«Мина Мазайло» Микола Куліш (переказ) 

Читати онлайн стислий переказ комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло»

«Мина Мазайло» Микола Куліш (переказ) 

Ідея: сатиричне викриття та засудження антиукраїнського міщанського націоналізму й великодержавного шовінізму у суспільстві

Тема: прояви новітнього міщанства в суспільстві та українізація у 20–30-х роках XX ст.

Головні герої:

  • Мина Мазайло – службовець, уособлює уявлення про українську меншовартість; в прізвищі «Мазайло» він убачає причину своїх кар'єрних і життєвих невдач «… це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!..». Тому хоче змінити його на більш престижне прізвище «Мазєнін». Лина (Килина) Мазайло – його дружина, підтримує погляди чоловіка, бо він, коли залицявся, «… мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова».
  • Рина (Мокрина) Мазайло – їхня дочка.
  • Мокій – їхній син. «Вдарений мовою», захоплюється багатством української мови, але, в основному, з наукової точки зору. Мріє мати прізвище «Мазайло-Квач». «Юнак … з мрійними, але злими очима», «він кругом український», «він у дядька Тараса вдався».
  • Уля – подруга Рини. Закохана в Мокія гарна на вроду дівчина; під впливом юнака сприймає його погляди щодо українізації.
  • Тьотя Мотя – сестра Килини з Курська, яскравий представник міщанства, прихильниця обивательського великодержавного шовінізму. Вважає себе «руською», а українську мову «австріяцькою вигадкою». «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной». Її доводи базуються на вислові: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!».
  • Тарас Мазайло – дядько Мини з Києва; прихильник старовини та козаччини; вважає корінь «маз» у прізвищі Мазайло показником роду. «Там такий, що в нього кури по-українському говорять».
  • Баронова-Козино – вчителька «правильних проізношеній» російської мови; уособлює стару, дореволюційну інтелігенцію.
  • Тертика, Аренський, Губа – комсомольці, друзі Мокія.
  • Символічні образи: прізвище; персонажі комедії, як уособлення певних типів людей.

Стислий переказ

1 дія

У кімнаті Рина Мазайло ділиться з подругою Улею подіями, які відбуваються у її родині. Це сварки через «історичне питання»: Мокій – брат Рини, захоплюється українською мовою, тільки про неї й говорить, а батько – Мина Мазайло, навіть чути її не хоче і має намір змінити своє «малоросійське» прізвище на престижне російське. Зранку батько пішов до загсу, щоб дізнатися, як це зробити, а ще довідатися, чи може він змусити свого сина на те ж саме. А мати пише «секретного листа» до своєї сестри – тьоті Моті – у Курськ з проханням негайно приїхати до них у Харків і допомогти умовити Мокія змінити свої мовні уподобання.

До кімнати заходить Килина – мати Рини і повідомляє, що вже надіслала листа тьоті Моті. Дочка незадоволена – краще було б надіслати телеграму. Адже поки той лист дійде до тьоті Моті, у родині багато чого може статися. Вони обговорюють з дочкою текст телеграми, зміст якої повинен бути достатнім для розуміння, але вартість не дорогою. Врешті пишуть таке: «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно». Мати виходить.

Рина викладає Улі свій план, який відверне Мокія від «українських фантазій». Треба, щоб Уля закохала хлопця у себе, тоді буде легко вплинути на нього. Уля сумнівається в своїй спроможності зацікавити й закохати в себе Мокія, але Рина іншої думки про це. Вона говорить їй: «Ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш». Уля знову говорить, що не знає, як зацікавити хлопця, а Рина переконує, що все буде гаразд, бо вона «дасть потайний ключик, покаже стежечку до його серденька». Цей ключик – українська мова, а він «вдарений мовою». Рина кличе Мокія, а Уля панікує. Тут до кімнати знову заходить мати й говорить, що текст телеграми треба скоротити, бо в ній забагато слів. З'являється Мокій – «юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима». Рина робить знак матері, щоб та вийшла з кімнати й не заважала знайомству брата з Улею. Вона представляє йому дівчину не як Розсохину, а як Розсоху. Уля ніяковіє, але не противиться такій зміні у своєму прізвищі. Рина каже, що Улі подобаються українські слова, наприклад, «бразолійний», «бринить». Мокій із захопленням розповідає про значення різних українських слів, про важливість збереження чистоти мови. Уля з цікавістю, уважно його слухає.

Коли Мокій пішов до своєї кімнати за афішею, щоб показати дівчатам зразки вживання української мови, Рина дає Улі поради, про що їй краще говорити з Мокієм: «Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку – і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди!».

У кімнату знову заходить Килина. Вона пропонує скоротити текст телеграми так: «Катастрофа. Мока українець. Мина. Негайно приїзди». Мати і дочка сваряться, дівчина називає матір ослицею.

Приходить Мина із «загсу», він розказує родині про незгоди та переживання через своє прізвище: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!» А потім повідомляє, що у загсі погодилися поміняти йому прізвище. Присутні члени родини радіють і починають перебирати варіанти різних прізвищ, які їм здаються гарними: Сіренєв, Розов, Тюльпанов… на крайній випадок – Мазєнін.

Рина боїться, що Мокій влаштує великий скандал, коли довідається про намір батька. Мазайло гнівається: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю. Через труп!». Дочка просить Мину поки що не казати Мокію про зміну прізвища і про те, що він буде брати уроки у вчительки російської мови. Домовляються скликати сімейну раду, щоб разом якось вплинути на Мокія. Мина пропонує запросити дядька Тараса з Києва, а Килина противиться: «Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять». Вони смакують, як буде звучати їхнє нове російськомовне прізвище в різних життєвих та побутових ситуаціях: «Прощай, Мазайло! Здрастуй…», а Мокій, який заходить у кімнату, закінчує: «Мазайло-Квач, наприклад», і продовжує перебирати різні типово українські прізвища: «Убийвовк, Стокоз, Семиволос, Загнибога». Уля радісно говорить Рині, що вона з Мокієм іде у кіно.

2 дія

Уля розповідає Рині про свій успіх у Мокія й про те, як цікаво він розповідає про красу українських слів. Рина вмовляє Улю прискорити процес «закохування», зробити так, щоб брат «…взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо…», радить їй, як треба поводити себе з Мокієм: «Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою…»

У кімнату заходить Мокій. Уля просить порекомендувати їй книжку для читання українською мовою. Мокій дає їй видання з української етнографії та антропології. Уля робить вигляд, що захоплена його вибором: «Гарна книжка – в палітурках…» Мокій знову говорить про значення різних українських слів, обурюється тим, що мало людей добре знають і володіють українською мовою.

До Мини приходить вчителька «правильних проізношеній» російської мови – Баронова-Козино. Мокій дізнається від неї про майбутню зміну прізвища. Мокій в обуренні вигукує: «Однині… у мене папи нема!». Йому дуже хочеться мати друга, з яким він міг розмовляти словами із словника Грінченка. Бажаючи освідчитися Улі в коханні, він говорить: «Улю! Давайте я вас українізую!» і переконує дівчину в тому, що вона справжня українка: «прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське».

Баронова-Козино намагається навчити Мину правильної російської вимови – йому не піддається правильна вимова літери «ґ». У сусідній кімнаті Мокій вчить Улю розмовляти українською мовою. Учителям доводиться перекрикувати один одного. Через це урок переносять на наступний день.

Мокій свариться з батьком – він не може повірити, що батько насправді хоче змінити прізвище. Лунає дзвінок у двері – то приїхала тьотя Мотя з Курська. Килина радіє: «Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…». Тьотя Мотя роздратована тим, що на вокзалі був напис «Харків», а не «Харьков». «Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?» обурено говорить вона. Мокій їй заперечує – вивіска на вокзалі правильна. Тітка жахається , це – «катастрофа». Ситуація ускладнюється. Родина вважає, що «Мокій уже збожеволів од своєї укрмови» і обговорює різні варіанти вирішення проблеми : проклясти, убити чи оженити його.

Аж ось приїжджає брат Мини дядько Тарас і від дверей говорить: «Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, – приступу немає. Здрастуйте, чи що!»

3 дія

Тьотя Мотя пропонує Мокію провести дискусію. Той запрошує до участі в ній своїх друзів – комсомольців. Рина попереджає Улю, що настав вирішальний момент у їхньому житті, розпитує, як у неї складаютьсястосунки з її братом, і жахається, зрозумівши, що Уля сама захопилась українською мовою. З-за дверей чути крики – дядько Тарас свариться з Мокієм. Юнак звинуватив дядька у шовінізмі й прищемив йому носа, коли зачиняв перед ним двері.

Всі зібрались на дискусію. Більшістю голосів головою зборів обирають тьотю Мотю. Дядька Тараса звинувачують у шовінізмі, він дуже сердиться за це. Далі всі розглядають варіанти нового прізвища. Нарешті Рина пропонує варіант – «Мазєнін». Батькові він сподобався.

4 дія

Уля розказує Рині, як їй вдалося закохати в себе Мокія. Виявляється, що вона знайшла для нього у бібліотеці текст того вірша, який він давно шукав, але не міг знайти. Мокій запропонував їй жити разом. Рина планує, як використати почуття Мокія, і просить Улю вмовити брата погодитися на заміну прізвища. Але Уля відмовляється це робити, бо вона тепер підтримує погляди Мокія, відчуває себе щирою українкою.

До кімнати заходять тьотя Мотя та Килина. Вони намагаються переконати дівчину, що вона не справжня українка, що вона потрібна Мокію лише для того, щоб «робити на ній українізацію». Рина висуває ультиматум – або Уля скаже Мокію, що поїде назавжди до тітки в Одесу, якщо він не змінить прізвище на Мазєнін, або вона більше ніколи не переступить поріг їхнього дому й не зможе зустрічатися з Мокієм. Уля говорить Мокію, що вона мусить їхати в Одесу до тітки. Юнак її цілує й запитує, що йому зробити, аби вона залишилась з ним. Дівчина відказує, що вже нічого не можна вдіяти. Тьотя Мотя називає Улю «маланхольною ідійоткою» і говорить, що слушний момент відносно Мокія вже упущений. Килина плаче.

Мина Мазайло читає в газеті повідомлення про те, що відбулася зміна його прізвища. Рина, Мазайлиха і тьотя Мотя радіють. Разом з Миною вони починають проговорювати звучання нового прізвища – Мазєнін, в уявних ситуаціях спілкування з людьми. Їхні репліки супроводжуються рядками з того російського вірша, за допомогою якого вчителька «правильних проізношеній» вчила Мину говорити російською мовою. Але замість «ґ» Мина все одно вимовляє «к». Газету вставляють у рамку під скло. Мина просить дружину принести йому парадний одяг. Приходить Баронова-Козино, щоб поздоровити Мину. Дядько Тарас почуває себе непотрібним у цій родині. За дверима своєї кімнати страждає Мокій.

З’являються комсомольці разом з Улею. Їм говорять про радісну звістку й пропонують прочитати про це в газеті. Один з комсомольців вголос читає іншу замітку, що теж опублікована в газеті: «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…». Рина, Мазайлиха, тьотя Мотя і вчителька розгублені, а Мина просто закляк на місці. Уля говорить Мокієві, що вона не поїде до тітки в Одесу.

1929

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021