«Тигролови» Іван Багряний (дуже стисло) 

Читати онлайн дуже стислий переказ роману Івана Багряного «Тигролови»

«Тигролови» Іван Багряний (дуже стисло) 

Головна ідея – утвердження перемоги добра над злом, воля до життя, свобода та гідність людини як найвища цінність, справедливість покарання.

Тематика роману: доля окремої особистості та українського народу загалом в тоталітарному суспільстві – в умовах сталінського терору; життя українських переселенців Далекого Сходу; моральний вибір, воля до життя і цілеспрямованість; чистота та сила кохання.

З історії написання 

Роман був написаний за 14 днів. Сюжетна канва побудована з використанням елементів особистих вражень автора. Понад п’ять років Іван Багряний перебував на Далекому Сході як політичний засланець і каторжанин. Сам письменник говорив так: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником... Я не просто писав, я – жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». 

Основні персонажі:

  • Григорій Многогрішний – молодий патріот України, інженер-авіатор, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного (1668–1672), засланого на каторгу до Сибіру при царизмі, надзвичайно вольова та сильна особистість з великою жагою до життя і незламними ідеалами. Кредо героя: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!».
  • Денис Сірко – «Кремезний, броватий,.. вусатий дідуган, дебелий, високий…»; мудрий та вправний мисливець, чуйна, справедлива людина.
  • Сірчиха – дружина Дениса Сірка, добра, турботлива мати.
  • Наталка – дочка Сірків, «поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною», «звіроловка, переможниця страхіть усяких» нарівні з чоловіками, має палке серце й ніжну душу.
  • Гриць – син Сірків, «високий, як батько, дебелий красень», сміливий, рішучий і водночас спокійний та врівноважений мисливець; побратим Григорія.
  • Медвин – майор НКВС, полює за втікачем з «ешелона смерті» Григорієм Многогрішним; жорстока, самовпевнена людина, за садистськими нахилами якої ховаються моральна слабкість і боягузтво.

Дуже стислий переказ 

Транссибірською магістраллю летів дракон – «ешелон смерті» ОГПУ-НКВС, що у 60 вагонах віз на Далекий Схід засуджених до каторжних робіт арештантів. Коли спецешелон зупинявся, начальник етапу біг до вагону №32, щоб особисто впевнитися – політв'язень Григорій Многогрішний на місці.

Через 15 діб потяг дістався останньої станції, а Григорія у вагоні вже не було – він перерізав ножем дошки над буфером і «стрибнув у певну смерть, але не здався. 99 шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув». Арештанти, у яких допитувалися, хто допомагав Григорію, стояли мовчки. В їхню пам'ять закарбувалися горді слова Григорія: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» Ніхто не зрадив товариша. По всій Транссибірській магістралі і прикордонних заставах полетіла «телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця: «Юнак – 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк... На ймення – Григорій Многогрішний».

«Тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов «Тихоокеанський експрес нумер один». Його пасажирами були партробітники та інший привілейований люд , а також шукачі пригод, котрі прочитали про казковий край з тиграми у знаменитому творі Арсеньєва «Дерсу Узала». У цьому комфортабельному поїзді їхав і майор НКВД Медвин, який два роки до того мордував Многогрішного у слідчій камері. Коли він дізнався про втечу Григорія, зовсім втратив спокій. Перед очима весь час поставало обличчя незламного духом Многогрішного, і лунала його обіцянка – поки буде живий, переслідуватиме майора своїм образом навіть уві сні, разом з тими, кого той теж замордував.

Втікач вже 5 діб йде тайгою, сподіваючись вийти «геть за межі цієї «батьківщини», геть в Маньчжурію, Японію, Аляску, в Китай». Втома і голод дошкуляли, сили танули. Горіхи зі схованки бурундука трохи підкріпили його, а коли знайшов біля струмка, з якого пив воду, заржавілий мисливський ніж, дуже зрадів, почистив і нагострив його об камінь. Знову йшов тайгою… Раптом почув постріл і дитячий чи дівочій крик. Кинувся туди і побачив людину у мисливському вбранні, що тулилася в щілину між камінням, рятуючись від лап розлюченої ведмедиці. Ще мить, і Григорій з усієї сили, яка невідомо звідки у нього взялася, глибоко встромив ніж у пащу звіра, а сам знепритомнів.

Прийшов до тями у світлиці родини Сірків – давніх переселенців з України. Вони займалися полюванням на звіра, ловили живцем тигрів, добували оленячі роги… з того і жили. Григорій дізнався, що він врятував Наталку – дочку Дениса Сірка, познайомився з її батьком, матір'ю та Грицьком – братом Наталки. Дізнався також, що Сірки живуть відлюдно, до найближчого поселення з такими ж, як Сірки, переселенцями з України, більше 50 кілометрів. 

Коли Григорій зовсім одужав, Сірки почали брати його на полювання. Юнак закохався в Наталку, але не признавався в цьому навіть собі, аби його любов не зашкодила дівчині. У Наталки теж зародилися почуття до Григорія, і вона почала його уникати, щоб не показати їх хлопцю. Але відчувала ті моменти, коли хлопцю загрожувала небезпека, і спішила йому на допомогу. Так було, коли Григорія вкусила гадюка, і коли в хуртовину він заблукав у тайзі. Був би замерз на смерть, якби його не знайшла Наталка зі своєю собакою Заливаєм.

Сірки пішли на «пантовку» – добувати роги ізюбрів (оленів), з яких китайці робили ліки. В дорозі зустріли добрих знайомих – родину Морозів. Вони поверталися додому з Комсомольська – «міста каторгивигачуване костями українськими». Григорій слухав, і серце його стискалося – «в уяві зринало пережите ним самим... Брязки тюремних затворів... Зойки мордованих... Етапи...». Морозів зять також розповів про чотирьох братів Кирпиченків. Їх вистежували років п'ять, поки не оточили. Три дні вони відбивалися, а потім з боєм перейшли в Китай... 

Після Різдвяних свят, які Сірки відзначали з додержанням українських народних традицій, Гриць і Григорій поїхали до Хабаровська, щоб здати хутро й оленячі панти, поновити контракти та закупити потрібні речі та набої. Зустрічаючись з різними людьми, взнали, що хвиля репресій дісталася і цього краю. 

Сірки вирушили на ловлю тигра. У цій експедиції Григорій замінив собою другого сина Сірків – Миколу, рік тому він загинув на полюванні. В дорозі мисливці натрапили на «лісову газету» – на снігу великими літерами було написано: «Фійона Медвину привіт передавала». Григорія аж струснуло, коли прочитав прізвище свого ката. Фійона ж була дружиною приятеля Сірків – мисливця-тунгуса, і, виявляється, коханкою майора.

На Зміїній паді розпочалося захопливе й небезпечне полювання на живого тигра. Сіркам вдалося спіймати живу «кішку». 

Колі з видобутком повернулися до намету, побачили, що у ньому побували чужі люди – вони забрали спирт, шкурку соболя, інші речі. Сліди були зовсім свіжі. Григорій знайшов недопалок цигарки «Золота марка» і згадав, що такі курив майор Медвин. Нікому нічого не сказавши, хлопець скочив на коня й кинувся навздогін. «Гнав по прямій, як учора за тигром» і скоро настиг сани з двома чужинцями. Їхні коні почули тигрячий дух від одежі Григорія, мотнули вбік і сани перекинулись. Медвин з охоронцем вивалився в сніг. Григорій вп'явся очима в майора і підняв гвинтівку. «А Медвин – бравий герой і грізний суддя та володар душ людців і плюгавий злодюжка, порушник закону нетрів – стояв і тіпався...». Юнак застрелив обох, а на снігу написав: «Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний. А за що – цей пес сам знає».

До хлопця підійшла Наталка – вона все те бачила. Григорій розповів їй, як мучив його Медвин за те, що він «любив свій нещасний край і народ…», як «вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда» і, на щастя, потрапив до них, Сірків... Наталка зрозуміла, що їм доведеться навіки попрощатися, і вона поцілувала Григорія, вклавши в цей поцілунок усю свою любов до нього. Потім порадила йому не баритися, йти до заїмки, взяти там все необхідне для подорожі… Але Григорій не зміг піти, не попрощавшись з Сірками, які стали йому рідними людьми. Батько й мати Наталки допомагали йому збиратися і плакали. Аж раптом дівчина вирядилась, як на полювання, і сказала, що піде в Маньчжурію разом з Григорієм. Сірки зрозуміли, що тільки з Григорієм їх дочка буде щаслива, і благословили дітей. Вони пішли, взявши з собою Заливая. Розумний пес принесе батькам звістку про них, коли втікачі перетнуть кордон і дістануться родичів, що живуть у Маньчжурії. 

Уночі біля станиці Пашкове, що на Маньчжурському кордоні, пролунало кілька вибухів, спалахнула пожежа, а потім почалася стрілянина. То Григорій з Наталкою з набоїв та кількох пачок пороху влаштували «феєрверк», щоб відволікти увагу прикордонників. Їхній план вдався – сміливці без перешкод перетнули кордон. Опинившись в безпеці, закохані дали волю своїм почуттям. А потім Наталка нагодувала Заливая, прив’язала до його нашийника записку й наказала бігти додому. Розумний пес виконав команду своєї хазяйки. 

Сірко і Гриць поїхали до Хабаровська, щоб здати тигра. В газетах прочитали, що на Маньчжурському кордоні стався «кількагодинний бій з великою диверсійною групою ворога», а ще про те, що банда державних злочинців на чолі з Григорієм Многогрішним вбила начальника НКВД Медвина, «славного і доблесного чекіста». Сірко зрозумів, що то за диверсійна група була… Аж ось прибіг Заливай. Гриць обмацав його нашийник і знайшов записку. Сірко прочитав її уголос: «Живі. Здорові, Обіймаємо всіх. Цілуємо. Вже перейшли до тітки!». Ото була радість! Знову і знову перечитували це коротке повідомлення… На п’ятий день вірний Наталці Заливай утік. «Подався доганяти без надії догнати. Але – сміливі завжди мають щастя.

1944

Афористичні цитати з твору:

  • «Смерті і конем не об′їдеш».
  • «Бог не без милості, козак не без щастя».
  • «І на печі від долі не втечеш».
  • «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!».
  • «В сміливих щастя завжди є!..»
  • «Звір уночі бачить добре, а собака кепсько».
  • «Нові часи, нові порядки».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021