Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Роль батьків у вихованні дитини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Роль батьків у вихованні дитини. Реферат

Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини

Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов’язку, відповідальність, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховальною силою.

У сім’ї однаково важлива роль належить як батькові та і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорить такі українські народні прислів’я і приказки: “який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина”. “Які мамо й тато, таке й дитятко” слова батька та матері для дитини має авторитетне значення.

Спочатку є тільки любов. Мама – найкраща, найдобріша. Батько – найдужчий, найсміливіший. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші – і найкращі. Він ще не зіставляє не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. За старих часів вважали, що влада батька має небесний походження. Про шанування батьків існувала окрема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав дітей. Батьки також відповідають за свою сім’ю перед суспільством і законом. Батьки мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім’ї. Хоч кожна сім’я є колектив. Все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім’ю а другі використовуються в сім’ї. Народ засуджує тих хто не виконує свої батьківські обов’язки. Дітей повинні виховувати батько з матір’ю. Слово отець – мати, батько – мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору.

Мати – найрідніша наймиліша, найдорожча. З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері яка виносить дитину під своїм серцем і проводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум, плекає чуйність і доброзичливість, широко втілений в українському фольклорі. Рідна мати – перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ніким замінити не можна.

Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину і біді, а тим більше не кине її напризволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить її на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини – навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто не можливо.

Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання світла подяка і велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас і силу виховного впливу. Однак в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування – до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки. Які гарно виховували своїх дітей живуть з дітьми в любові і дружбі.

Добре виховати своїх дітей – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”.

”Виховання майбутніх матерів і батьків – одно з найважливіших завдань школи” так говорять В.О. Сухомлинський у своїй книжці “Батьківська педагогіка”.

Батько й мати дали тобі життя й живуть для твого щастя – втоми ми дітей. Все, що дають тоді батько й мати, - це їхня праця, піт, втома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось, у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоєї матері і батька. По-справжньому любити матір і батька – означає приносити в дім мир, спокій.

Дорожи честю сім’ї. Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для матері й батька найменша краплинка неправди – якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім’ї велике нещастя. Запитуй бать й матері дозволу на те, що би з їх волі робити не можна або ж безтактно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Під кореня воля батьків перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою волю ти не зможеш стати стійким, несхильним громадянином.

“При нещасті є в людини: смерть, старість і лихі діти, - говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна смерть – най вимоглива, перед цими нещасними ніхто не може зачинити двір свого дому. А від лихих дітей дім можна берегти як від вогню. І не залежить не тільки від батьків твоїх а й від вас, дітей.

Бути хорошим дітьми – означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна, твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавай контролю розуму, думки, свідомості а як це бажання відіб’ється в духовності світі, моїх батьків”. Що воно дасть їм і що відбере в них.

“Хороші діти спокійна старість, лихі діти старість перетворюють в пекло”, - говорить українська народна мудрість. Пам’ятай як ви діти, ставитесь до своїх батьків – матерів, так і ваші діти ставитимуться до вас коли ви станете батьками й марелями. “Без любові й відданості дітей батьківство й материнство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”. Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитини, отроцтва, зрілості й старості. До кінця днів своїх людина мусить лишатися ситий. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовній обов’язок – навіть тоді коли вже немає в живих її матері й батька. Пам'ятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе – не тільки за віком, а й за правом на повагу. Будь здатний по – синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерям.

Вмій відчувати найтонші рухи матері й батька. Їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі й неприємності на роботі – твоя біда. Їхня ганьба – не тільки твоя ганьба, а й твоє нещастя, позбавитися його можна тільки подолавши його. Якщо в сім’ї горе, нещастя, неприємності, твоя відповідальність за благополуччя сім’ї зросте в сто раз. Лише наполегливою працею ти можеш полегшити життя своїх батьків. Ця твоя праця – найскладніша й найтонша людська справа. Це труд душі. Нещастя горе, біда матері й батька перемагаються й полегшуються часто вже тим, що і як ти думаєш. Умій думати добре, у думках і почуттях. Це не означає що доброта твоя має бути сліпою. В поведінці в житті своїх батьків діти можуть побачити й зло. До зла треба бути непримиренними. Справжня відповідальність батьком не прощає їм зла.

Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що рано старість і хвороба твоїй матері й батькові приносить не стільки праця, втома, стільки сердечні хвилювання, переживання, тривога прикрощі. Спроби батьків впливати на дітей виявляться марними, якщо батько й мати не є тими людьми, для моральна культура й повнота життя дітей становить істину потребу право веліти і любити дітей – речі залежні. Відчуваючи справжню любов знаюча що це любов оберігає й захищає її дитину з розумінням ставиться до вимогливості, строгості, батька й матері, розуміє, що в поведінці неприпустимі свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміннями не тільки задовольняти, а й обмежувати їх.

Повелівання без любові перетворює життя дитини в муки. А чим ніжніша й щедріша батьківська любов тим ліпшою і непохитнішою має бути ваша любов без уміння веліти, особливо обмежувати бажання, виховувати свідоме ставлення до власних бажань перетворює дитину в примхливу свавільну істоту, на яку, як швидко переконується в цьому батько й мати немає ніякої управи. Неслухняність – в переважній більшості випадків є порушенням гармонії любові і волі.

Любові і дружби, взаємна підтримка батьків й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько і мати взаємно доповнюють одне одного; дитина по – справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір’ю. Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку стає такою, яка гармонія любові й волі в її духовному віті. Мудрість материнської любові полягає в тому яка воля управляє любов’ю і справжня любов одухотворяє головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутнє людини.

Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу, в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благо віяння, - вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію.

Чутливим і співчутливим, здатним по – справжньому любити й жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати що таке важко. Якщо вона не знатиме що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною. Громадянин трудівник, мужній і несхитний воїн готовий покласти голову за своє віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини світ має здатися дітям убогим і побожним і вони повинні оберігати серце матері, бо воно невичерпне щедре й нескінченне в своїй людові.

Мир і спокій щастя і благословення матері залежить від її дітей. Материнське щастя твориться дитиною, підлітком, юнаком. Повне материнське щастя в тому коли на душі у матері мир, спокій і впевненість у тому, що з дітьми все благополучно.

Биття материнського серця, радість її буття, висока мрія про ідеал, благородний порив до вираження себе в творчості, нової людини, віра у власну несхильність і нездоланність у найтяжчі хвилини життя, радість подолання труднощів усвідомлення власної мужності – все це від матері. Мати не тільки радить, а й продовжує. Якби вона тільки народжувала, вона не була б творцем роду людського. Мати породжує наше буття, мати одухотворяє живу крихітку духом народу, рідним словом, думкою, любов’ю й ненависність, відданість й непримиренність. Мати творить твою неповторну людську особистість – ось у чому смисл, мистецтво й майстерність того, що ми називаємо словом порідним. Завдяки матері своїй ти єдиний із своїм народом ти крапелька крові в його жилах, а водночас і єдиний у світі.

Берегти матір – означає дбати про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя.

Потрібно утверджувати в дитячому серці почуття турботи про матір, як про найдорожче в світі. Щоб кожне її слово було святинею, а воля законом. Це сходження на одному з вершин моральності – поступове, але невпинне. Треба використовувати кожну життєву обставину щоб дитина осмислила, що таке мати. Одного почуття прихильності мало. Дитина повинна якомога раніше замислюватися думати, міркувати, тим глибші бучц3дуть дитячі почуття. Треба бачити все, що відбувається в дитячій душі.

Треба знайти до кожного серця такий підхід, щоб взаємини дитини із світом, з явищами і фактами, з людьми пробуджували в неї не тільки добре почуття, а й тривожні, неспокійні роздуми передусім думки про те що втрата матері – ні з чим незрівнянне горе.

Мати повинна бути духовним повелителем і володарем у сім’ї. Справжня гармонія волі й любові досягається в тих сім’ях, де світло розуму, мудрості, що дивує дітей повсякденними відкриттями людської краси, випромінюється матір’ю, де духовну красу, благородств, відданість чоловіка, дружини й сім’ї, діти бачать саме завдяки цьому світлому що йде від матері. Від материнської мудрості йде сила духу, що дисциплінує батька, утверджує в ньому почуття благородної відповідальності за сію. В хорошої сім’ї, де біля духовних джерел. Стоїть мудра, горда, з яскраво вираженими почуттями власної гідності мати все це здійснюється тонко, красиво, тактично, непомітно; духовна влада жінки над чоловіком звеличує його. Чим непомітніше мама є духовним володарем, повелителькою сім’ї тим більш поважають діти батька тим відданіше люблять його тим мати й батько як щось єдине, що породило й творить їх.

Але все таке роль батька у вихованні дітей особлива. Роль батька визначається його відповідальність. Батько, який уміє бути відповідальним зобов’язаний повинен – справжній мужчина його воля стає силою, здатною дещепнувати думку почуття бажання дітей. Праця батька, який має на меті турботи про здоров’я благополуччя життя дітей стає осереддям його моральності.

Мужність батька помагає в умінні захистити, оберігати дітей і дружину. Моральний обов’язок в відповідальність мужчини вимагає від нього бути головним годувальником сім’ї.

Такі моральні настанови, яких ми вихудимо в дітей, підлітків і юнацтва любов і повага до батьків.

Батько – найрідніший, найдорожчий для тебе мужчина, в образі якого виражається людська відповідальність за твій прихід у світ, за кожний твій крок і вчинок за весь твій життєвий шлях. У батьківстві – велика місія продовження роду людського, творення нової людини, поступності поколінь, морального удосконалення особистості й роду людського в новій, створеній батьком і матір’ю особистості. Мати родить і породжує, батько – породжує й виражає, продовжує розвиває себе в сині й дочці, зливаючи своє духовне начало з началом матері. Батька треба поважати за те, що він відповідальний і зобов’язаний матір’ю відповідальність й здоров’я зобов'язаності батька визначається міра синівського підкорення.

Бути гідним свого батька – твоя особиста честь, честь і гідність батька треба берегти й множити, але не ставитися до них як до капіталу, на який можна жити за який можна придбати блага й привілей.

У любові до батька поєднується повага з вимогливістю. Дитині хочеться, щоб її батько був яскраво вираженою прекрасною особистістю.

А коли батько схибнув, навіть скоїв злочин – це не означає, що син має ненавидіти чи зневажати батька. Навіть до закоренілого злочинця приходить життя під впливом думки про те, що його діти переживають його падіння, як своє глибоке особисте горе.

Потрібно берегти дитячу любов до людини й віру в людину. Сім’я – школа справжньої людської любові – любові відданої й строгої, ніжної й вимогливої.

Андрій Семез у своїй статті: “Виховання людини у творчості В. Сухомлинського” зазначав: “Байдуже ставлення до духовного світу дитини неприпустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найважчої втрати – втрати людини. Ми маємо турбуватися про виховання людської душі.

На думку В. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності “ Дитину треба вчити і вчити, що вона живе не в пустелі, а серед людей, отже, кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись з якою метою; кожне твоє слово відгукнеться в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, - приховує, в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як бачиш; так вчимо ми своїх вихованців.

Дитяче серце чутливе до заклику творити красу й радість для людей – важливо тільки, на думку В. Сухомлинського, щоб слідом ішла праця, якщо дитина відчуває, що своїми вчинками приносить радість ближнім, то змалечку навчиться узгоджувати власні бажання з інтересами людей, а це важливо для виховання доброти й людяності, без якої немає совісті, немає справжньої людини. Сухомлинський вважав що чуйність і лагідність – та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, від тупого, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті, насамперед до сердечного, теплого слова.

З перших днів створення “Школи радості” В. Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, горе, прикрощі, й незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добріше стає її серце: “Дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли вона робить щось для щастя, радості, душевного спокою людей. Любов маленької дитини до матері, батька, бабусі, дідуся, якщо вона не натхненна творенням добра, перетворюється на егоїстичне почуття. Потрібно виховувати у дитячому серці справжню людську любов – тривогу, хвилювання, турботу, переживання за долю іншої людини. Чим більше дитина піклується про іншу людину, тим чуйнішим стає її серце до товаришів і батьків. Не можна приховувати від дітей похмурих сторін людського життя. Нехай діти знають, що у кожному житті є не тільки радість, а й горе. Нехай горе інших входить до серця дитини.”

Моральне обличчя особистості залежить ще й від того, з яких джерел черпала людина свої радощі у роки дитинства. Якщо вони були бездумними, споживацькими, дитина виростає егоїстичною, глухою для людей. Дуже важливо, вихованці зазнали найвищої радості хвилюючих переживань, викликаних піклуванням про людину.

Від того, як у дитинстві людина ставиться до билинки, пташеняти, залежить сердечність, душевність, чуйність її стосунків з батьком і матір’ю, братом і сестрою, дідусем і бабусею, другом.

В. Сухомлинський писав: “До вступу в зрілий вік кожна людина мусить викохати, винести, виплекати своє дерево людяності, щоб перші кроки самостійного життя збігались з цвітінням квітів, з дозріванням плодів на цьому дереві. Хай же зерно людяності проросте і дасть живучі пагони ще у дитинстві, животворними соками землі і яскравим сонячним промінням для цих пагонів є турбота про людину. Добрі почуття потрібні не для того, щоб людина милувалась власною добротою, а щоб була доброю до людей. Ми вважаємо одним із найголовніших завдань своєї виховної роботи те, щоб кожна дитина любила, берегла, плекала життя, щастя і спокій інших людей.”

Отже, діяльна турбота про життя, щастя, спокій іншої людини – основа душевної краси. Справжнє піклування вихователя про долю дитини починається тоді, коли йому вдається домогтися, щоб вона поділилася часткою своїх духовних сил з іншою людиною, щоб найвищим щастям для неї була турбота про щастя іншої людини, щоб уміла керувати своїми діями, вчинками, поведінкою, намірами. Людиною вона стане тоді, коли в її душі назавжди оселиться лагідність, чуйність, душевність, сердечність.

М. Г. Стельмахович у своїй книзі “Народна педагогіка” засуджує тих дітей, цураються своїх батьків, забувають про свій синівський чи дочірній обов’язок перед ними. Саме про таких синів розповідається в українській народній казці “Невдячні сини”. У цій казці розповідається про те, як діти зневажливо ставились до батька, який виховав їх, розділив їм усе своє майно, та вкінці казки змальовується те, що невдячні сини зазнали заслуженої кари за свій негідний вчинок. Все ж вони таки змушені були як слід доглянути старого, а по смерті поховати з усіма почестями.

М. Г. Стельмахович каже: що практика виховання в трудових сім’ях спрямовувалась на виховання підростаючого покоління в дусі справедливих і гуманних відносин. Вона схвально відгукується про такі моральні риси людини, як доброта, щирість, прагнення до справедливості й рівності, готовність прийти на допомогу в біді, повага до батьків, до старших, ввічливість, оптимізм, уміння піклуватися про слабих і безпомічних, здатність поділитися останнім куснем хліба. А байдужість зневагу до людей засуджує, як виявлення підлості. Автор наголошує, що народна педагогіка бореться за ставлення до людини, як до найвищої цінності. Батьки велику увагу звертають на прищеплення дітям гуманності, любові до людей. Також батьки вчать дітей розвивають уміння у дітей розрізняти друзів від ворогів, знати, кого слід любити, захищати, кому робити добро.

Тільки добра людина, про яку в народі кажуть, що воно “і мухи не скривдить”, уміє по-справжньому ненавидіти зло й бореться з ним. “За традицією народної педагогіки діти в сім’ї від батьків, дідуся, бабусі, старших сестер і братів запам’ятовують, що негарно не слухати матері чи батька, обманювати їх, глумитися зі старості чи глузувати з калік, знущатися з тварин, лицемірити, ображати інших зводити наклеп, підлабузнюватись, бути байдужим до чужого горя. У практиці народного виховання стало загально визнаним з першого року привчати дітей слухати дорослих, завжди виконувати вимоги батьків. Цього принципу неухильно додержують протягом усього життя дитини в сім’ї. Не позбавляється вона й у виявленні власної розумної ініціативи. Добрий почин підтримується і дорослими, заохочується. Пізнання світу у дитини повинно починатися з добра. Тільки за цієї умови з дитини виросте людина – “добро творець”.

Народна педагогіка вчить шанувати батька матір: “Шануй отця – матір, будеш довголітен на землі”. Нехтувати своїми батьками, а тим більше кривдити їх ніхто не сміє. Хто скривдить батька чи матір, братів, сестер, дідуся та бабусю, чи дітей, того сумління гризтиме все життя. Якщо у дітей нема рідних батьків, а є названі, то діти повинні слухати названих батьків, виконувати їх вимоги, поважати, рахуватися з іншими порадами, шанувати й любити. Саме ця ідея втілена у народній казці “Названий батько”.

В гарній, дружній сім’ї діти ростуть в атмосфері любові, ласки, чуйного і добродушливого відношення друга до друга. Сердечність, теплота сімейних відчуттів пробуджують в дитячій душі добрі відповідні відчуття: бажання робити для оточуючих також тільки що-небудь гарне, приємне, помагати їм в біді і горі. Кажуть, що гарні батьки в дітях видні. Коли мова йде про виховання відчуттів до людини, це найбільш особливо очевидно.

Недовір’я до людей, грубе, безсердечне, рівнодушне відношення до старших і друзів, ми спостерігаємо частіше всього у школярів, в сім’ї яких щось не благополучно або в відношеннях між дорослими і в відношеннях між дорослими і дітьми, так каже відомий педагог Я.О. Тінтдоросмеми у своїй книзі “Це вам, батьки”.

Особливо сильно байдужим і черствим стає дитяче серце, коли дитина чує і бачить неприязні відчуття, безкінечні сварки між батьком і матір’ю. Хоч які б не були причини цих сварок, дітям важко бачити, як самі близькі їм люди сваряться, наговорюють, обвинувачують один одного…

Переживання і різні думки виникають у дітей кожного разу, коли вони бувають свідками подібних, принижуючих сцен між батьками. В ці страшні хвилини хлопчики і дівчата уже не плачуть від страху, у них у такі хвилини народжується недовір’я до людей, озлобленість, жорстокість, настороженість не тільки до батьків.

Чим частіше дитина буде відчувати подібні переживання, тим важче йому буде потім повірити в добрі відчуття, благородність людей.

Потрібно припинити ці сварки, щоб діти змогли поважати батьків. Нехай в складних відносинах батька і матері розберуться пізніше, коли будуть мати життєвий досвід. Тоді сердечна травма не буде дуже мучити і не загасить радості від розмови з людьми.

Любити людей – означає, бути вимогливим до них, допомагати їм.

А. О. Пінт говорить, що “Нас, дорослих, завжди дуже турбує питання про повагу молодих до старших ”. Батьки які хочуть виховувати дітей старшими методами втрачають повагу до себе. Батьки повинні виховувати дітей словом, а не застосовувати, свою фізичну силу. Діти ніколи не ображаються на справедливе покарання, яке витікає з самого вчинку, вчиненого ним. Справедливе і гуманне ставлення до людей потребує, щоб той, хто несправедливо обвинувачував другу людину, визнав свою вину.

Дітей потрібно виховувати в любові, доброті. Але бувають сім’ї, де дітям у всьому потурають, пестять їх, задовольняють всі дитячі капризи. Дитина росте черства, жорстока по відношенню до батьків.

Самі найважчі рани наносяться мамі, коли в старі роки їй не найдеться місця ні в серці, ні в будинку дорослих дітей, коли вона з біллю в серці звертається до суду і нагадує їм про право на їх опікунство.

Сімейна атмосфера, в якій виростає чесна, проста скромна людина, яка з любов’ю відноситься до людей, батьків створюється там, де не зловживають похвалою; не виховують боязкість жорстокими фізичними покаранням; розвивають у дітей вольові якості характеру, прививають їм добросовісне відношення до праці; виховують у дітей любов та повагу до дорослих.

Дуже велике значення батьківського авторитету в родинному вихованні. Чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим сильніше вони впливають на формування її поведінки. Слова батька і матері стають для неї законом. Авторитет батьків визначається взаєминами між батьком і матір’ю, їхнім ставленням один до одного, вміння користуватись батьківською владою і додержувати єдності у вимогах до дітей, усіх членів родини і до людей взагалі. Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних, ініціативних в організації різних корисних справ, як дитячих, так і родинних та громадських. Дорослі повинні бути для дітей авторитетом у великому і малому.

Дуже гарно з почуттям любові, вірності, чесності та доброти Г. А. Литвинова відобразила авторитет матері у своїй книзі, яка так і називається “Авторитет матері”. Вона говорить що в усіх народів світу споконвіку шанується мати - дародавиця життя, охоронниця домашнього вогнища, уособлення самовідданої любові: Усі матері світу, незалежно від того, як влаштовано їхнє життя, бажають щастя своїм дітям, і переважна більшість з них прагне, як уміє, прищепити синам і дочкам людські чесноти.

Авторитет матері виступає, як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім’ї, до починається формування нової людини. На материнській совісті і обов’язку – виховати кожного з своїх дітей таким, щоб ніхто з них не робив бездумно і невдячно. Від матерів переливається, прищеплюється синам і дочкам шанобливе ставлення до народних святинь – до народної символіки, до хліба, виплеканого людською працею, до всього, в чому живе душа і доля народу. Діти неодмінно знатимуть, як багато доброго мама зробила для них, вони будуть знати про її людяність, що виявляється у ставленні до рідних і до чужих, про доброту, яка виявляється у її вчинках. Людяність робить у материнське серце таким великим, що його ніжності, турботливості і вболівань вистачає не тільки на своїх рідних, а й на інших людей.

Величина і скорботна постать жінки стала уособленням Батьківщини-матері. В ній – сила і віра народу, що вміє не гнутися, тамувати біль і ставати вище за смерть. В ній – заклик боронити рідну землю життя і мир, бути готовим у разі потреби битися за це, не шкодуючи свого серця.

Мати повинна відчувати самоцінність дитинства, неповторність вдачі й особливість внутрішнього світу кожного сина й доньки; у щасливому хисті, вправляючи недоліки поведінки і характеру дітей, не обмежувати їх саморозвиток, у тактовному вмінні без напучувань вчити дітей розуміти, поважати старших, одне одного, охоче допомагати в разі потреби, в розумному прагненні розсунути дитяче світобачення.

У поведінці дорослих діти багато що сприймають інтуїтивно, не розкладаючи по полицях усі чесноти, совісті й порядності: А саме моральної чистоти, совісті й порядності, позбавлена найменшої частки лицемірства.

Авторитет матері… на найвищу височінь підносять його народженні нею діти. Красою життя. Величчю подвигу.

З народженням дитини народжується материнська тривога за неї і за світ, в який прийшло її дитя. А з нею посилюється почуття відповідальності за кожен свій крок у житті, за те, що є в ньому сьогодні і що передамо дітям завтра. У своїх синів і дочок кожна мати ростить безмірно відданими своїй Батьківщині, ростить для творчої праці, для чистого і чесного життя, для великого, істинно людського щастя.

Дорослішають, обирають собі працю, обзаводяться своїми сім’ями, стають батьками діти, а материнське серце все одно вболіває за кожного, як за малого. І на їхніх життєвих шляхах, де ніхто не застрахований від невдач і всіляких випробувань, стоять невидимим і водночас цілком реальними дороговказами материнські обереги:

  • Від нашої чесності й порядності – їх благородство і моральна несхитність.
  • Від нашої вимогливої доброти – їх самостійність і впевненість у своїх силах.
  • Від нашої залюбленості в працю – їх молодече завзяття.

Тоді постає питання: “чи може вважатися доброю людина, яка недбало ставиться до матері?” Мабуть ні. Але є серед нас такі, хто не тільки не поважає матір та батька, але й у важку годину не поспішає на допомогу батькам. За відстороненість дітей і навіть дорослих людей від матерів варто відмовляти їм у довір’ї, у повазі.

Звичайно, кожному дорога мама – найперший і найвірніший друг. Кому, як не їй, можна відкрити своє серце. Бо тільки у неї є потаємний ключ до вашого серця.

Г. А. Литвинова закликає дітей берегти своїх мам! Не робити їм ніколи боляче. А якщо діти вже дорослі вони повинні посилати частіше їм листи і телеграми, а також не покидати батьків у важку хвилину.

Пошана і любов до батьків. Хочеться, щоб було саме так. Але сьогодення свідчить, що хами та грубіяни й досі живуть поміж нас. Тепер, мабуть, частіше, ніж колись, чути нарікання батьків на черствість своїх дітей, їхню грубість і байдужість. Апостол Павло нагадує: “Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти га землі був довголітнім”.

За що ж дитина повинна любити, поважати та шанувати своїх батьків? Спробуймо відповісти на це запитання.

Хто першим посміхається до немовляти? Хто в день і вночі чатує над колискою, прислухаючись до подиху дитини? Хто накриває, кутає її, коли рученята ще зовсім безпомічні? Хто витирає сльози малюку й пригортає до серця, щоб загоїти його болі та жалі в поцілунку батьківської любові.

Тато й мама.

Хто від себе відриває, тільки б дитині було вдосталь і навчає робити перші кроки в житті? Хто першим складає дитячі рученята до молитви? Хто вказує дитині на образочки Бога та Матері Божої, вчить поважати та любити їх, веде до першого Причастя? Хто дає на Служби Божі й Акафисти, коли хвороба не хоче відпустити.

Тато й мама.

Хто доглядає, прилучає до школи, щиросердно переживає дитячі успіхи і невдачі, підйоми й падіння?

Знову тато й мама.

А коли дитина підросте і йде у світ шукати кращої долі, хто благословляє в дорогу, дає вказівки на майбутнє, проливає сльози на прощання?

Тато й мама.

Вони найдорожчий скарб, яким володіють діти на землі. Тож цілуй ті руки, дорога дитино, що колись тебе носили й годували; цілуй ті вуста, що так солодко і мило до тебе промовляли, усміхалися, молитву шептали за твоє здоров’я; відплачуй теплотою серця за батьківську любов, не допускай, щоб будь-яка образа була вчинена тобою. Пам’ятай про них, як пам’ятають про тебе вони. Будь для батьків завжди милим, слухняним, люби їх і шануй, бо того Отець Небесний хоче від нас усіх.

Народна мудрість каже: “Добрі діти – батькам вінець, а лихі – кінець”. Щоб бути доброю, дитина має насамперед виховувати в собі чесноти: бути благо чесним перед батьками, слухати їх. Ісус Христос дає найкращий приклад послуху своїм батькам: “І він пішов з ними й повернувся в Назарет і був їм слухняний”2. Про жодну людину, що жила на землі, не можемо сказати так добре в послуху своєму, як про Ісуса Христа. Євангеліст Матей наголошує, пишучи про молитву в Гетсиманії “Отче мій, якщо можливо, нехай мене ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти”3, а в Луки читаємо: “Отче, коли ти хочеш віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля.”4. апостол Павло нагадує: “він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті –хресної”5.

Діти що слухають батьків своїх, слухаються Бога; коли виявляють непослух, противляться їхній волі – противляться волі Божій. Кривда вчинена батькам вчинена Богові.

Ця заповідь існує з часів гори Синай, яку Бог проголосив серед громів і блискавиць, щоб указати на важливість Закону Божого та застерегти людей: громи Божого гніву грозять усім тим дітям котрі не слухаються. Святе Письмо про пошану до батьків каже: “Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою той немов скарби збирає. Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?”6

Одна з Десятьох Божих заповідей стосується сім’ї, її внутрішнього єднання. Для висловлення спільності поколінь Бог потвердив: “Шануй”1, сім’я є спільністю між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, цілими поколіннями. Шануй батька й матір, бо вони дали тобі життя, ввели в коло людського існування: роду, культури … Наша пошана до батьків проявляється в 3-ох площинах: почесті, любові та послухові.

Діти завжди повинні ставитись до батьків з великою пошаною та почестю, привітно їх зустрічати, членів запитувати чи відповідати, ніколи не ображати чи зневажати словом або ділом, радо їм допомагати. Батьків треба шанувати, без одягу на походження, соціальний стан чи освіту. Ніколи не можна батькам погрожувати чи соромитись їх.

Ще історія поганських часів фіксує такий приклад пошанування матері. Римляни вигнали з Риму Коріоляна. Ображений Коріолян перейшов до ворожого табору Вольськів, у гніві своїм напав на Рим і взяв в облогу. Перелякані римляни почали вживати заходів. Щоб його умилостивити. Послали до нього сенаторів. Та він і слухати про них не хотів. Пізніше йдуть до нього жерці – священики, обіцяють велику плату – та даремно. Римляни посилають найстарших жінок на чолі з Ветурією, матір’ю Коріоляна. Коли вона впала до ніг сина й попросила помилувати Рим і народ, Коріолян підвів маму, поцілував її руки й сказав: “Мамо, для тебе я все зроблю. Знай, що ти врятувала Рим, але стратила сина”. Вольськи вбили Коріоляна.

Святе письмо також оповідає про пошанування батьків дітьми. Йосиф син патріарха Якова, став достойником при дворі фараона. Батько його був звичайним пастухом. Не дивлячись на це Йосиф запросив його до фараона й представив свого старого бідного батька2.

Шанував свою матір і Соломон. Коли вона приходила, то він вставив з трону, низько кланявся, ставив крісло для неї праворуч від себе3.

Найвищим прикладом пошанування матері був Ісус Христос. На прохання Богоматері Він робить чудо в Кані Галилейській, хоча час. Його Діянням ще не настав. Знаючи про свою смерть на Хресті. Він просить про опіку над своєю матір’ю учня Івана.

Усяка зневага матері й батька - словом чи ділом – це зневага не лише найбільшої святості на світі. Але й потоптання найдорожчого скарбу на землі. Бо найкраща, найдобріша дитина не в силі сплатити боргу вдячності батькам, які є її покровителями. Добродіями та опікунами. Батьки, яких дитина скривдила, будуть її вічним болем, криком совісті. Пересторогою такими вчинками є святе Письмо, в якому сказано: “Проклят, хто зневажає свого батька й свою матір!”4 “хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю”5 “Око, що глузує з батька й що ненці не кориться – око те виклюють ворони в долині і пожеруть орлята”6.

Діти зобов’язані любити батьків не тільки на словах, але й у справах щоденного життя. Як Господь Бог благословляє добрих дітей, так само він карає лихих за пошани, послуху й любові до батьків.

Про трагічну смерть Авесалома, що повстав проти свого батька, маючи бажання зайняти його трон, у Біблії говориться: “Був Авесалом верхи на мулі, а мул увійшов під густі гілляки великого дуба … й він повис між небом і землею, а мул, що був під ним пішов собі далі … І взяв він в руки 3 стріли й всадив їх у серце Авесаламові, що ще живий висів на дубі. Десятеро Йоавових зброєносців обступили і били Авесалама, доки не забили. Взяли вони Авесалома й кинули його до великої ями в лісі.

Подібна доля випала й двом синам Елі. Вони були ледачі, погано поводилися, принижували людей, не хотіли слухати частих повчань свого батька. Зате бог покарав їх смертю (бо на Ізраїль напали філістимляни і боротьбі загинули обидва сини Елі)2.

Євреї мали наказ від Бога: “Якщо в когось буде непокірливий і бунтівний син, що не слухається голосу ні батька ні матері, хоч і вони напучують його, а він не слухає їх, тоді батько мати нехай візьмуть його і припровадять до старійшини міста, до брами своєї оселі, і скажуть старшини міста, Оцей наш син непокірливий і бунтівний, він не слухається нашого голосу, гульвіса і п’яниці. Тоді всі люди міста закидають його каміннями на смерть. Так викорінюватимеш зло з-поміж себе, і весь Ізраїль, почувши те, матимеш страх”3.

Біблія розповідає про хама, котрий посміявся зі свого батька Ноя4, за що він та його потомки біли проклятими5. Діти повинні шанувати своїх батьків за будь-яких обставин вести себе як Хам, а як його брати Сем і Яфет6.

Молитва за рідну маму:

О, мати Божа, Мати Єдина,
І в тебе була люба дитина,
Ти свого сина ревно любила,
До свого серця щиро тулила.

Тобі, о мати, найкраще знати,
Чим для дитини є рідна мати,
Чим для дитини серце матірне,
Добре, зичливе, щире та вірне.

Тому до тебе шлю мольби щирі,
Дай нашій мамі прожити в мирі,
Дай їм здоров’я, дай їм сили.
Щоб з нас тільки й слави дожили.

Спасибі любій мамі:

Мамо люба, ми до тебе
Нині прибігаємо.
Щирі-щирі побажання
Тут тобі складаємо.

Ми твої маленькі діти
Щиро просимо Бога
Щоб стеріг тебе від лиха,
Від припадку злого.

Щоб благословив щоденно
Всю твою роботу,
Посилав тобі успіху,
Відсував турботи.

Щоб в здоров’ї довго-довго
Ти жила на світ,
Веселилась, розцвітала,
Наче квітка в літі.

Щоб діждалася потіхи
Від дітей коханих,
Як з них будуть чесні люди,
Добрі громадяни.

Серце більше б розказало,
А устам – несила –
О, за все, за все спасибі,
Мамо рідна мамо.

“Молитва за маму”:

Є в мене найкраща у світі матуся
За неї Тебе, Пречиста, молю я.
Молюся устами, молюся серденьком.
До тебе небесна Ісусова ненько

Благаю у тебе дрібним словом
Опіки та ласки для рідної мами.
Пошли їй не скарби а щастя й долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги, матусеньку милу
Даруй їй здоров’я, рукам надай силу
Щоб вивела діток у світ та й у люди
Щоб ними раділа, пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні
До тебе царице на сонячнім троні.

Молитва:

Сонечко з хати
Ісусик до хати
Матінка Божа
Я вже йду спати

Матінка Божа
Я твоє дитя
Для мами, для тата
Подаруйте життя

Для мами, для тата
Для всієї родини
Матінко Божа
Послухай дитини.

Боже, Господи, Існує
На колінах я молюся
Всі гріхи мої прости
І від лиха захисти.

Прости моє серденько
Щоб я вчилася гарненько
Щоб я вчила і у школі
Не зробила зла ніколи

Щоб я тата шанувала
І матусі помагала
Щоб жили ми всі здорові
Завжди в шані і любові.

Боже, зглянься на наші діти
Що всі серцем вміють любити
Тата, неньку, всі родину
І нашу славну Україну

Батенькові привітання:

Батьку любий, тату милий
Нинішньої днини
Ти від нас прийми щиренький
Дар на іменини.
Цей подарунок – щире слово,
Щире побажання,
Щоб прожив ти многії літа
Не зазнав страждання,
Щоб усе тобі волосся,
Щастя не минуло,
Щоб твоє любляче серце
Смутку не знало,
Щоб благословив Всевишній
Твій доробок всюди
Щоб усе перемагав ти
Перешкоди й труди,
Щоб ти вивів нас у люди
Та втішався нами,
Щоб гордитися міг своїми
Донями й синами.
Щоб навчив нас здобути
Щастя боротьбою,
Щоб весь Народ Український
Тішився з тобою.

Серед народної мудрості, українського фольклору чільне місце посідають легенди, приказки, прислів’я, казки, оповідання, пісні, які вчать дітей любити й поважати своїх батьків та рідню. Про обов’язок дітей перед батьками йдеться в прислів’ях і приказках: “Як батька покинеш, то й сам загинеш”, “Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько”, “Шануй отця, матір, будеш доголітен на землі”. Нехтувати своїми батьками, а тим більше кривдити їх ніхто не сміє “Куля мине, а материне слово не мине”, “Батькова та матчина молитва із моря викидає, а прокльони в калюжі топлять”.

Дуже багато прислів’їв та приказок про маму, які виховують у дітей повагу до рідних матусь та татусів:

  • Нема того краму, щоб купити маму.
  • Матері ні купити, ні заслужити.
  • Материн гнів, як весняний сніг, рано впаде та скоро розтане.
  • Добре й неньці, як дитина в славі.
  • Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
  • Який кущ така й калина, яка мати, така й дитина.
  • Нема цвіту білішого, як на калині
  • Нема в світі ріднішого, як мати дитині.
  • На сонці добре сидіти, а коло мами добре жити.
  • Яка хата – такий тин, який батько – такий син.
  • Молодь багата мудрістю мами і тата.
  • Чоловік у домі голова, а жінка – душа.
  • Не навчив батько – не навчить і дядько.

Хто скривдить батька чи матір, того сумління гризтиме все його життя. Саме таку ідею проголошує українська народна дума “Олексій Попович”, у якій “козак майстровий писар військовий” О. Попович просить прив’язати йому до шиї камінь і в морі втопити, заявляючи.

Од вас я гріхів більше маю:
гей, що я ув охотне військо од’їжджав,
З отцем, з матушкою опрощенія не мав,
У груди отця й матінку стременем одпихав
Старшого брата за рідного брата не мав,
Що з города вибігав,
Триста душ малих дітей розбивав,
Кров безневинну християнську проливав
А молодії жони за ворота вибігали
Маленькії діти на руки хапали,
Мене, Олексія Поповича
Гей, кляли – проклинали.

Ідеал ставлення до батьків, братів і сестер виражений такими словами народної пісні “Повів Івасько коня до води”:

І мене батько – ясний місяченько,
І мене матінка – ясна зіронька.
І мене братенько – ясне сонечко,
І мене сестронька – ясна звіз донька

У пісні “Рідна мамо”, яку співав відомий артист України Назарій Яремчук оспівується рідна матінка, її доброта та ніжність її колискової пісні.

Рідна мамо. добра ти моя ненько.
Мамо, мамо, вишенько біленька.
Чуєш мамо? Горлиця мені знову
Нагадала давню пісню колискову.
Мамо, мамо! Горлиця, як ти, сива,
Проліта крізь літа,
Давнім спомином щаслива
Чуєш, мамо? Більшого нема дива
За пісні, що ти дала, як папороть цвіла.

Ще є дуже багато пісень, в яких відображена любов дітей до батьків, бабусь, дідусів: “Пісня про рушник”, пісня “Два кольори”, пісня “Мати наша, мати” та пісня на слова В. Симоненка

“Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Можна вибрать друга і по духу брата.
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У пісні “ У неділю рано-пораненьку” висміюється син, який маючи дві хати, не хоче дати рідній матері притулок на старості. З першої хати він вигнав її, щоб не заважала гостям, які мають незабаром з’їхатися, бо “будуть гості та все в бархатині”, а неня “в подертій свитині”. Знайшла мати притулок у дочки. Так коли в невдячного сина сталася біда, він прибіг за допомогою до матері:

Забрехали вратії собаки, -
коли йде син матері прохати.
“Іди, нене, тепера до мене…
сталася причина у мене…
Сталася у мене причина:
Вмерла жінка – осталась дитина”.
“Бодай, брате, ще й хата згоріла,
Як матінці нашій сидіть не до діла.
А як буде та хата горіти.
Явлю людям, щоб не йшли гасити,
Як матінці нашій не до діла жити”.

Є багато казок, оповідань, в яких народ засуджує дітей, які цураються своїх батьків, забувають про свій синівський чи дочірний обов’язок перед ними. В українській народній казці “Невдячні сини” розповідається про невдячних синів, які не хотіли приймати до себе сивого, як голуба батька, а пустили його жебраком по світу. За цей вчинок вони були покарані.

Дуже гарно змальована любов до батьків в оповіданнях та казках. “Харитя”, “Помічниця”, “Названий батько” (українська народна казка) а також ставлення дітей до батьків “Немає в мене мами”, “Як Івась шукав синьої квітки”, “Образливе слово”, “Татова порада”, “Батько та донька”.

Поети у своїх віршах також відображували любов, повагу пошану до своїх батьків.

Є старовинна українська легенда.

У матері був єдиний син – дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула, по краплині збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син, ставний, гарний. Одружився з дівчиною предивної, небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Не злюбила молода дружина свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло красуню. Каже вона чоловікові: “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей її серце і спали на повільному вогні”.

Не здригнулося серце в грудях сина, зачарувала його небачена краса дружини. Каже він матері: “Наказала мені дружина вбити вас мамо, вийняти з грудей ваших серце і спалити на повільному вогні. А не послухаю, піде від мене дружина. Не можу я жити без неї не можу не послухатись.” Заплакала мати й відповідає синові “Ну що ж, сину, роби так, як велить серце”.

Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, вийняв з грудей серце. Поклав на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла скрикнув син, закрив долонею обпечене обличчя. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло. “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш”

Заридав син, схопив гаряче материнське серце в долоні, уклав його в розкраяні груди, облив гарячими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І таким всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, закрилися розкраяні груди, підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей. Дружною стала йому дружина – красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими, стали двома могилами високими.

Така легенда, створена народною мудрістю. Немає любові, сильнішої за материнську, немає ніжності, ніжнішої за ласку і турботу материнську, немає тривоги, тривожнішої за безсонні ночі й не зімкнуті очі материнські. “Коли в серці синовому загориться іскра, в тисячу разів менша від факела материнської любові, то й тоді ця іскра буде все життя людське горіти незгасним полум’ям” – говорить українська мудрість.

Синівська вдячність… немає вищої радості для людини, яка відчуває наближення присмерку свого життя, ніж вдячність дітей за добро і благо, створене батьками в ім’я їхніх сина й дочки, добра і блага. І немає гіркішого й сумнішого почуття для батьківського й материнського серця, ніж відчувати, що син або дочка байдужі, безсердечні, що вони забули про все добре, зроблене для них матір’ю і батьком.

У невичерпному джерелі народної моралі нам треба черпати духовну енергію справжньої людяності, дружби і товариськості, справжнього братства вільних людей. Народ нещадно засуджує синівську невдячність і підносить благородство синівської любові й відданості. Ось, наприклад у такій легенді “Завжди розум навчить”.

Колись старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали на лубках у провалля, щоб дарма хліб не їли. а один чоловік дуже любив свого батька й не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві та годував таємно. Через деякий час трапився недорід. Нічим людям сіяти. Старий побачив, що син чогось зажурився, розпитав про все й порадив зняти зі стріхи снопи, ще раз обмолотити їх і засіяти. Так син і вчинив. Зійшов у нього хліб найкращий, найбільша нива була засіяна. Всі люди допитуються, як він до того додумався.

Чоловік спочатку мовчав. тоді розповів, що батько так навчив. З того часу люди перестали старих на лубках вивозити, а шанували до самої смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.

Ми всі запам’ятаймо таку істину: до рідних потрібно ставитись зі щирою любов’ю, повагою, чуйністю. Піклуйтеся про них, не завдавайте їм прикрощів, бережіть рідних – це найдорожче, що у вас є. Нехай ваші бажання виходять із можливостей батьків.

Будь хорошою людиною – і ти забезпечиш щастя батькові й матері. Не допускай, щоб старість їхня була позначена горем. Нехай це буде метою усього твого життя.


04.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!