І. Ящук: бізнес й освіта – втрачена взаємодопомога

Найсприятливіший час для розбудови партнерства та взаємодопомоги освіти й бізнесу ми вже втратили

І. Ящук: бізнес й освіта – втрачена взаємодопомога

Автор: Інна Ящук, декан факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.

Я завжди обстоювала думку, що освіта, у першу чергу, є стратегічною сферою відповідальності держави. Це запорука стабільного розвитку, міцної економіки та відповідної потребам громадян соціальної сфери. Однак не варто виключати взаємодію освіти з іншими вкрай важливими сферами, зокрема – підприємництвом, що з одного боку завжди потребує кваліфіковані кадри, а з іншої, може прямо впливати на якість освіти й підтримувати її.

Ми завжди говоримо про депресивний стан вітчизняної освіти, низькі зарплати освітян, застарілу матеріальну й теоретичну базу, що не витримує конкуренції з навчальними закладами навіть ближнього зарубіжжя. Разом із тим захоплюємося, чи просто намагаємося рівнятися на європейські чи американські заклади, де річний бюджет переважає обсяг усіх коштів, виділених на цілу українську галузь освіти. Але не можна упускати той факт, що у будь-якій розвиненій країні світу спостерігається активний запит на вищу освіту саме від бізнесу. Відтак 15–20% сумарного бюджету вищої освіти – це інвестиції від суб’єктів підприємницької діяльності, що в такий спосіб забезпечують себе необхідними кваліфікованими кадрами.

І це, фактично, ідеальна схема обороту ресурсів: гроші обертаються всередині однієї країни, готуються спеціалісти, які будуть працевлаштовані й генеруватимуть ще більше коштів. Такий процес може тривати безперервно й зберігати стабільну динаміку зростання.

На жаль, коли ми говоримо про Україну, то, окрім проблем у освіті, ми завжди згадуємо і про тривалу та складну економічну ситуацію. І вже достеменно важко віднайти початок причинно-наслідкових дій: занепала економіка – і кваліфіковані кадри подалися за кордон, чи то професіонали почали шукати кращої долі на заробітках, що призвело до краху економіки. Звісно, однозначної відповіді немає, оскільки ці процеси завжди протікали паралельно та підсилювалися частими політичними кризами й потрясіннями, байдужістю чиновників у відповідальний час або непопулярними та, часом, некомпетентними діями у вирішальний. Саме тому зараз у нашій державі криза системна, а не з яскраво вираженими проявами лише у певних сферах.

І якщо якісна вища освіта все більше асоціюється із зарубіжною, то бізнес вимушений реагувати на такі тенденції виключно з метою самозбереження. Попри загальну стагнацію економіки в Україні успішно працюють абсолютно різні підприємства й установи, яким необхідні працівники відповідного рівня. Спостерігається парадокс, коли вітчизняної освіти таким людям замало, але зарубіжної – забагато. І хоча назад в Україну повертається вкрай мало випускників, навіть ці люди претендують на високі зарплатні та гарні умови праці, що в нашій державі поспішають надати далеко не всі роботодавці. Тому для бізнесу економічно-виправданим є альтернативний шлях: самостійно готувати собі потрібну кількість кадрів на основі жорсткого відбору серед широкої аудиторії претендентів. Таким чином крупні компанії охоче користуються послугами численних бізнес-шкіл чи різних навчальних центрів, утримують власні осередки підготовки кадрів, замість стимулювати загальний розвиток вищої освіти.

Чи довго лишатиметься ефективним такий підхід? Однозначно сказати важко, але його обмеженість у часі очевидна. Бізнес буде здатним вирішувати питання кадрів, допоки матиме на це достатньо сил. До того ж, це можливо лише у межах України, без виходу на міжнародні ринки, або без інтервенції зарубіжних компаній у наш власний. А за умов Асоціації з Європейським Союзом поява серйозних конкурентів – питання часу.

На превеликий жаль, найбільш сприятливий час для початку розбудови стратегічного партнерства та взаємодопомоги освіти й бізнесу ми вже втратили. Певні кроки зі сторони дійсно потужних представників бізнес-еліт назустріч закладам освіти наразі більше схожі на формування позитивного іміджу останніх, а не реальні та відчутні інвестиції у недалеке майбутнє.

Я переконана, що консолідована допомога від бізнесу могла б зрушити ситуацію в освіті, але тут одразу дві перестороги: чи зможе бізнес зробити це дійсно спільно, і чи під силу це зробити саме зараз, після вже майже річного ярма коронавірусної кризи.

Тому вкотре повторю, що освіта – це одна з найважливіших галузей в Україні, що вже стоїть на краю прірви та може сподіватися лише на допомогу від держави. І лише невеличкий крок відмежовує всіх нас від ще більшої кризи в усіх галузях, ніж ми спостерігаємо прямо зараз.

Освіта.ua
20.01.2021

Популярні блоги
Інна Совсун: чи забороняти смартфони в школах? На рівні держави поки немає розуміння, що робити зі смартфонами в школі
Н. Азарова: биті небитих возять регулярно Поважати свій труд і транслювати цю повагу, поважаючи інших, – оце і є суперзавдання
І. Лікарчук: ДПА в українських школах має бути ліквідована Проведення ДПА фальсифікує реальний стан якості загальної середньої освіти в Україні
А. Заможська: у космосі Тесла, а в нас — християнська етика МОН пропонує людям, які ходять до церкви два рази на рік, викладати християнську етику
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Микола
Знайти спеціаліста велика проблема несмотря на то ,що з інстетутів випускаються орди спеціалістів, які не вміють працювати.
3999
Для Микола: Про яку якісну вищу освіту можна говорити при процесі вимінювання дипломів НА САЛО? Професура ЗВО бідкається про те, що в магістратурах цих закладів навчаються студенти, які не вміють читати. Якісна освіта - це освіта коли до ЗВО прймають на конкурсній основі, а не для того, щоб утриматися "на плаву."
Коментувати
Володимир
Економіка давно лягла. Освіту добивають.