Поняття професійної кваліфікації, а головне – її нормативно обумовлене присвоєння, є однією із засад функціонування економіки в країні. Без підготовки кваліфікованих фахівців неможливе якісне існування робочого процесу. Проте яким чином відбувається порядок присвоєння кваліфікацій для освітніх програм без професійного стандарту? Як присвоєння професійної кваліфікації має бути враховане при формуванні освітньої програми? Які основні критерії для визначення освітніх компонентів за певною професією? На ці та інші питання дали відповідь експерти Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та Національного агентства кваліфікацій на вебінарі «Актуальні питання присвоєння професійних кваліфікацій закладам вищої освіти» (28 листопада 2024 року).
Ринок праці – це динамічне явище, і сучасний світ висуває вимоги, які за відсутності усталених процедур присвоєння професійних кваліфікацій вирішити не можливо. Здобувачі освіти мають змогу відкривати для себе раніше невідомі професії, але це не знімає питання регламентування освітніх програм, а навпаки – виводить його на порядок денний. Для цього потрібні нові компетенції і, відповідно, нові фахівці.
Модераторка вебінару, заступниця голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Олена Єременко, акцентувала увагу на необхідності прозорої процедури присвоєння професійних кваліфікацій закладами вищої освіти. Експертка зазначила, що за наявності професійного стандарту, якому відповідає освітня програма, згідно з чинним законодавством, реалізація вимог до професійної кваліфікації стає базовою нормою, і її присвоєння має бути доступним процесом.
Набуття кваліфікації – це інтегральна величина освітніх компонентів і професійних компетентностей, яку здобувач освіти отримує в процесі навчання. Здається, усе просто: заклад вищої освіти розробляє навчальну програму, вказує перелік необхідних кредитів і здійснює підготовку фахівця. Відповідно, у процесі подальшої взаємодії Національне агентство акредитує освітню програму, а студент після завершення навчання отримує необхідний перелік навичок для працевлаштування та диплом, який нинішнє покоління невимушено називає «папірцем». «Ця удавана нескладність стала, на жаль, для певних наших ЗВО і освітніх програм неймовірною проблемою,» – підкреслила модераторка.
Основні проблемні моменти включають порядок присвоєння професійних кваліфікацій, визначення меж міждисциплінарних спеціальностей, здатність сучасних ЗВО відповідати актуальним викликам через брак інновацій у програмах та невпорядкованість процесу присвоєння професійних кваліфікацій.
Точку зору Національного агентства кваліфікацій – органу, який напряму відповідає за присвоєння кваліфікацій, висвітлив заступник голови Національного агентства кваліфікацій. Дмитро Лях зазначив, що основним мотиватором та гарантом присвоєння кваліфікації виступає роботодавець. Для того аби заклад отримав змогу здійснювати підготовку фахівців, ці фахівці мають бути у попиті на ринку.
Передумовою присвоєння стає звернення стейкхолдерів до Національного агентства із вимогою присвоїти професійну кваліфікацію освітній програмі. Усе прозоро та максимально лібералізовано: ЗВО отримує рекомендації від роботодавців, заповнює заяву та впродовж 15 діб безкоштовно отримує погодження на проведення підготовки фахівців за освітньою програмою у разі правильності дотримання процедури. Та чи дієва ця стратегія?
Відповідь на це дає представниця роботодавців, членкиня Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Олена Колеснікова. З огляду на міжнародний досвід, зазначає спікерка, сама процедура присвоєння професійної кваліфікації без акценту на ринок праці, реальну робочу конкуренцію, вимоги та виклики часу – стає ірраціональною.
Для світового ринку цілком прийнятною є стратегія аналізу та комунікації. Визначення релевантності професії здійснюється на основі спроб і помилок, досліджень тенденцій та замовлень стейкхолдерів. «Нормальна комунікація – це інвестиція в якісний результат,» – зазначає Олена Колеснікова. Лише за умови співпраці ЗВО та роботодавців можна буде говорити про підготовку конкурентоспроможних фахівців, для яких пошук роботи одразу після отримання диплома стане базовою можливістю, а не випробуванням.
Свою думку із цього приводу висловила керівниця відділу акредитацій освітніх програм Ганна Денискіна. Спікерка поділилася досвідом у процесі акредитації освітніх програм та підкреслила основні складнощі, з якими ЗВО стикаються у процесі.
Найбільше труднощів виникає у гуманітарних дисциплінах, де відділу доводиться стикатися із розмиванням меж кваліфікацій. До прикладу, наказ МОН № 1006 втратив чинність, проте тенденція присвоєння додаткової спеціалізації зберігається. У чому ж проблема? Ринок вимагає від ЗВО підготовку конкурентоспроможних фахівців, тож логічним буде впровадження міждисциплінарних практик.
Змоделюємо ситуацію, за якої ЗВО пропонує програму «Середня освіта: фізична культура / реабілітологія». Курс реабілітології дуже місткий, і його неможливо вивчити, як факультатив. А за законом, який втратив чинність, здобувач, який отримує подвійну спеціальність, відповідно, може реалізувати себе в обох напрямках.
Проте чи дієва така стратегія, якщо заклад освіти не може забезпечити майбутнього фахівця потрібними компонентами, тобто базовою кількістю кредитів для опанування професії? Таким чином ЗВО можуть спекулювати термінологією, суміжними дисциплінами, для того щоб підвищити рентабельність власної освітньої програми.
Олена Колеснікова з цього приводу наголосила на проблемі некомпетентності випускників. Молодий фахівець стикається із труднощами у працевлаштуванні не тому, що роботодавець просто не хоче влаштовувати його за спеціальністю, а тому що досвід першого не релевантний. Діалог стейкхолдерів і ЗВО було порушено, спеціальність не має чіткого визначення, а якщо й має, то компонентно вона не була забезпечена, а стейкхолдер не зацікавлений у перекваліфікації випускника.
З цього приводу висловився професор кафедри електроенергетики НТУ «Дніпровська політехніка» Іван Луценко та поділився досвідом впровадження позитивних практик на прикладі власного закладу вищої освіти. Формування ефективної екосистеми присвоєння професійних кваліфікацій базується на кількох факторах. Перший – уже згаданий діалог роботодавців із ЗВО. І він полягає не тільки у налаштованій комунікації, але й у безперервній взаємодії двох сфер – робочої та освітньої.
Випускник має розуміти, для чого він здійснює підготовку, яким чином йому вдасться застосувати кваліфікацію і як у подальшому здійснювати фахову підготовку. Процес освіти починається зі школи, але триває упродовж усього життя і є безперервним.
Другий важливий момент полягає в орієнтації Освіти 4.0 на Індустрію 4.0. Здається, логічним процес обумовленої взаємодії двох понять. Проте на практиці деякі ЗВО нехтують тенденціями диджиталізації, трансформації підходів із урахуванням інноваційності, цифровізації освітнього процесу, євроінтеграції, «зеленого переходу» та перекваліфікації фахівців.
Освіта має еволюціонувати разом із індустрією, тільки в такому випадку можна говорити про раціональне присвоєння професійних кваліфікацій. Підсумком цього може стати акцент на принципі інвестування у людський капітал. Чим більше ми готові вкладати в індивіда, тим кращим фахівцем він стане, тим якісніше зможе виконувати роботу.
Олена Колеснікова влучно зазначила, що зміни у ставленні до поняття професія та процесу присвоєння професійної кваліфікації є нагальними. Економіка України зазнала значних ударів і має розбудовувати власну резильєнтність. А це неможливо без людського ресурсу. В інтересах держави, роботодавців і ЗВО – спонукати громадян шукати роботу і будувати власне майбутнє в Україні.
Присвоєння професійних кваліфікацій має орієнтуватися на реальні потреби ринку і базуватися на спроможності закладу вищої освіти компонентно забезпечити навчання студента як майбутнього фахівця. У цей процес входить, перш за все, розуміння того, що процес акредитації – не формальна складова. Ми працюємо на спільне благо країни, а не заповнення бланків та документів.
Проблема лишатиметься актуальною до тих пір, доки існуватиме поняття «девальвації вищої освіти як явища». Доти, доки роботодавці не почнуть реально цікавитися освітніми програмами, на яких навчалися їх працівники.
Богдан Перетяка, провідний фахівець відділу звʼязків з громадськістю та міжнародного співробітництва Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
