Якість і реформи чи «кредитна» імітація?

Поступ в освіті можливий за умови розуміння її місії й залучення професіоналів до управління галуззю

Якість і реформи чи «кредитна» імітація?

Десятки тисяч усе ще не байдужих освітян України щодня прокидаються з незмінним запитанням: «Що ж насправді відбувається в галузі освіти сьогодні?» У цій статті спробую тезово висвітлити сучасну ситуацію в освіті на основі власного аналізу тенденцій її розвитку.

У чому корінь зла?

Поділяю глибокі переконання колег, що починати потрібно з аналізу стану дошкілля й закладів середньої освіти. Хто вчить і як навчає? Тут використав би приклад Фінляндії, де професія вчителя є чи не найбільш престижною, а конкурс під час вступу іноді сягає рівня до двох десятків осіб на одне місце держзамовлення (платної форми просто немає). В Україні ж зі 100 балами ЗНО – якщо не потрапив на держзамовницьку позицію – плати та «навчайся». 

Це створює нерозривне коло: неуки навчають – кого? Змінили стан справ у медичній галузі шляхом підвищення порогового бала ЗНО. То чому зволікаємо з освітньою? Зрозуміло, що хірург «полікує» вже за п’ять років, а наслідки роботи горе-вчителя доведеться пожинати за два десятиліття. Чи так і треба?

Грошей у держави немає (усі звикли), тож додаткова матеріальна мотивація вчителя не встигає наздогнати потенцію думки вищого чиновника – теж «середнього випускника» не менш «середнього закладу». Окрім міністра Станіслава Ніколаєнка (який справді розв’язував проблему підвищення рівня матеріального та морального заохочення учителів), здається, це питання системно не вирішував жоден з реформаторів. Останні спромоглися хіба на нещодавні безглузді декларації. 

Наш рецепт простий і дієвий, а саме – разом зі статистичними установами та керівними структурами від освіти (а їх у нас – ой-йой) нарешті визначитися: скількох молодих і талановитих (пишу не без певного сарказму та відчаю) учителів – та  й загалом фахівців з вищою освітою в інших галузях – потребує країна? Тоді, можливо, постане більш виразною доцільність повноцінного функціонування технікумів, коледжів і профтехучилищ? Здійснювати ж підготовку вчителів потрібно винятково за держзамовленням, водночас підвищуючи престиж учительської професії на державному рівні (від ЗМІ до Мінфіну).

Іще один крок – це докорінна зміна змісту шкільної освіти. Для цього чи не варто до процесу творення шкільних підручників обов’язково долучати вчителів, як свого часу долучали мого діда – учителя-новатора сільської школи? Такі професіонали не припускалися б ляпів на кшталт «дегустації глінтвейну» тощо. 

Також убачаю раціо в систематизації освітнього процесу, який на сьогодні зводиться до «тренування» з трьох предметів. У такому сенсі доречно звернути увагу на досвід сусідніх європейських держав, у яких учителеві довіряють. 

Буде несправедливим не підкреслити зусилля в означеній царині попередньої міністерки Лілії Гриневич. Нова українська школа – це справді дієвий поступ (хоча й не «панацея»). Але тоді, як Лілія Михайлівна зосереджувалася на становленні та розбудові НУШ, демократичні процеси у вищій школі занепадали, а подекуди, підсилені викривленим розумінням поняття «автономія», і зовсім почали нагадувати анархію. 

Востаннє освітній процес (нормативну базу) системно та не без успіху впорядковував заступник міністра Юрій Рашкевич 2017 року, залишивши, втім, без вирішення ключове питання – уніфікацію з ЄС Національної рамки кваліфікацій. Те ж саме з держстандартами, та й імплементацією «залатаного наскрізь» Закону «Про вищу освіту». 

Загалом видається беззаперечним, що МОН самоусунулося від координації освітньої галузі в її поступі, «скинувши» все на «демократичне» рішення колективів. Тому на перехідному етапі вважаємо доречним розподіл МОН (як це донедавна було в сусідній – успішній не лише в галузі освіти – Польщі) – на два відомства.

Вища школа. Локомотив суспільного прогресу?

В усьому цивілізованому світі вища школа є проєкцією суспільних процесів. Не є винятком і Україна. Щоправда, наша проєкція нагадує радше «королівство кривих дзеркал», коли на тлі звітування про неабиякі успіхи в економічному вимірі та збалансований бюджет свідомо «обрізають» і так інвалідизований бюджет освітньої галузі. До чого це призведе? Неважко здогадатися. І не лише тоді, коли за кілька років нас лікуватимуть дистанційно навчені лікарі (і так слабко підготовлені в сучасних освітніх реаліях), а й тоді, коли почнуть розвалюватися мости і падати літаки, збудовані випускниками, що опинилися на позабюджетному навчанні зі 100 балами ЗНО. 

Останнім часом дискусія про ЗНО змістилася лише в політичну площину: за ЗНО – «свій», проти – «ворог». Кому свій і чий ворог – нікого такі дрібниці не цікавлять. Альтернативи поки що немає. Але, як на мене, доцільно зберегти саму форму, не ідеалізуючи її зміст, а модернізуючи з огляду на сучасні умови. Наприклад, за основу брати середній бал річних оцінок з першого до випускного класу тощо.

Був нещодавно дуже зворушений емоційно та «нехудожньо» написаним постом у фейсбуці попередньої, шанованої мною, міністерки Анни Новосад на тему зовнішнього оцінювання. Але реалії змінилися (зокрема демографія), і сьогодні до регіональних закладів вищої освіти не те, що за хабарі, а й задарма зі 100 балами ЗНО будемо «зганяти». Чи так і треба?

Відповідь на запитання «Чому?» є досить простою. Вона пов’язана з давньою Постановою Кабінету Міністрів № 1134, що регламентує залежність кількості ставок науково-педагогічних працівників від чисельності студентів (цей розрахунок, напевно, бере до уваги МОН, коли визначає обсяг загального фонду для закладів вищої освіти). Водночас – парадокс – на сьогодні частотною є ситуація, коли в закладах державної форми власності або зовсім не передбачено місць держбюджету, або передбачено одне-два на спеціальність (не на освітню програму!).

Логічним продовженням теми видається питання якості освіти. Питання це найважливіше та визначальне. І знову парадокс: контрольні зрізи так званих «залишкових знань» не потрапляють у фокус уваги шановних новостворених демократичних інституцій, уповноважених виконувати функції контролю в галузі освіти, натомість процес надання дозволів триває та набуває розмаху. Як свого часу залучений у статусі експерта Державної інспекції навчальних закладів неодноразово проводив перевірку якості діяльності престижних і менш відомих закладів вищої освіти саме за таким показником і мав нагоду переконатися, що це був дієвий чинник мотивації (або ж навпаки) керівництва та колективу закладу. 

Зараз усе відбувається «демократично», тобто шляхом проведення опитування суб’єктів освітнього процесу в програмі Zoom (загальнодержавної платформи досі немає), яка й функціонує стараннями тих самих суб’єктів. А чи завжди відповіді є правдивими й об’єктивними? Чи завжди є об’єктивними рішення вищої інстанції про зниження їхньою експертною комісією оцінки певного закладу вищої освіти з «А» до «Е», коли члени останньої навіть дистанційно не ознайомлені з ним? А свідомо чи несвідомо закладений конфлікт між завкафедри і гарантом освітньої програми (якщо останній не є завкафедри)? Питання. Чи так і треба?

Наведу приклад із власного досвіду проведення ліцензійної та акредитаційної процедур під час перебування на керівній посаді в одному з відомих закладів вищої освіти. Тоді фундаментальним показником «недореформованої вищої освіти» був показник якісної успішності, що мав становити не менше як 50 %. На час, коли сумлінні викладачі завершували процедуру підрахунку показників, у ректораті зчинялася паніка і метушня. Як наслідок – контрольні роботи переписували кілька разів, що варто визнати своєрідним інструментом покращення підготовки студентів до «справжньої» перевірки фахівцями з акредитації, визначеними МОН. Тому що й за умов компетентнісного підходу на першому місці – знання! 

Загалом, попри недосконалість алгоритму, сьогоднішнім очільникам Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, які, безперечно, доклали зусиль до оновлення процесу та його наближення до європейських норм, рекомендував би зважити на мої навіяні досвідом «маленькі» аргументи. А доки цього немає – у вакуумно-реформованому просторі вищої освіти діє так звана відмінна від автентично-західної «автономія». Чи виграє від цього система освіти на етапі виснаженого тридцятирічного реформування?

Усе це потребує ухвалення докорінно нового Закону «Про освіту і науку» (або за зразком Польщі – Конституції для науки). За основу для створення такого документа можна взяти раціональну німецьку модель.

Резюмуючи, хотів би наголосити, що справжній поступ в освіті можливий за умови виконання принаймні двох вимог: усвідомлення керівництвом держави стратегічної місії освіти і залучення менеджерів-професіоналів до управління галуззю.

Замість епілогу: коронавірусна криза довела, що лікуватися будуть тільки в українських лікарнях. Що має статися для того, аби освітні «реформи» реалізатори останніх проводили не тільки на наших, а й на власних дітях, навчаючи їх в Україні?

Юрій Пелех, проректор Рівненського державного гуманітарного університету

Освіта.ua
28.12.2020

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Доктор
Заступниця директора Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко каже«Насамперед ми маємо говорити про політики, які стосуються освітнього процесу. Про зміст навчальних предметів на рівні школи, про якість їх викладання, про мотивацію дітей і підлітків до усвідомленого навчання, а вчителів – до відповідального викладання тощо. І вже потім – про політики на рівні оцінювання випускників, яким має бути зовнішнє незалежне оцінювання» Значить автор цієї статті правильно все бачить і все знає. Заговорив про "фінський зразок" і Шкарлет, а Лікарчук - про місію МОН))) Тому такі публікації важливі хочби інформативно для вчителів і тих, хто їх готує
Залізяк Дмитро
Прочитав коментарі проректора католцького унів. Добка з приводу стану освіти... Дивує , як з погордою пан «вещает» , підкреслює, що він саме католицький . Завтра буде пнути свю гординю мусульманський, післязавтра іудейський... Ладно- конфесіі рівні, але звідки така зверхність і самозакоханість, які граничать із простим нахабством. Не тому, що має західні гранти, підтримується Гриневіч, хобзєем, шмигалем, Кубівим, львівською осоружною братвою... Украінці - православні, віками боронили саою віру , захищались від поляків . Тепер ці все хочуть довести до свойого тріумфу- молодь задурити. Іще- проректор , говорячи про мету внз , ніде не сказав про виховання патріота Украіни... Ім це не потрібно. Ось і казці кінець.
Прекус
Для Залізяк Дмитро: поляки послідовно ведуть лінію на окатоличення Украіни, іі підкоренню. Вони присвоіли собі таке право в сша і єс.
Торба
Університет завжди діяв за підтримки папського престолу. Чого це вас дивує? А продумані програми дозволяють їм тримати марку. Існує інший приклад - Сумський держуніверситет, який також тримає планку. А якщо університет, при наявних ресурсах, займається імітацією для збагачення ректорський верхівки, тоді самі винні? До таких потрібно ставитись зверхньо, бо освіта для них лише засіб збагачення. І до чого тут поляки, я не зрозумів? Чи у вас завдання від спонсорів приплести політику туди, куди вона не ліпиться? Так хто ж тоді грантоїди?
Коментувати
Реалии вуза
Для COS: ваши рекомендации можно применить только в национальном вузе, где много студентов. В небольших вузах картина печальная, баллом правят неуки, их физически выгнать невозможно, иначе не будет нагрузки преподавателям. Если проявишь принципиальность, попросят на выход или половину ставки. Многие уже уволились, перешли на фирмы, дикость страшная творится, пенсионеры дорабатывают. Выход один - сделать экзамен ЗНО после окончания четвёртого вуза, с двумя попытками, если сдал, тогда диплом, если нет - справку о прослушивании курсов.
cos
Для реалии вузов: Ну так исключите. Если бы я был преподавателем вуза, у меня 50-70% группы завалило экзамен. Не ходишь- исключен, досведанье. Не хочешь учится- подметай улицу. Таких более чем половина студентов. Да и вообще- поставьте условия студентам- вы обязаны с каждой дисциплины сдать все конспекты лекций, все теоретические темы и все практические и лабораторные занятия. Система такая. В начале вы надиктовываете лекции. На первом семинарском задании проводите самостоятельную, и выставляете справедливую оценку (от нуля до ста баллов)- никому ни давая списывать. После этого даёте практическую работу, ставите стульчик по середине аудитории и вызываете защищать тему (кто хочет). Просто спросите- кто хочет защитить тему? Те, кто выучал- подойдут по одному и сдадут. Задайте им пять вопросов теоретических коротких, и пять практических. Если студент ответил на 4 вопроса по теореии (понятия, теоретически расскажет вопросы)- тема закрывается, меньше- студент идёт снова учить. Тоже самое и с практическими- если ответил на 4 из 5- тему закрыли, если не ответил- идёт доучивать формулы, объяснения ситуаций, задач. Причем тема закрывается не с первого раза, а до тех пор пока хорошо не сдаст (никого не жалейте, кроме очень экстренных случаев). Например 10% группы могут сдать с первого раза, 20% со второго, 20% с третьего, 15% с четвертого, 15% с пятого, 10% с шестого и 10% с седьмого-десятого раза (примерно, может слегка отличатся проценты, но не сильно, не 10 а 5 или 15, но не более). И ещё- пропуск хотя бы одной лекции или одной практической- не допуск к зачёту до тех пор, пока не сдаст тему и практическую. Может быть и так- тема закрыта, а практическая нет, или наоборот- практическая закрыта, а тема не сдана (в зависимости от ответов студентов на вопросы).
cos
Жёстко, но зато все все будут знать. Те, кто не сдал хотя бы одной темы или хотя бы одной практической и не сдал конспекта всех тем и самостоятельной работы- к зачёту, а дальше к курсовой работы и экзамену не допускается (ставиться двойка). Двойку можна исправить до экзамена, но до тех пор пока студент все не сдаст- зачёт ему ставить нельзя- даже как бы он не просил, двойка и все (кроме экстренных случаев). Если студент сдал самостоятельную на 74С-100А баллов (не меньше) показал конспект написанный со всеми темами, закрыл все теоретические темы и практические (лабораторные) работы, принимал активное участие на всех занятиях и сдал все темы в срок, то зачёт, а дальше балл за курсовую и за экзамен получает автоматом от 74 до 100 баллов. Если хотя бы есть одна тройка, пишет все на общих основаниях. Кто не успел сдать что-то- пишет заявление на имя ректора, чтобы его исключили из вуза (кроме очень уважительных причин). Тогда студенты будут учится и все знать хорошо.
cos
За каждую теоретическую тему и за каждую закрытую практическую (лабораторную) ставится плюс, тойсть студент должен получить за каждую пару два плюса.
cos
Продолжение. Если студент сдал теорию и практику- то получает в первую колонку за теорию плюс и вторую колонку плюс за практику. Если студент сдал теорию, а практическую (лабораторную) нет, то тогда он получает плюс в первую колонку и минус в другую или наоборот- если теорию не сдал, а практику сдал, тогда минус в первую колонку, плюс в другую. Если студент не сдал них теории ни практики, то получает два минуса и в первую колонку, и во вторую. Если (условно) 5 семинаров- должно быть 11 плюсиков (10 плюсиков за темы и практические + плюсик за конспект) и оценка за самостоятельную. Если студент набрал меньше 11 (от 1 до 10) и написал контрольную- к зачёту, курсовой и экзамену он не допущен. Если студент набрал 11 плюсов, но контрольную не написал, к зачёту он не допускается. Если набрал 11 плюсиков и написал контрольную- тогда допущен. Плюсики никаким образом не играют за оценку на экзамен. Они влияют только на допуск к зачёту, экзаменам и к курсовым (кроме оценки автомата). Все зависит от того, как студент напишет модульную работу. Если самостоятельная написана на 0-29 баллов, то от модульной работы отнимается 10 баллов. Если от 30 до 59- то от модульной отнимается 5 баллов). Если 60-100- оценка на модульную не влияет. К примеру, самостоятельная написана от 0 до 29 баллов, модульная 67 средняя, значит от 67 обнимаем 10- получается 57 баллов (пока студент на 70 не сдаст- зачёт не получит). Если на 66 написана работа, а самостоятельная от 30 до 59 баллов, то от 66 отнимаем 5- зачёт 61 баллов. Если лучше самостоятельная написана, оценка остаётся прежней (как написана модульная работа).
Овидий
Желательно применить розги, за оценками англичан на 35% повышается успеваемость. Можна и колючей проволокой оградить ... А о профессоре, котрого не слушают- что скажете, который учит никому не нужные вещи....
Коментувати
Асканієць
Гидкі коментарі про нашу вищу освіту роблять або вороги на гроші конкурентів , або безмозглі люди, які нічого не шарять в справі. Ви за тисячу гривень, що купите - те що америкос за тисячу доларів. Ціна - якість в нас добрі, ще й кращі, ніж можна очікувати . Це за рахунок самовіддачі нпп. А молодь, яка не хоче вчитись ,є всюди і прийшли вони не з Луни, а з нашоі обдертоі школи, замученоі сертифікаціями із атестаціями, нушами з ....Он дивіться- Поплавок був баран бараном , ледь вчився, а став бонзою...
Оракул
Для Асканієць: На чому базується ваш оптимізм?
Коментувати
Реалии вуза
Какой срез знаний в вузах? Студенты банально не присутствуют на парах ни очно, ни в зум. Плевать они хотели, руководство заставляет преподавателей писать вместо них работы разными ручками, почерком, иногда староста группы подключается и пишет половину работ.
Проолл
Для Реалии вуза: не скрізь, у нас в універі пачками - по 500 осіб за семестр виганяють
Возмездие
До чего докатилась система образования! За её развал нужно всех,кто за 30 лет " независимости" был причастен к её развалу,- наказать по- сталински. Причём статью " за давностью лет" на них не распространять!
Коментувати
Оракул
Якщо провести справжні реформи, то ваш ЗВО потрібно закривати, бо гуманітаріїв занадто багато. А процедуру акредитації взагалі потрібно відмінити - вона не ефективна. Як приклад, гаранти мають іншу спеціальність ніж ту, підготовку якої гарантують. Потрібно переглядати наукові спеціальності, відміняти докторські дисертації та спецради. Відміняти звання і залишати лише посади. Те, що не працює, повинно бути ліквідовано!
Наталя Б. к.пед.н., доц.
Знання тонкощів актуальних освітніх проблем нашого суспільства від дошкілля до вищої школи видає справжнього професіонала, а влучні слова підкреслюють гостроту ситуації. Повністю погоджуюсь із автором щодо нагальності зміни змісту шкільної освіти та залучення досвідчених учителів до написання підручників. Також обурена описаним станом справ у вищих навчальних закладах. Пане Юрію, приємно знати, що освіті є люди з активною професійною позицією, це дає надію на прогресивні зміни. Чекаємо від Вас ще публікацій!
Олена
Олена.Ці проблеми турбують усіх освітян. Погоджуюсь і підтримую автора публікації. Ще хотіла б звернути увагу, на відсутність нормативної бази з багатьох питань вищої освіти,що ускладнює діяльність ЗВО і проведення експертизи при акредитації ОП.
Іван
Іван Цимбалюк Підтримую слушні пропозиції. Варто брати й адаптувати світовий передовий досвід.А то нині наша освіта стрімко падає у прірву. Некомтетентність й непрофесіоналізм освітніх керманичів просто вражає. Такими темпами змін в освітній галузі, ми до ЄС не потрапимо навіть у снах.
Ім’я
Наші керівники тільки досвід переймають. А толку... Як дориваються до корита то главне урвати. А що потім то хоть потоп. Треба спасати освіту. Підтримую.
Тарас П. д-р. пед. наук
Закон давно пора міняти. Застарів і не виконується. В цілому - правильні думки. Підтримую автора.
Роман
Для Тарас П. д-р. пед. наук: Ну, якщо "д-р. пед. наук" дає такий рецепт вирішення проблеми "Закон не виконується" -> "Закон пора міняти", то у мене просто немає слів. Чи мо’ Ви вважаєте, що якщо змінити закон, то він так раптом сам по собі почне виконуватися? Може перш ніж міняти закон, почати виконувати той, що вже є? Dura lex, sed lex.
Тарас П. д-р. пед. наук
Романе, мова про застарілість, а не тільки про не виконання.
Коментувати