Коли ми обговорюємо реформування системи охорони здоров’я в Україні, у фокусі зазвичай опиняються фінансування, управлінські рішення або дефіцит лікарів.
Водночас одна з найбільш суттєвих трансформацій відбувається у сфері, яка десятиліттями залишалася недооціненою, – у медсестринстві. Йдеться не лише про зміну функцій, а про перегляд професійної ідентичності та освітньої моделі підготовки цих фахівців.
Традиційне уявлення про медичну сестру або медбрата як про допоміжного працівника дедалі менше відповідає реальності. Сучасна медицина – це не лише лікування гострих станів у стінах лікарні. Це тривала робота з пацієнтом, профілактика ускладнень, реабілітація, паліативна допомога, підтримка людей із хронічними захворюваннями та робота в громаді. У всіх цих процесах медсестринська ланка відіграє ключову роль, часто стаючи основною точкою контакту між пацієнтом і системою охорони здоров’я.
Для освітян цей зсув є принципово важливим. Він ставить під сумнів застарілу модель підготовки, у якій домінує механічне відпрацювання навичок і чітка ієрархія підпорядкування. Система дедалі більше потребує фахівців, здатних мислити клінічно, оцінювати ризики, приймати рішення в межах своєї компетенції та працювати в команді на партнерських засадах.
Перехід від моделі підпорядкування до моделі професійного партнерства в медичній команді – це не декларативна ідея. В українських реаліях він значною мірою продиктований кадровим дефіцитом, особливо на первинній ланці та в невеликих громадах. Один лікар фізично не може виконувати всі функції, які від нього очікують, і саме тому розширення ролі медсестри стає не додатковою опцією, а системною необхідністю.
Європейський досвід показує, що автономне медсестринство – це не загроза якості медичної допомоги, а навпаки, її підсилення. У країнах із розвиненими системами охорони здоров’я медсестри беруть активну участь у веденні пацієнтів, плануванні догляду, моніторингу стану та профілактичній роботі. Для України це питання не лише гармонізації зі стандартами ЄС, а й побудови більш гнучкої та стійкої моделі медицини.
Окремо варто говорити про зміну самої логіки взаємодії з пацієнтом. Сучасна медицина дедалі більше переходить від епізодичного лікування до безперервного супроводу. У цьому контексті медсестра або медбрат часто стають тією фігурою, яка забезпечує послідовність і зрозумілість медичної допомоги: пояснює, координує, підтримує, працює з родиною пацієнта. Саме через цю щоденну взаємодію формується довіра – як до конкретного фахівця, так і до системи загалом.
Ці зміни неминуче впливають на роль вищої медичної освіти. Освітні програми мають відповідати не лише формальним стандартам, а й реальним викликам практики. Підготовка медсестринських кадрів сьогодні – це питання формування професійної автономії, відповідальності та етичної зрілості. Йдеться про вміння працювати з невизначеністю, комунікувати в складних ситуаціях, приймати рішення та нести за них відповідальність.
Для університетів це означає перегляд підходів до викладання. Акцент зміщується з репродуктивного навчання на аналіз клінічних сценаріїв, міждисциплінарну взаємодію, ранню клінічну практику. Важливою стає роль викладача як наставника, який допомагає студенту побудувати професійне мислення, а не лише передає знання.
У цьому сенсі медсестринська освіта є показовою для всієї системи вищої освіти. Вона демонструє, як професійна автономія починається з освітньої – зі здатності студента брати відповідальність за власне навчання, рішення і професійний розвиток.
Не можна оминути й питання кар’єрних перспектив. Ринок праці чітко сигналізує про зростаючий попит на кваліфікованих медичних сестер і братів.
Водночас для освітян важливо не зводити дискусію лише до працевлаштування чи мобільності кадрів. Ключовим залишається питання якості підготовки та відповідності випускників реальним потребам системи охорони здоров’я – в Україні й за її межами.
Медсестринство сьогодні – це своєрідний індикатор глибших змін у медицині та освіті. Те, як ми осмислюємо цю професію і як навчаємо майбутніх фахівців, значною мірою визначить, якою буде українська система охорони здоров’я в перспективі – формальною і перевантаженою чи гнучкою, орієнтованою на людину та здатною відповідати на виклики часу.
Антон Смірнов, президент Університету медицини та соціальних наук.
