Змішане навчання, – поєднання дистанційної і очної форм, – цілком може стати нашим майбутнім

Шість проблем української вищої освіти, які виявив карантин

Напередодні закінчення навчального року я мала нагоду поспілкуватися з викладачами і студентами про вплив коронавірусу на вищу освіту в Україні. Ця тема не втрачає актуальності зараз і не втратить її в найближчі місяці. Восени очікується наступна хвиля захворювань, і є ризик повернення вишів до повністю дистанційного навчання. Тому вже зараз важливо чітко фіксувати і оцінювати те, що приніс нам карантин, і як це вплине на майбутнє вищої освіти.

Цифрові навички. Завдяки стрясці, яку влаштував коронавірус, усі учасники освітнього процесу були вимушені почати застосовувати сучасні технології незалежно від того, хотілося їм цього чи ні. І цей безпосередній практичний досвід дозволив їм доволі вправно оволодіти цими навичками. Насправді ж технології вже давно стали невід’ємною частиною нашого життя, тож освітяни мають вміти застосовувати цей зручний інструмент, незалежно від того, у якому режимі відбувається навчання.

Методики викладання. На жаль, у багатьох університетах викладачі досі змушують студентів писати реферати від руки або ж переписувати матеріал з підручника, а потім оцінюють це. Таку «писанину» практикують як під час занять в очному режимі, так і під час карантину. Та чи є такі викладацькі підходи ефективними? Звичайно, ні. Підтвердженням цього є результати безлічі досліджень. До прикладу, експеримент Бьорка Бретціга та Реймонда Кулхаві, що з чотирьох видів робіт із текстом механічне дублювання інформації є найменш ефективним методом для запам’ятовування інформації на довгострокову перспективу. Йдеться про такі види роботи: 1) прочитання тексту + підведення підсумку і занотовування його після прочитання; 2) прочитання тексту + підведення підсумку і занотовування його під час прочитання; 3) прочитання тексту + механічне дослівне переписування головних ідей; 4) прочитання тексту без будь-якого занотовування.

Механічне дублювання тексту ніяк не допомагає студентам критично осмислювати прочитане. Викладання онлайн не буде ефективнішим за офлайнове, доки викладачі не почнуть застосовувати ефективні методики викладання – ті, що мають наукове підґрунтя. Це критично важливо для забезпечення високої якості освіти. Викладачі мають підвищувати рівень своєї викладацької майстерності, університети – підтримувати їх у цьому, а студенти – створювати на це попит.

Навантаження і викладачі. У добросовісних викладачів, які під час карантину дійсно намагалися зберегти якість навчального процесу, підготовка до занять онлайн займала набагато більше часу, ніж до того. При цьому були і такі, які перевели спілкування зі студентами у письмовий формат – давши їм безліч письмових завдань і фактично відмовившись від проведення занять. А були й такі, які взагалі заледве виходили на зв’язок зі студентами. При цьому ступінь залученості викладачів у дистанційне навчання ніяк не відбивається на їхніх зарплатах. Ця ситуація вкотре актуалізувала питання про справедливий рівень зарплат у закладах вищої освіти. Сьогодні університети прив’язані до тарифної сітки і не можуть встановлювати зарплати залежно від результатів роботи викладачів. Карантин лиш вкотре нагадав, що університети повинні мати більшу автономію у визначенні рівня зарплат.

Академічна доброчесність. Академічна доброчесність – ще одна проблема, яку актуалізував коронавірус. Згідно з дослідженням 2015 р. про академічну культуру українського студентства, понад 90% студентів використовують у навчанні плагіат. Списують на іспитах, роздруковують готові письмові роботи з інтернету, купують їх, фальсифікують або вигадують дані тощо. Незважаючи на те, що в 2017 р. в українському законодавстві нарешті з’явилося поняття академічної доброчесності, а університети зобов’язали створити систему її забезпечення, досі цьому питанню не приділяється достатньо уваги. Зараз у розпалі екзаменаційна сесія, яку студенти мають здавати онлайн. Можна тільки уявити масштаби фальсифікацій та копіювання, які продукуватимуть не привчені писати роботи самостійно й чесно.

Ще одна проблема – багато викладачів не знають методів оцінювання, які б унеможливили студентські недоброчесні практики. Тому університети мають системно працювати, аби створити дієву систему, яка б допомогла забезпечити академічну доброчесність і сформувати відповідну культуру у студентів. Якби ці процеси відбулися раніше, зараз ця проблема не постала б так гостро.

Автономія ЗВО. Університети замість взяти ситуацію під контроль та підлаштувати навчальний процес під умови карантину, продовжували очікувати вказівок від Міністерства освіти і науки (нині – обезголовленого). Міносвіти, у свою чергу, підготувало якісь незрозумілі рекомендації для університетів, але при цьому наголошувало на тому, що уся відповідальність – на університетах. Безперечно, цей період був непростим для всіх, але такі кризи, як пандемія, мають і свої переваги. Вони все більше і більше будуть розширювати розуміння закладами освіти своєї автономії та допоможуть їм отримувати необхідний практичний досвід Цей досвід у майбутньому лише сприятиме їх самостійності.

Гендерна рівність. Більшість науково-педагогічних і педагогічних працівників ЗВО України – жінки. І коли на карантин закрилися двері шкіл і садочків, багатьох викладачок спіткала така ж доля, як і решту українок – робота з дому, виховання дітей і організація хатнього побуту. В Україні більшість такої роботи продовжують виконувати переважно жінки. І хоча впродовж останніх п’яти років кількість тих, хто вважає, що домашнім господарством і вихованням дітей мають займатися жінки, зменшується, 83% людей досі вважають, що найважливішим завданням жінки є дбати про дім та сім’ю, а чоловіка – заробляти гроші (75%). Питання гендерної рівності досі гостро стоїть у нашому суспільстві, й університети не є винятком. Скляна стеля університетів досі обмежує кар’єрні можливості жінок (подивіться, яка кількість у нас жінок-ректорок, як наочний приклад цього). І карантин тільки вкотре довів важливість уважного ставлення до цього питання.

Коронавірус дійсно підняв багато важливих проблем у вищій освіті. Та для того, щоб перетворити проблеми на можливості, університети вже зараз мають пильно моніторити, наскільки ефективно вони реалізують дистанційне навчання (у тому числі отримувати якісний зворотній зв’язок і від викладачів, і від студентів). Вони мають фіксувати й аналізувати як недоліки, так і хороші практики, обмінюватися досвідом з іншими університетами, використати літні місяці для налагодження процесів дистанційного навчання. Бо зараз дистанційне навчання відбувається через те, що до цього змушують обставини, хоча насправді воно збільшує доступність освіти, а змішане навчання, – поєднання дистанційної і очної форм, – цілком може стати нашим майбутнім. Однак для цього вже сьогодні ми маємо активно попрацювати над засвоєними уроками і забезпечити якість такої освіти.

Інна Совсун, депутатка фракції «Голосу», заступниця голови партії.

коронавірус