Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Дитячі бібліотеки України: історіографічне дослідження
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Дитячі бібліотеки України: історіографічне дослідження

Суспільна думка про бібліотеку як компонент культури сформувалась в Україні до початку ХХ століття. Передумовою для цього була поява доступних для населення бібліотек, які суспільство трактувало як важливі культурно-просвітні заклади

Бібліотеки з`явились на півдні Російської імперії – в Україні у другій половині ХІХ століття, коли Росія вступила в епоху капіталізму і виникла потреба підвищення загального культурного рівня народу. Свідчення, що бібліотеки створювались як освітні та культурні заклади, можна знайти у публікаціях того часу.

Український бібліотекознавець і педагог С.Сірополко відзначав, що земства, незважаючи на мізерні кошти, які виділялись на справу народної освіти, охоче розширювали мережу народних бібліотек, виходячи з того, що народна бібліотека вважалась такою ж необхідною як і шкільне навчання. Саме бібліотеки С.Сірополко розглядав як важливу складову соціально-культурного прогресу, центри духовності, освіти, виховання підростаючого покоління.

У своїй роботі “Основные вопросы внешкольного образования” він вказував, що якою б досконалою не була школа, вона все ж не може бути визначальною для культурного розвитку країни, а, навпаки, з розвитком школи безперервно буде рости і необхідність в позашкільній освіті, в якій дуже важливе місце займає книга та бібліотека для дітей. Таку ж думку висловлював В.Зеленко в статті “Руководительство детским чтением”. Даючи теоретичне обґрунтування процесу керівництва читанням дітей, він вважав, що його завдання - сприяння розумовому, естетичному, моральному розвитку особистості, потрібно вирішувати, крім сім`ї та школи, в дитячій бібліотеці.

Перші теоретичні обґрунтування бібліотеки як соціально-культурного інституту належать представникам початкового періоду розвитку бібліотекознавчої думки в Україні - Л.Хавкіній та Х.Алчевській. Вони, визначаючи сутність бібліотечної роботи, розглядали бібліотеку як важливий соціальний та просвітницький заклад, покликаний активно впливати на стан та розвиток культури, освіти та самоосвіти населення. Загальнолюдська культура, вважала Л.Б.Хавкіна, є фундаментом життя демократичного суспільства, так, як "силу и богатство народа составляет сумма знаний, котор ыми он располагает". Шлях до культури вона вбачала не лише у ліквідації неграмотності, а й у розповсюдженні серед народу читання як важливого елементу культури.

Бібліотека була, на її думку, тим безкоштовним і загальнодоступним закладом, який забезпечує використання книг і читання в самому широкому масштабі. "Бібліотека – могутній фактор культури", "культурний центр для того району, який вона обслуговує", "просвітницький заклад великого значення" – ці визначення Л.Хавкіної стосуються, перш за все, дитячих бібліотек, роль яких у громадському та культурному житті суспільства вона доводила. На той час, коли самостійних дитячих бібліотек майже не було, а існуючі відділення здебільшого мали невдалу організацію, Л.Хавкіна на основі вивчення зарубіжного досвіду бібліотечного будівництва обгрунтовувала яке значення має дитяча бібліотека у справі освіти, культури та просвітництва.

“В шкільні роки, - стверджувала вона,-коли йде активний розвиток світосприйняття у дітей, їм особливо важливо надати необхідну літературу, яка б допомогла їм розібратися у багатьох питаннях, що їх цікавлять, доповнити і розширити знання, які вони набули в школі”. Вона доводила, що питання організації широкої мережі бібліотек для дитячого читання – важливий напрям державної культурної політики, до якого мають бути залучені громадські сили на чолі з діячами народної освіти та культури. “Довгий час,- підкреслювала Л.Хавкіна,-головною метою бібліотек було лише накопичення книжкових багатств. Пізніше до цієї функції приєдналося бібліотечне обслуговування широких верств населення. Але й цього є недостатньо.

Сучасна бібліотека повинна не лише задовольняти попит читачів, а й викликати і стимулювати його”. Формуючи думку про бібліотеку як соціальний інститут, Л.Хавкіна виділяє дозвільну функцію дитячої бібліотеки як закладу, за допомогою якого читач, поряд з іншими, може задовольнити потребу у спілкуванні. Вона звертається до цієї теми у праці “Книга і бібліотека”, підкреслюючи, що “американская библиотека поощряет организацию клубов и считает полезным приучать детей к коллективному управлению“. Отже, ще на початку ХХ століття Л.Хавкіна своїм теоретичним доробком доводила тезу: там, де необхідно підвищити культурний рівень держави, особливого значення набуває широке використання бібліотеки як могутнього засобу освіти та просвітництва.

Пропагандистом теоретичного доробку Л.Хавкіної була Х.Алчевська, діяльність якої пов`язана з організацією читацьких клубів при бібліотеках як форми утвердження гуманістичних традицій у галузі освіти та культури. Активний учасник руху за відкриття недільних шкіл, автор бібліографічного покажчика “Що читати народу”, вона у своїй просвітницькій діяльності опиралась на групові форми роботи, серед яких перше місце посідали голосні читання.

Саме цією формою Х.Алчевська доводила ідею духовного та гуманістичного потенціалу, що містить у собі не лише література, а й спілкування бібліотекаря та читача. Ось як про це писав відомий дореволюціний популяризатор ідей Х.Алчевської Я.Абрамов: “Взаимные отношения всех участников основаны на равенстве и господстве коллективности“. Сама Х.Алчевська вбачала у голосних читаннях основу для створення об`єднань читачів, які, в свою чергу, були покликані реалізувати освітню, виховну та культурну функції бібліотеки. Наявність контактної групи людей, неформальна атмосфера творчого спілкування при обговоренні творів художньої літератури – основні риси, - доводила Х.Алчевська, - притаманні читацьким об`єднанням. Її теоретична і практична діяльність внесла новий погляд на відносини бібліотекаря та читача, сприяла формуванню суспільної думки про бібліотеку як соціальний інститут, центр духовного формування особистості.

Теоретичні положення класиків бібліотечної галузі про бібліотеку як компонент культурно-просвітньої сфери порушують формування системного бачення діяльності дитячих бібліотек: уявлення про загальні тенденції розвитку бібліотеки як об`єкту бібліотекознавства в окремі історичні періоди та специфіку дитячої бібліотеки; про організацію мережі бібліотек, трансформацію соціальних функцій та соціально-культурний статус дитячих бібліотек, перетворення їх у культурно-просвітні центри, підвищення ролі в розвитку національної культури та становленні національної системи освіти.

Певні аспекти проблеми тією чи іншою мірою висвітлені у роботах, які узагальнюють бібліотечне будівництво в республіці за роки радянської влади. Це колективні монографії, кандидатські дисертації та окремі публікації.

Більшість порушених у них проблем розглядаються через призму керівної ролі Комуністичної партії. Висвітлюючи питання мережі, фондів, основних напрямів та змісту роботи бібліотек, автори прагнули показати, в основному, соціальну роль бібліотек у контексті ленінських настанов та їх ідеологічну спрямованість.

І все ж, не зважаючи на ідеологічну заангажованість робіт, авторами представлено багатий фактичний матеріал. Серед них слід виділити кандидатські дисертації Л.П.Вовк, З.В.Гімальдінової, В.С.Бабича, присвячені розвиткові бібліотечної мережі в Українській РСР. Виходячи з конкретних умов відповідної історичної доби, автори прагнуть встановити основні тенденції розвитку мережі, але показують в основному кількісні та якісні зміни мережі масових бібліотек у тому числі і дитячих, в місті і на селі. У роботах подано значний статистичний матеріал, наведені дані про зростання окремих видів мережі масових бібліотек, зроблені спроби обгрунтування теорії відповідності бібліотечної мережі потребам суспільства у певний історичний період, проте всебічний аналіз діяльності дитячих бібліотек залишається поза предметом дослідження авторів. І все ж ці роботи цікаві і тому, що в них не лише висвітлені факти підтвердження впливу партійних рішень на бібліотечну справу, а й реальні процеси та явища, що відбувалися у бібліотечному будівництві.

В історіографічному сенсі представляє інтерес кандидатська дисертація З.Гімальдінової, в якій досліджується природа сільської бібліотеки, характерні риси та специфіка розвитку сільської бібліотечної мережі в Україні на різних етапах соціалістичного будівництва. Історичний досвід становлення та розвитку сільських бібліотек України, узагальнений у дисертації, дозволяє визначити напрями і тенденції вирішення питань в обслуговуванні сільського дитячого населення, вплив сільської бібліотеки на підростаюче покоління. У дисертації показано, що дана проблема вирішувалася, перш за все, у поетапному розвитку державних сільських бібліотек.

Спочатку вони функціонували у складі хат-читалень, "просвіт", сільбудів тощо. Якісною особливістю цього розвитку на другому етапі була заміна бібліотек клубних закладів державними сільськими бібліотеками, інтенсивне зростання мережі яких відбувалося у 1951-1959 рр. Їх стало за цей період більше ніж у 3,5 рази (з 3661 до 12533), і їм відводилась провідна роль в охопленні дитячого населення культурно-освітньою діяльністю. Крім швидкого зростання мережі державних сільських бібліотек, автор розкриває таку характерну тенденцію їхнього розвитку як розширення функціональних можливостей за рахунок значного накопичення фондів.

Саме цим пояснюється той факт, що їм передано організацію пересувок, а пересувні фонди районних дитячих бібліотек по всій Україні були ліквідовані. З передачею пересувної роботи сільським бібліотекам, вони вже могли більш оперативно, враховуючи читачів-дітей, задовольняти запити на літературу. Історичний підхід у даній дисертації вважається доцільним у спадкоємності аналізу історичного досвіду дитячих бібліотек.

Певний науковий та практичний інтерес становлять праці, в яких прослідковуються тенденції, пов`язані з розширенням соціальної ролі масових бібліотек у конкретні історичні періоди. Серед них слід виділити окремі публікації та дисертаційне дослідження Т.Ф.Самойленко, яка розглядала бібліотеку в, так званий, період розвиненого соціалізму. Досліджуючи зміни, що відбувалися у бібліотечній справі у 60-70-х рр., автор пов`язує їх із соціально-економічними та культурними чинниками, зупиняється на особливостях процесів розвитку мережі бібліотек Української РСР. Спираючись на значний архівний матеріал, Т.Самойленко аналізує стан мережі масових бібліотек, намагається виявити закономірності та етапи її реорганізації, обґрунтовує концепцію залежності розвитку мережі від демографічних змін, розкриває специфіку створення ЦБС як нового етапу розвитку бібліотечної справи в Україні.

Зіставивши висновки та положення дисертації Т.Самойленко з публікаціями, в яких подається нове бачення факторів впливу на діяльність бібліотек та етапів розвитку бібліотечної справи, ми бачимо, що в 60-70-ті рр. - у період науково-технічної та культурної революції – спостерігається наростання суперечностей між суспільними потребами та можливостями їх задоволення, що виражалося в низькій ефективності використання книжкових ресурсів, зниження авторитету бібліотеки як інформаційного і культурного закладу. Спробою підвищення соціальної ролі масових бібліотек, у тому числі дитячих, стала централізація. У численних публікаціях аналізуються варіанти централізації у малих та великих містах республіки, відмічається, що об`єднання державних масових бібліотек для дорослих та дітей, до яких належали міські, районні та сільські бібліотеки, сприяло підвищенню рівня обслуговування читачів.

Певне значення для аналізу ресурсної бази культурно-просвітньої діяльності дитячих бібліотек у цей період мають роботи, в яких порушені питання формування їх книжкових фондів. Деякі теоретичні засади, принципові вимоги комплектування фондів самостійних дитячих бібліотек були визначені ще в 30-ті роки і представлені окремими публікаціями. Проблеми складу книжкових фондів бібліотек, що обслуговували дітей, розглянуті у працях відомих бібліотекознавців М.Рубакіна, Л.Хавкіної. Та особливу увагу вчені-бібліотекознавці приділяють питанням формування фондів дитячих бібліотек у 60-70-х роках. Про важливість таких теоретичних розробок йшлося на нарадах, конференціях. Зокрема, на необхідності розробки принципів комплектування фондів дитячих бібліотек акцентувалася увага на Всесоюзній нараді директорів республіканських, обласних дитячих бібліотек. Розглядаються організаційно-методичні питання формування фондів, їх репертуару, принципів комплектування та використання .

Цінним джерелом аналізу стану фондів і дослідження проблем фондознавства стала узагальнююча теоретична праця М.Васильченко, в якій вперше визначено місце книжкових фондів обласних дитячих бібліотек у системі фондів, призначених для обслуговування дитячого населення України, обґрунтовано принципові вимоги до відбору літератури у дитячих бібліотеках, основні теоретичні положення створення книжкового ядра, проблему повноти комплектування фондів.

Досліджуючи принципи формування фонду, автор доводить важливість такого принципу як профільність, який полягає в урахуванні економічної структури, географічної, етнічної та культурної специфіки району, що знаходиться у рамках обслуговування конкретної дитячої бібліотеки. Суттєву особливість принципу профільності автор вбачає у тому, що дотримання його забезпечує урахування специфіки шкіл, розміщених у районі, який обслуговується дитячою бібліотекою, мовно-національного складу своїх читачів, культурно-просвітнього профілю району, що відповідно розширює можливості культурно-просвітньої діяльності дитячих бібліотек.

Реалізація цього принципу, на думку автора, повинна забезпечувати взаємодію дитячої бібліотеки зі сферами освіти, виховання, культури, гарантувати ефективність виховної функції бібліотеки. Автором робиться спроба обґрунтувати теоретичні та практичні питання створення книжкового ядра дитячих бібліотек, його актуальності та значення як основи книжкового фонду бібліотеки, важливого чинника формування світогляду дитини, так як саме в дитячому віці характерне активне сприйняття творів. Теоретичні концепції бібліотекознавців кінця 70-х роках щодо змісту і типологічного профілю книжкового ядра, яке повинно складатися з кращих, перевірених читацькою аудиторією творів, відповідати завданням освіти та виховання позитивно вплинули на практику комплектування дитячих бібліотек.

До того ж, до 70-х років єдиної думки про межі бібліотечного ядра масових бібліотек та його функції у бібліотекознавців майже не було. У теорії та практиці на той час основними принципами формування книжкового ядра фондів дитячих бібліотек були комуністична партійність, віковий принцип та принцип систематичності. Тому принцип профільності та обґрунтування складу книжкового ядра дають підстави вважати позитивною таку методологічну концепцію в дослідженні дитячої бібліотеки, в основі якої лежить двосторонній зв`язок між книжковими фондами та соціальними функціями дитячих бібліотек.

У роботах вчених знайшло обґрунтування на той час і ядро книжкового фонду обласної бібліотеки для дітей. Коло видань у ньому, на думку авторів, повинно бути ширшим за обсягом, типами та репертуаром, тому що завдання і можливості комплектування обласної бібліотеки відрізняються від районної, міської, сільської. Автори висловлюють припущення, що єдиною альтернативою комплектування фондів обласних бібліотек для дітей є відносна повнота, яка забезпечується поповненням фонду оптимальною кількістю назв надрукованих творів відповідно до принципів комплектування, завдань бібліотек та складу їхніх читачів.

Якісний же склад фондів та ступінь його використання залежать як від суб`єктивних чинників (планування, вивчення, довідково-бібліографічного апарату, тощо), так і від об`єктивних (видання та перевидання літератури для дітей, наявність її у колекторах та книжкових магазинах, книгозабезпечення бібліотек, фінансування, тощо). У руслі дослідження роботи бібліотекознавців щодо теорії книжкового ядра і принципів комплектування мають значення для формування положення про те, що культурно-просвітню діяльність дитячих бібліотек визначають їх соціальні функції, які є основою процесу створення книжкових фондів.

У 60-80-ті роки активно досліджувалася проблема соціальних функцій бібліотек. Оскільки поняття соціальних функцій є однією з фундаментальних проблем бібліотекознавства, то дискусії вчених навколо сутнісних, опосередкованих, похідних функцій тривають протягом декількох десятиліть, але єдиної думки щодо їх визначення не існує. Деякі вчені вбачають у них засіб пристосування бібліотеки до сучасних соціальних умов, інші – засіб впливу конкретних соціальних завдань на діяльність бібліотеки, а за ефективністю їх здійснення оцінюється значення бібліотеки в суспільстві.

В розробці даної теми найбільш вагомим є культурологічний підхід до визначення соціальних функцій В.Фірсова, який головною функцією бібліотеки вважає інформаційно-культурну, що витікає зі спроможності культури до відтворення цілісної картини світу. Здійснюючи накопичення та зберігання документів, бібліотека створює глобальний інформаційно-культурний потенціал.

Ще дві функції - ціннісно-орієнтуюча (відображає прагнення суспільства до реалізації ціннісних орієнтацій і втілюється у системі ідеології, моралі, художній культурі, мистецтві) та комунікативна (забезпечує історичну спадкоємність поколінь, взаємодію різних культур певного періоду) – характеризують бібліотеку як компонент соціально-культурної системи. Нас, передусім, цікавить трактування В.Фірсова тому, що він відводить бібліотеці роль культурного закладу. Майже аналогічний підхід простежується у російського вченого А.Соколова, який з позицій соціальної інформатики виділив дві групи функцій: сутнісні та похідні функції бібліотек і бібліотечної справи.

До функцій бібліотечної справи, на думку вченого належать історико-культурна, ціннісно-орієнтуюча, комунікативна, кумулятивна та інші; до функцій бібліотек – освітня, культурна, ідеологічна тощо. Дещо спрощене тлумачення соціальних функцій бібліотек спостерігається у Є.Безпалової. Автор підрозділяє їх на дві групи: зовнішні та внутрішні. Зовнішні – це реакція бібліотечної системи на потреби суспільства. Вони є засобом зв”язку системи та зовнішнього середовища. Внутрішні - відображення зовнішніх потреб і завдань бібліотеки. Для їх здійснення бібліотека визначає джерела комплектування, форми роботи з читачами і таке інше. Автором зроблено важливий висновок - у ході історичного розвитку бібліотека, чи бібліотечна система, існує не сама по собі, а формується як один з елементів суспільства, стає його структурною одиницею. З наших позицій це дає можливість розглядати бібліотеку як соціокультурний інститут.

Стан наукової розробки проблеми в історіографії відзнчається появою у 80-х рр. системних концепцій функціонування та розвитку бібліотеки. Питання суті бібліотеки як системи, теорія цілісності бібліотек, бібліотечних систем та мереж активно розроблялись М.Карташовим, Ю.Столяровим, О.Черняком. Вже на той час бібліотека розглядалась ними як цілісна, організована структура у взаємодії з навколишнім середовищем, обгрунтовувались соціальні функції бібліотеки у системі суспільного розвитку.

Розглядаючи суть та особливості системного підходу, автори визначають систему як сукупність взаємопов`язаних елементів, виявляють фактори формування бібліотеки як системи. За такого підходу бібліотека є системою на основі взаємодіючого ланцюга: мета-функція-структура у процесуальному та результативному аспектах. Існує аналітичний і функціональний взаємозв`язок якості чи елементу системи з іншими загальносистемними елементами. Бібліотека може розглядатись як самостійна система, та як елемент (підсистема) у системі зовнішнього середовища (суспільного розвитку).

Сучасний період у бібліотечній теорії характеризується обгрунтуванням нових концепцій для характеристики бібліотеки, її соціальних функцій, суспільної ролі бібліотек як центрів духовного і культурного розвитку особистості. Стан наукової розробки теми значною мірою відображений у публікаціях, які висвітлюють роль і місце сучасної бібліотеки у соціокультурному контексті, обгрунтовують інтерпритацію суті бібліотеки як спеціального інформаційного закладу культури.

Серед таких видань слід виділити збірники "Бібліотека в демократичному суспільстві", "Публічні бібліотеки: сучасність і майбутнє", “Бібліотека і час”, “Імідж сучасної бібліотеки”, “Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні”, “Питання культурології”. Різні аспекти досліджуваної нами проблеми порушують автори збірників Т.Добко, А.Кобзаренко, Л.Полікарпова, Н.Безручко, Т.Долбенко, Т.Ясьмо, В.Ільганаєва, А.Чачко, Л.Кононенко, Л.Каліберда, В.Медведєва та ін. Певний інтерес для нашого дослідження становлять статті В.Ясьмо, Л.Кононенко, В.Медведєвої, у яких з цілісної структури національної культури виділяється бібліотека – як важлива її складова.

Автори справедливо називають бібліотеку феноменом світової культури, фактором розвитку суспільства, розглядають її як соціальний об`єкт культурного призначення, якому відводиться особлива роль у задоволенні інформаційних і культурних потреб суспільства. Про необхідність дослідження діяльності бібліотек у соціокультурному контексті йдеться у В.Ільганаєвої, А.Чачко, Л.Каліберди.

Розглядаючи основні аспекти розвитку теорії бібліотекознавства як науки, вони наголошують на конкретно-практичному значенні проблем бібліотекознавства та соціокультурного контексту. Автори доводять, чому соціокультурний контекст допомагає досліднику сконцентрувати увагу на тому оточенні, в якому функціонує бібліотека, як він впливає на становлення системи функцій. Так, В.Ільганаєва зазначає: "Следует учитывать, что изначальной характеристикой социокультурной сферы является ее неопределенность. Поэтому первая задача изучения среды функционирования библиотеки – установить внутренние и внешние факторы и описать взаимодействие между ними". Аналогічної точки зору дотримується А.Чачко. Обгрунтовуючи концепцію трансформації бібліотеки у відповідь на дію комплексу соціальних змін, вона підкреслює, що рівень таких знань формує погляд на призначення бібліотеки у напрямах соціальних і культурних перетворень, яке можна пропагувати у суспільстві та владних структурах.

Що ж до стану сучасних досліджень у галузі історії дитячих бібліотек України, то корисними є роботи авторів Т.Ківшар, М.Зніщенко, Г.Погребняк. Розглядаючи широкий діапазон книгознавчих та бібліотекознавчих питань, вони аналізують культурно-освітнє життя України в історичній ретроспективі без ідеологічних напластувань на основі широкого кола документальних джерел, що значно доповнило наше уявлення про стан бібліотечного будівництва та бібліотечного обслуговування дітей, зокрема у західних регіонах України на початку ХХ століття. Так, трьом бібліотекам для дітей та юнацтва західноукраїнського регіону в добу боротьби за встановлення державності в Україні приділяє значну увагу доктор історичних наук, професор Т.Ківшар.

Проте, якщо в її монографії предмет наукового інтересу обмежується п`ятьма роками, то два інших автори розширюють рамки дослідження, розглядаючи проблеми організації бібліотечного обслуговування дітей в Україні наприкінці Х1Х на початку ХХ століття. Поміж інших автори досліджують і культурно-освітні аспекти утворення та розвитку дитячої бібліотеки як соціокультурного явища.

Зокрема, простежуючи історію бібліотечної діяльності культурно-просвітницьких товариств з обслуговування дитячого населення у західно-українському регіоні, М.Зніщенко характеризує це як явище у культурному житті, а дитячу бібліотеку - як культурно-просвітній заклад. Як осередки національної і світової культури розглядає дитячі бібліотеки Г.Погребняк, висвітлюючи основні етапи їх розвитку у довоєнний період. Таке висвітлення питань формування бібліотечної мережі, напрямів бібліотечного обслуговування дітей суттєво доповнюють культурологічний підхід при оцінці проблем, які є предметом даного дослідження.

Отже, аналіз бібліотекознавчих видань дає можливість зробити висновок, що бібліотека розглядається у контексті загального розвитку культури як найбільш розвинута її складова, що, в свою чергу, обумовлено певними історичними закономірностями становлення суспільства. Проте, незважаючи на значну кількість праць означеної тематики, комплексного дослідження історії розвитку дитячих бібліотек України як складових культури не створено. Така спроба здійснюється в даній роботі.

 


10.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!