботи.

Важливим аргументом агітації служить сама поява в школі кабінету шкільної психологічної служби, де будь-який учень може знайти для себе потрібну книгу із психології, головоломку, простий тест, а найголовніше – самого психолога, до якого можна звернутися з будь-яким проханням чи просто порозмовляти. Не менше значення, як показує досвід, має поступово (часто досить повільно) виникаюча “громадська думка” в середовищі самих підлітків, для формування якої інколи буває корисніше допомогти якомусь одному школяреві, ніж провести масове і шумне, але безсмисловий і некорисний з психологічної точки зору захід.

Що ж відноситься до роботи з підлітком поза та незалежно від його особистого запиту (як це можливо із молодшими школярами), то форми такої роботи можуть бути використані тільки у виключних випадках. Я відмічаю цей момент тому, що досить часто адміністрація школи, вчителі та батьки звертаються до психолога з проханням терміново зайнятися якимось підлітком, у якого складні відносини із дорослими і який, звичайно в цій ситуації, не має найменшого бажання спілкуватися із ще одним дорослим – психологом. Форсування подій в такому випадку не призводить ні до чого доброго. Психолог спочатку повинен підготувати ґрунт до спілкування з підлітком, що часто буває дуже важко.

Досвід практичної роботи показує також, що психологічна корекція, різного виду розвиваючі програми найбільш ефективно реалізуються в групових формах роботи з підлітками, що пояснюється не тільки широко доказаною сьогодні продуктивністю цих форм психологічної роботи взагалі, але і тою особливою роллю, яку має спілкування із ровесниками в цьому віці. Важливість групових форм роботи не виключає можливості і в багатьох випадках необхідності проведення індивідуальної роботи з окремим учнем і, звичайно, не знімає принципу індивідуального підходу до кожного підлітка в процесі групової роботи.

Поради психолога: ще не дорослі, але вже не діти

Підлітковий вік – це той поріг, за яким починається самостійне життя. Цей період часто називають “філософським”. Характерна його риса – бурхливий розвиток самосвідомості. Іде процес поглибленого самоаналізу, оцінювання своїх здібностей і якостей, пошук відповіді на найважливіші та найскладніші питання життя.

Дорослі жадібно прагнуть осмислити не тільки світ зовнішній, а й, передусім по-новому й незвичайно починає звучати для них магічне слово “самовдосконалення”. І вони охоче, хоч і не завжди вміло, займаються самопізнанням та самовихованням. У цьому потрібна допомога дорослого. Надійного дорослого, який розуміє і якому хочеться вірити, якому цікаві вони як особистості.

Потрібні й ровесники, ці своєрідні психологічні дзеркала – правильні і спотворюючі, щоб, дивлячись у них, бачити себе.

Людині, щоб почувати себе впевнено, потрібні інші люди. Не випадково надзвичайно важливе місце в самовдосконаленні посідає опанування навичками спілкування. Іспити інколи спричинять стан постійного психофізичного напруження, що негативно впливає на здоров’я, щастя та успіхи учнів.

Ось кілька засобів подолання стресу, тривожності лише за 3 хвилини.

Кожен може навчитися керувати собою, оволодівати мистецтвом самодопомоги та витривалості у стресових ситуаціях.

Перший засіб. Чарівне слово. Повторення простих тверджень дозволяє подолати емоційне напруження.

Ось наприклад:

  • зараз я почуваю себе краще;
  • я можу повністю розслабитися, а потім швидко зібратися;
  • я можу керувати своїми внутрішніми почуттями;
  • я подолаю напругу будь-коли, якщо забажаю;
  • життя досить швидкоплинне, щоб витрачати його на хвилювання.

Придумайте свої особисті твердження. Вони повинні бути коротенькими і позитивними. Дуже важливим є повторення. Повторюйте їх щодня по кілька разів. Спробуйте використовувати різні твердження, зупиніться на тих які вам найбільше допомагають.

Другий засіб. Ваші позитивні якості. Складіть перелік ваших безперечно позитивних якостей.

Наприклад:

  • Я хороший товариш;
  • Я досяг деяких успіхів у навчанні;
  • Я допомагаю оточуючим.
  • Я визнаю свої помилки.
  • Я досить приваблива людина.
  • Я талановита людина.
  • Я намагаюсь жити в моральній чистоті й бути добрим до людей.
  • Я став краще розуміти себе.

Напишіть цей перелік на аркуші паперу і завжди беріть його з собою. Коли ви почуваєте себе невпевнено, відкрийте аркуш та сконцентруйте увагу на своїх сильних якостях. Ще краще, якщо є можливість розповісти собі це вголос. Це значно посилить вашу впевненість у собі.

Третій засіб. Приймати самого себе. Приймати себе – це підтримувати, виявляти турботу та відкрито цінувати ту людину, якою ви є. Треба завжди дарувати любов собі, це обов’язково принесе позитивні наслідки.

Зупиніться на хвилину і подумайте про те, що ви повинні подобатися і собі теж. Скажіть уголос або подумайте: “Я турбуюся про себе, моє щастя дуже важливе для мене. Я хочу підтримати себе і зробити все якнайкраще. Я хочу для себе по-справжньому гарного життя. Я завжди можу собі допомогти”.

Почуття особистісної підтримки посилиться, якщо ви обіймете себе або просто стиснете руки, ніби підтверджуючи цим слова.

І ще один момент, на який хотілося б звернути увагу.

Чи багато людині потрібно для щастя? “Я народився – і цього достатньо”, - так вважав Альберт Ейнштейн. Але багатьом з нас треба більше. Інколи так багато, що щастя стає примарним. Ми ставимося до себе так, як ставляться до нас наші батьки. Якщо дитина відчуває, що любов батька і матері не безкорисна і дарується як нагорода за зразкову поведінку та успіхи у навчанні, то з часом вона і сама стає стосовно себе на позицію батьків Тоді “успіх і оплески” стають єдиною основою для самоповаги і любові до себе. І життя перетворюється на постійну боротьбу за те, щоб її досягнення визнали люди, суспільство. Проте повага і любов потрібні кожному, а не тільки відміннику та суперлюдині.

Є багато засобів, які дають змогу досягти внутрішньої рівноваги, не відчувати дискомфорту, не переживати стресових ситуацій, треба лише почати працювати над собою.

Для початку пропоную тест “Удосконалення”. Кожній людині хотілося б бачити себе та інших у чомусь досконалішими. Із психологічних якостей найчастіше потрібні зазначені далі в таблиці:

Витримка

1

А

Б

Б

А

Б

А

Доброзичливість

2

В

Г

Г

В

Г

В

Щирість

3

В

Г

Г

В

Г

В

Сила волі

4

А

Б

Б

А

Б

А

Співчуття

5

В

Г

Г

В

Г

В

Упевненість

6

А

Б

Б

А

Б

А

 

 

1

2

3

4

5

6

 

1. Уявіть, що у вас з’явилась унікальна можливість розвинути в собі будь-яку з цих якостей, але тільки одну. Обведіть її номер у лівій частині таблиці (собі).

2. Уявіть, що стало можливим розвинути будь-яку з цих якостей в інших людях, також лише одну. Що б ви хотіли додати навколишнім у першу чергу? позначте праворуч (іншим), дотримуючись початкової нумерації.

3. На перетині – найхарактерніший для вас тип психологічного вдосконалення. Наприклад:

  • собі – 4 (сила волі);
  • іншим – 6 (упевненість);
  • ключова буква – А.

А – стати твердішим разом з усіма (зробити світ сильнішим).

Б – утвердитися самому в м’якшому оточенні.

В – пом’якшити свою вдачу, допомагаючи утвердитися іншим.

Г – стати м’якшим разом з усіма (зробити світ добрішим).

Сучасний підліток-школяр. При всій важливості спілкування із ровесниками, вчителями та батьками все ж основу соціальної ситуації розвитку сучасного підлітка складає та проста і очевидна обставина, що він – школяр. Головна суспільна вимога до підлітка – заволодіти певною сумою знань, умінь та навичок, без якої неможлива його подальша участь в житті суспільства. Ця вимога, включена в більш широкий контекст культурної традиції з високою цінністю освіти взагалі, робить проблему навчання, навчальних досягнень, успішності, яка дуже важлива в цьому віці.

Спід успішності, який часто спостерігається в середніх класах школи може бути породженим самими різними причинами від незначних пробілів у знаннях, викликаних пропуском занять, чи зниження працездатності, зв’язаної з перебудовою організму.

Встановити істинну причину невстигання в цьому віці часто буває дуже важко і це потребує участі професійного психолога. Якщо невстигання у дітей молодшого шкільного віку (не пов’язане якими-небудь органічними порушеннями) може бути в більшості випадків переможена в ході поглиблених занять з педагогом, причому підвищення встигання звичайно призводить і до покращення спілкування дитини з товаришами, підвищення його самооцінки, емоційного благополуччя і т.п., то в підлітковому віці все ніби міняється місцями. Не можна, “витягуючи” успішність, вирішити всі інші особисті проблеми підлітка, а можна зробити тільки навпаки.

Найбільш масовою причиною поганого засвоєння знань в середніх класах школи є відсутність адекватної мотивації навчання, чи просто, небажання вчитися. Якщо немає бажання вчитися, ніяка допомога, ніякі додаткові заняття не принесуть користі. Однак створення адекватної мотивації навчання у підлітків, особливо тоді, коли підліток вже загубив інтерес до навчання, - дуже важка справа, яка потребує тонкої психологічної інструментовки, індивідуального підходу до кожного підлітка.

З точки зору психологів, без глибокої впевненості в перспективності кожного підлітка, в принциповій можливості розвитку його здібностей, всій його особистості праця з ним, в тому числі психологічна, не може бути успішною. самим безпосереднім чином це відноситься і до проблеми навчання, успішності.

Другою по частоті згадування причиною складності в навчанні підлітки називають складність навчальної програми, окремих предметів. Старші підлітки вказують на цю причину рідше, ніж молодші.

Нарешті, третьою по значенню причиною, на думку підлітків, є професійна некомпетентність педагогів, які “не вміють пояснити”, “зразу ставлять двійки”, “кричать, тому зразу забуваєш все, що знаєш” і т.п. Кількість подібних виказувань виявилась максимальною у VIII класі.

Якщо порівняти ці виказування підлітків з виказуваннями їх вчителів про причини складностей в навчанні, то ми бачимо, що вчителі також рахують, що у всьому винні підлітки, притримуючись таким чином явно “звинувачуючої” позиції, свого роду “презумпції невинності”: школярі “без відповідальні”, “недобросовісні”, “ліниві”. В якості другої причини вони вказують на погану допомогу батьків, які не бажають і не вміють примусити дітей вчитися та пояснити їм завдання. На третьому місці йдуть складності програми.

Нарешті, батьки провідною причиною труднощів в навчанні рахують “недоступність програми”, “високі вимоги школи” і лише потім – здібності своїх дітей.

Ще одна важлива проблема, пов’язана із сферою навчання сучасних підлітків, стоїть у повному ігноруванні пізнавальної мотивації. Зупинимося на цьому детальніше.

Почнемо з того, що переживання по поводу навчання займають у молодших підлітків перше по значенню місце, а в старших – в VII класі – друге, а у VIII – п’яте. Іншими словами, ці переживання дуже важливі для підлітків. Але які ці переживання? Як показали досліди, переважна їх більшість пов’язана із шкільними відмітками – радість від хороших оцінок, сум – від поганих.

Число відповідних виказувань становить від 88,7% в IV класі до 63,3% в VIII. Переживання підлітків, які зв’язані з пізнанням, відкриттям нового в ряді інших переживань займають останнє місце, а вчителями й зовсім не фіксуються як скільки-небудь значиме для підлітків. Чи потрібно говорити про те велике значення, яке має розвиток пізнавальної мотивації не тільки для формування повноцінної навчальної та пізнавальної діяльності, але й для становлення всієї особистості людини.

Разом з тим для сучасної ситуації характерне зміщення акцентів з пізнавальної діяльності (успішності, оцінки і т.д.). Внаслідок цього відбувається нерозвинутість інтересу до самого процесу пізнання, надзвичайно важливого для продуктивного розвитку особистості підлітка.

Бачити в учневі особистість

Створення коледжу як навчального закладу нового типу зумовлене закономірностями розвитку освіти в Україні на сучасному етапі. Одним із головних напрямів діяльності колежу є вдосконалення рівня навчально-виховного процесу щодо формування оптимально-сприятливих умов для самореалізації особистості, різнобічного розвитку учнів, демократизація шкільного життя, перехід до інтенсивної технології управління, раціональне використання можливостей нових економічних, соціальних і організаційних факторів, створення умов для реалізації здібностей кожним членом колективу з врахуванням його схильності, підготовки, індивідуальних особливостей.

Особисто орієнтований підхід до освіти створює умови, за яких позиція педагога полягає у гуманізмі, як меті і цінності, в не утилітарності його ставлення не лише до учня, а й до самого себе, в тому, щоб кожен вихованець поважав особисту гідність і гідність інших.

Особистісно орієнтоване навчання і виховання будується у формі співпраці вчителя з учнями, коли вони потрапляють у рівноправні умови: учень має змогу виявити самостійність думки, незалежність, здатність до вибору власної позиції. Забезпечується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, притаманних саме для його способів пізнавальної діяльності. Це досягається у процесі переорієнтації навчально-виховного процесу на активні методи навчання та виховання, залучення вчителів та учнів до пошуково-дослідницької діяльності, діагностики і педагогічної прогностики, засобами передбачення результатів педагогічного впливу, проектування розвитку особистості учнів:

  • вчитель вводить учнів у різноманітні педагогічні ситуації (вибору, співпереживання, гарантованого успіху, авансової довіри, творчості тощо). Ці ситуації мають відповідати певним віковим особливостям учня, наприклад, потребі у неформальному дружньому спілкуванні. Вони з самого початку ставлять перед учнем зрозумілі та посильні вимоги. Це зумовлює необхідність у багатоваріантності, гнучкості форм. організації різних видів діяльності: індивідуальна, парна, групова, колективна;
  • активно впроваджуються особистісно-орієнтоване спілкування (контакт з учителем, утвердження людської гідності, підтримання в учня бажання долучатися до світу людської культури, гармонізація “хочу” і “можу”);
  • створюються умови для реалізації своєю людяності, індивідуальності і неповторності;
  • спрямовується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, тобто найефективніших для нього способів пізнання діяльності. Це передбачає варіативність змісту, методів і форм навчання;
  • культивуються діалогічні форми навчально-виховної взаємодії вчителя з учнями як домінуючого виду навчально-виховного спілкування, які спонукають до обміну думками, враженнями.

Особистісно-орієнтований підхід у навчання та вихованні здійснюється найбільш ефективно, якщо:

  • в кожному учневі вчитель бачить особистість;
  • педагог спирається на емоційну сферу дитини, розвиває її гуманістичні почуття;

Проектування навчально-виховної роботи, яка передбачає створення розвивальної взаємодії вчителя – виховання як системи компонентами якої є:

  • психолого-педагогічна діагностика інтелектуального, фізичного, психологічного й духовного розвитку особистості учня;
  • постановка педагогічних завдань, коригування існуючих планів;
  • організація (самоорганізація) діяльності вихованців;
  • дослідження динаміки рівнів соціальної активності учнів;
  • аналіз і прогнозування виховних ситуацій між суб’єктної взаємодії на індивідуальному та груповому рівнях.

В центрі уваги – не якийсь середній учень, а кожен школяр, як особистість у своїй унікальності. Змінюється сам підхід: не від педагогічних впливів на учня, а від самого учня, який вибірково ставиться до цих впливів.

Визнання учня головною діючою фігурою всього навчально-виховного процесу є початком особистісно-орієнтованого навчання.

Але, щоб зробити учня дійсним суб’єктом навчально-виховного процесу, необхідно змінити всю технологію цього процесу.

Побудова навчання за інтегрованим типом відповідає завданням особистісно-орієнованого навчання, оскільки дає змогу виявити основні типи ставлення учні до навколишнього світу, який виступає для нього цілісно, багатосторонньо та динамічно.

Результати психодіагностичних тестів, проведених у 8 класі, де навчається 18 учнів. З них 8 – хлопців та 10 дівчат.

Тест “Чотири пори року”. 10 учнів належать до пори року “літо”. Тобто, вони дотримуються принципу: виконай те, що обіцяв зробити, незважаючи на обставини. Вони хороші партнери і колеги.

Однак схильні до спалахів, не завжди стримують себе, і тоді наступає справжня літня буря – з громами і блискавками. Після грози атмосфера очищається і вони стають милими, покладистими людьми. Вони прагнуть од лідерства і тому всі докори на свою адресу сприймають боляче. Свої проблеми прагнуть розв’язувати самі.

6 учнів представники “осені”. Антипатія до яскравого, неспокійного, крикливого – їхня риса характеру. Перш за все вони цінують спокій, людей з рівною поведінкою. Схильні до рефлексії, їм подобаються їхні маленькі сумні настрої. Люблять одинокі прогулянки, будують “повітряні замки”. Як партнери, вони люди лояльні і вірні. Не прощають образ.

Склад характеру 2 учнів цього класу можна порівняти із зимою. Це впевнені в собі люди, добре знають свої достоїнства. Їх важко вивести з рівноваги, переконати змінити рішення. Вміють послідовно досягати цілі. Індивідуалісти. Зовнішньо – холодні люди, однак у колі друзів проявляють щирість і емоційність.

Весняного типу характеру в цьому класі не виявилось.

Тест “Чи організована ви людина?” Всі учні набрали менше 63 балів, що означає, що їх спосіб життя, їхнє оточення навчили їх бути організованими в дечому. Ця якість у них проявляється час від часу, що є ознакою відсутності чіткої системи самоорганізації. Щоб стати організованими людьми, їм потрібно подолати самих себе, потрібно мати волю і наполегливість.

Тест “Чи вмієте ви слухати?”. 7 учнів із 18-и набрали потрібну кількість балів, що означає, що вони є дуже добрими слухачами, в них добре розвинуте вміння слухати, хоча й базіку вони в змозі зупинити.

Всі інші більшою чи меншою мірою здатні слухати, але не завжди чують чи не хочуть чути, що їм говорять. Тобто все залежить від їхнього бажання щось почути.

Тест “Чи вмієте ви контролювати себе?”. У 6 учнів цього класу низький комунікативний контроль. Їхня поведінка стала і вони не вважають за потрібне міняти її залежно від ситуації. Вони здатні щиро відкриватися у спілкуванні. Дехто вважає їх “незручними” через прямолінійність.

5 учнів мають середній комунікативний контроль. Вони щирі, але стримані у своїх емоційних виявах. Їм варто більше рахуватися з оточенням.

У 7 учнів-підлітків високий комунікативний контроль. Вони легко входять в будь-яку роль, гнучко реагують на зміну ситуації і навіть здатні передбачати, який вплив справлять на оточення.

Тест “Чи ви розважливі?”. 11 підлітків, можна сказати, втрапили в золоту серединку. У них прекрасне почуття міри. Вони точно знають свої можливості. І хоч у них є трохи безглуздя, однак це надає їм своєрідної чарівності.

А 7 із 18-и абсолютно нерозсудливі. Їм завжди всього мало. Вони можуть почуватися нещасними через дрібницю. Їм слід навчитися радіти приємним дрібничкам, яких не мало. Це допоможе їм стати спокійнішими і розважливими.

Тест “Формула темпераменту”. 4 учні – холерики (з них 2 дівчинки). 6 учнів – флегматики (3 дівчинки). 5 учнів – сангвініки (2 дівчинки). 3 учні – меланхоліки (3 дівчинки).


16.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!