Osvita.ua Вища освіта Реформа вищої освіти Вища школа України: час серйозних рішень
Вища школа України: час серйозних рішень

В Україні збереглася абсурдно-атавістична нерівність державних і приватних вищих навчальних закладів

Вища школа України: час серйозних рішень

Україна - одна з дуже небагатьох країн, в яких існують дискримінаційні обмеження стосовно приватних вишів. Останнє не тільки протиправно звужує права їх професорсько-викладацького складу, а й вкрай негативно позначається на сфері вищої освіти і науки. Про проблеми, що назріли в даній області, розповідає президент громадської організації «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», заслужений юрист України Євген Романенко.

Україна - країна з розгалудженою системою державного вищої освіти, яка залишилася з минулого і кількісно (але аж ніяк не якісно) незрівнянно перевершує приватну. При цьому в усьому світі система вищої освіти є в переважній більшості недержавною.

Досить назвати відому британську групу «Рассел» з 24 кращих університетів Великобританії і американську «Лігу Плюща», в яку входять кращі університети Північного Сходу США, список можна продовжувати далі, просто йдучи відповідним рейтинговим списком.

Все це недержавні вузи, і саме вони є планетарними лідерами в підготовці незмінно затребуваних кваліфікованих кадрів в різних сферах і в наукових досягненнях (останнє чітко видно за кількістю нобелівських лауреатів). Саме з числа їх випускників формується наукова, культурна та управлінська еліта розвинених країн, що підтверджує високу якість отриманої освіти. Диплом цих вузів гарантує успішну кар'єру в будь-який обраній сфері діяльності.

Досить назвати лише кілька цифр. Наприклад, протягом, як мінімум, багатьох десятиліть більше 70% вищих державних чиновників і лідерів бізнесу Великобританії - випускники університетів, що входять до «Рассел», майже така ж кількість в управлінській та бізнес-еліті США складають колишні студенти університетів «Ліги Плюща».

Якщо взяти історичний аспект становлення в світі системи вищої освіти, то вона традиційно створювалася і розвивалася переважно як недержавна (церковна, приватна, громадська). Такі престижні університети, як Сорбонна, Оксфорд, Кембридж, Гарвард, Єль, Прінстон та більшість провідних вузів планети були засновані, розвивалися і існують до теперішнього часу як недержавні.

При цьому західні недержавні ВНЗ нерідко отримують державні освітні гранти, бюджетне замовлення на навчання студентів і фінансування наукових досліджень, що надає їм додаткові можливості для розвитку.

Чиновникам, які постійно твердять про «європейський вибір» і «асоціації», слід знати елементарну річ - державні вузи на Заході представляють лише незначний сегмент сфери вищої освіти, причому за престижністю і об'єктивними рейтинговими показниками вони нерідко поступаються приватним.

Слід зазначити, що в багатьох розвинених країнах взагалі немає державних вишів як таких. Саме подібна система вищої освіти діє, наприклад, в США. До системи державного вищої освіти відноситься лише підготовка офіцерського складу для Збройних сил, ФБР і поліції. Причому навіть не всі фахівці для даних структур навчаються в спеціалізованих відомчих вузах. Пентагон, ФБР і керівництво поліції штатів частину своїх майбутніх співробітників готує за контрактом в приватних вузах.

Що стосується України і пострадянського простору, то абсолютне кількісне домінування державних вишів склалося в силу історичних особливостей. Руйнівна навала татаро-монголів на землі Київської Русі виключила можливість створення своїх Сорбонн в той же час, що і на Заході, і подальшого природного розвитку системи вищої освіти.

Значно пізніше, ніж в Західній Європі, з'явилися вузи, що мали обмежене коло дисциплін, що викладаються, і були в церковній юрисдикції, а не приватними, у той час як в Європі вища освіта вже стала світською і вийшла з підпорядкування Церкви.

Тому, незважаючи на значні досягнення, як у тій же Києво-Могилянської академії, так і не було створено вищої школи за європейським зразком.

Пізніше, вже в період Російської імперії, владою реалізовувалася політика форсованої європеїзації, в тому числі створення і розвитку повноцінної системи вищої освіти. Для прискорення процесу не було іншого виходу, ніж створення державних вузів, в яких проходило навчання за необхідними державі спеціальностями.

І якщо в системі середньої освіти ще існували (хоч і становили меншість) приватні гімназії та реальні училища, то в обмежені терміни створити з приватної ініціативи університет, тим більше у відсталій аграрній країні, було практично неможливо. Подібне могла здійснити лише держава з її фінансовими та адміністративними можливостями.

Професорсько-викладацький склад створених вишів мав статус державних чиновників з відповідними чинами згідно Табелі про ранги, а сам навчальний заклад було частиною загального державного апарату. Це мало як позитивні, так і негативні сторони, але ми лише констатуємо, що на 1917-ий рік існувала система вищої освіти, яка, на відміну від європейської, і в цілому західної, була повністю державною.

Навіть короткий за історичними мірками період революційних потрясінь підтвердив, що форсоване створення вузів було тоді можливе тільки силами держави. Це найбільш яскраво підтверджує надзвичайно плідне в сфері державного будівництва правління гетьмана Павла Скоропадського, коли за його рішенням був, в тому числі, заснований в Києві в будівлі колишнього артилерійського училища «Український університет».

У радянський період дана політика була не тільки продовжена, але і різко активізована. У тій системі вона і не могла бути іншою, враховуючи, що в державі перестала існувати приватна власність і всі ВНЗ за визначенням могли бути тільки державними. Таким чином, за десятиліття повністю склалася, а через десятиліття і закостеніла система повністю державної вищої освіти.

Але, не дивлячись на її безперечні і, без перебільшення, дуже значні досягнення в минулому, стара система не могла відповідати новим умовам, коли економіка стала ринковою, зовнішній світ відкритим, і потреба в спеціалістах різного профілю змінюється зовсім іншими темпами, ніж при плановій економіці. Новим умовам малорухлива і забюрократизована система державного вищої освіти не могла повністю відповідати в силу своєї суті, сформованої в принципово інших внутрішніх і зовнішніх реаліях.

Її реформа хоч і почалася, але проходила вкрай повільно. Це стало причиною початку активного формування паралельно старої державної - нової системи приватної вищої освіти, що ставила собі за мету бути гнучкою і задовольняти на високому професійному рівні потреби в підготовці фахівців, що постійно змінюються в ринкових умовах.

Ті, хто вирішив вкласти кошти в її розвиток, у результаті зробили стратегічно вигідну інвестицію. Вже зараз без системи приватних вузів (від невеликих вузькопрофільних до такого багатопрофільного гіганта, як МАУП) неможливо собі уявити сферу вітчизняної вищої освіти в цілому.

Зараз різниця між державними і приватними вузами лише в їх правовому і фактичному стан, але абсолютно не в якості освітніх послуг, не в рівні наукової роботи та наукових досягнень, не в кваліфікації викладачів. Є престижні вузи, як державні, так і приватні, і є відсталі, з низьким рівнем навчання.

Престиж і авторитет вишу ніяк не залежить від його форми власності - майбутні абітурієнти обирають майбутню «альма-матер» за якісно іншими критеріями. Їм важливо отримати в результаті навчання високу кваліфікацію за обраною спеціальністю і диплом про вищу освіту, з яким не буде проблем з працевлаштуванням. А статус вузу і його підпорядкованість цікавлять виключно чиновників.

І з багатьох спеціальностей більш затребуваними у студентів і роботодавців є саме приватні вузи, ніж провідні державні заклади навчання за аналогічним спеціальностями. Одним з важливих факторів, що визначають такий вибір, є те, що ряд приватних вузів має більше можливостей, ніж жорстко обмежені державні, для підбору найбільш кваліфікованих викладачів, і тому часто в них вище рівень викладання. Також значно більше можливостей у приватних вузів і у впровадженні в процес навчання інноваційних освітніх технологій, що показали свою ефективність, що є важливим для сучасного студента, якого вже не задовольняє багато в чому застаріла традиційна лекційно-урочна форма навчання.

І з багатьох спеціальностей більш затребуваними у студентів і роботодавців є саме приватні вузи, ніж провідні навчання аналогічним спеціальностями державні. Одним з важливих факторів, що визначають такий вибір, є те, що ряд приватних вузів має більше можливостей, ніж жорстко обмежені державні, для підбору найбільш кваліфікованих викладачів, і тому часто в них вище рівень викладання. Також значно більше можливостей у приватних вузів і у впровадженні в процес навчання інноваційних освітніх технологій, які показали свою ефективність, що є важливим для сучасного студента, якого вже не задовольняє багато в чому застаріла традиційна лекційно-урочна форма навчання.

Ще раз підкреслимо: будь-який роботодавець, неважливо, український або закордонний, оцінює диплом, абсолютно не виходячи з форми власності вищого навчального закладу. У будь-якій розвиненій країні просто не змогли б зрозуміти - як можна взагалі застосовувати подібний критерій. Його цікавить лише одне - кваліфікація фахівця, яку гарантує диплом.

Однак при всій очевидності і безальтернативності такого підходу у нас практично повністю збереглася стара - абсурдно-атавістична нерівність державних і приватних вищих навчальних закладів. Нерівність, яка демонструє всьому світу ретроградний підхід до сфери освіти, що зберігся і завдає їй, а значить і країні, значної шкоди.

Серйозною втратою для інтересів України в цілому є той логічно нез'ясовний факт, що державне замовлення на бюджетне навчання студентів віддається виключно державним ВНЗ. Ніякій логіці не піддається той факт, що в найважливішій справі підготовки висококваліфікованих кадрів, які повинні в майбутньому скласти еліту України, визначати її розвиток, виходять не з якості навчання у вузі, а чинників, цікавих хіба лише податківцям. По суті, держава замість ретельного вирощування еліти власними руками готує її симулякр-квазіеліту, що в недалекій перспективі може привести до катастрофи, як колись це і сталося в СРСР.

Навіть якщо виходити з інтересів тільки державних ВНЗ, то подібна штучна преференція для них самих вкрай шкідлива. Позбавлені здорової конкуренції, вони не мають стимулу для розвитку і вдосконалення, і в результаті все більш відстають і стагнують, а їхні дипломи неухильно втрачають колишній престиж.

Не менш антипродуктивним є і те, що встановлені законодавством права на наукові пенсії і пільги не поширюються на працівників приватних вузів. Хоча професорсько-викладацький склад і державних, і приватних вузів зайнятий абсолютно одним і тим же ділом - навчанням студентів і науковими дослідженнями, але вони нерівноправні в отриманні соціального захисту.

Навіть з суто правової точки зору - це саме по собі абсолютний нонсенс, безумовно і грубо порушує основний для будь-якої цивілізованої держави принцип рівноправності форм власності. Якщо для діячів науки та освіти державою встановлюються пільги, то вони повинні поширюватися на всіх викладачів, незалежно від того, державний чи приватний вуз.

Адже сенс встановлення наукової пенсії та стажу наукової роботи полягає виключно в підтримці розвитку науки і підвищення рівня викладання у вищій школі, а не у встановленні пільг викладачам державних вузів. Тому в існуючому вигляді система пільг для діячів науки та вищої освіти не досягає поставленої мети і її необхідно привести у відповідність до поставленої мети.

В Україні в силу історичних умов склалася і, безсумнівно, ще тривалий час буде існувати специфічна система вищої освіти, в якій освітню і наукову діяльність здійснюють як старі державні, так і приватні виші, що отримали визнання університетських середовищ і роботодавців. Виходячи з інтересів суспільства і держави, перспектив повноцінного розвитку України життєво необхідно зробити становище вузів усіх форм власності рівноправним. Без подібної адаптації до світових стандартів вітчизняна вища школа не зможе ефективно розвиватися, а, значить, країна приречена на невідворотне відставання.

Сфера вищої освіти у нас одна і контрпродуктивно, без перебільшення антидержавно, безвідповідально розділяти вузи (в першу чергу, в розподілі держзамовлення) і їх викладачів на перший і другий сорт. Без повноцінного вищої освіти європейського майбутнього в України не буде.

Романенко Євген, президент громадської організації «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», заслужений юрист України.

Освіта.ua
16.03.2017

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Орест
Розкажіть про МАУП. У нашій провінції він займає невеличку халупку. Спеціалізованих аудиторій та лабораторій там, звісно ж, немає. Те що зветься бібліотекою філії більш нагадує кафедральний методкабінет пристойного вишу. Викладацький склад - викладачі інших вишів за сумісництвом або шкільні вчителі за спорідненим фахом на погодинці (і це у кращому випадку, бо буває і перший-ліпший з вулиці, аби з більш-менш профільною вищою освітою). Згадайте ще горезвісний "університет культури і відпочинку" до купи ...
Александр
В приватные ВУЗы на западе инвестируют деньги меценаты, а оплата за обучение составляет вторичную компоненту. Это вложение в будущее. У нас приватные ВУЗы - это бизнес инвесторов. Вот вся разница
Tet-a-tet
Для Александр: А я хіба не про те саме?
Коментувати
Tet-a-tet
Я за приватні ВУЗи, але ВУЗи, а не контори Поплавського з продажу дипломів, що ти не дурак. Моє близьке знайомство з деякими такими закладами свідчить, що наші ПНЗ - це звичайні фейкові установи: ні власного кадрового потенціалу, ні мат.техн. бази, ні потрібної кількості факультетів. Банальна експлуатація викладачів - погодинників з інших вишів. Ніхто в Україні не вкладає серйозні гроші в організацію ВНЗ, хтось зляпає щось на швидку руку і збирає гроші, бо поки що марнославні українці ще вірять у силу папірця.
Бадя
Цікаво, чи доктор юридичних наукї і заслужений юрист України відчуває хоча би на крихту свою особисту відповідальність за те , що в Україні, за наявності асамблеї докторів, практично не діють елементарні норми права ? Україна - місце, де закон - як дишло. До цього легіон докторів з асамблей, заслужених юристів та інших"правників" - що, ніяк не причетні ?....... А те, що кількість вишів у нас разів у десять перевищує будь-які рамки здорового глузду - це не колише академіків?... Вони сибаритствують, бачте, на тему державних пенсій і пільг викладачам приватних вузів ....
Леонід
Краще б закрили усі приватні ВУЗи, а державні щоб нормально фінансували.
Андрій
Що за однобічний погляд? Чому вибірковий огляд в сатті? Чому тільки США, відсутній аналіз Німеччини, Англії, швеції та ін. Де приклади країн з розвиннею системою державних ВУЗів? З яких джерел інформація про Росію за царя? Як пояснити той факт, що інженери з царським дипломами працювали у Німеччині, Австрії, Франції та інших країнах. Чому науковці без перешкод читали в провідних ВУЗах?

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!