«Я (Романтика)» Микола Хвильовий (дуже стисло) 

Читати онлайн дуже стислий переказ новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)»

«Я (Романтика)» Микола Хвильовий (дуже стисло) 

Ідея твору: до високої мети, до омріяного щасливого майбутнього не можна наблизитися ціною злочину. (Заперечення твердження «мета виправдовує засоби»)

Тема: боротьба добра і зла – трагедія людини з розколотою надвоє душею (конфлікт із самим собою), зіткнення людських цінностей з фанатичною (несамовитою) прихильністю ідеям революції,

Головний герой:

Я – оповідач, «главковерх чорного трибуналу комуни», революціонер-фанатик.

Другорядні персонажі:

  • Мати – «наївність, тиха жура і добрість безмежна» й «неможливий біль»,«незносна мука» оповідача; втілення милосердя Богоматері).
  • Доктор Тагабат – член чорного трибуналу комуни «з холодним розумом і з каменем замість серця», «злий геній», «безвихідний хазяїн» і «звірячий інстинкт» оповідача, «сторож» темного боку його душі.
  • Андрюша – «наївний комунар», якого «призначили в «чека» «проти його кволої волі».
  • Дегенерат – вартовий, «вірний пес революції», «палач із гільйотини».

Символічні образи:

  • «Загірна комуна» – образ омріяного майбутнього, невизначено-абстрактна країна щастя та справедливого ладу; композиційне обрамлення новели.
  • Марія – біблійний образ Божої Матері
  • «Фантастичний палац» будинок розстріляного шляхтича, де в одній з кімнат збирається на свої засідання чорний трибунал комуни й виносить розстрільні вироки без слідства та суду.

Дуже стислий переказ

                                                     «Цвітові яблуні»

Новела починається з ліричного зачину в мінорних нотах. «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Головний герой – Я, згадує свою матір, образ якої постає перед ним, як «втілений прообраз тієї надзвичайної Марії» – Божої матері, «що стоїть на гранях невідомих віків». Його мати – «наївність, тиха жура і добрість безмежна». А ще його «незносна мука», яка тепліє «у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».

У принишклому місті воєнний стан – інсургенти (повстанці) чинять опір версальцям (збройним силам контрреволюції). В одній із кімнат «фантастичного палацу», що належав розстріляному шляхтичу, день і ніч засідає «чорний трибунал комуни» і виносить розстрільні вироки «майже невинному обивательському хламу» міста за найменшої підозри в «агітації проти комуни». До складу трибуналу входять: «главковерх» – чекіст Я, фанатично відданий ідеям революції, доктор Тагабат – людина «з холодним розумом і з каменем замість серця», і «невеселий комунар» Андрюша «з кволою волею». Ув'язнених вартує Дегенерат – бездумний «вірний пес революції».

Главковерх Я вважає себе караючою рукою революції й не дає волю тій частині свого «я», яка противиться» «хижому», «чорному брудному ділу», яке коїться в кабінеті пишного палацу в ім'я омріяної «загірної комуни» – ідеальної, щасливої країни майбутнього. Коли ж вкрай стомлюється від «безглуздої звірячої жорстокості» дійсності, сумнівів щодо правочинності своїх рішень, він іде на край міста до матері. Йде, щоб хоч трохи відпочити – вдихнути заспокійливі пахощі м’яти у її хатині, покласти, як у дитинстві, свою голову їй на груди і почути лагідний, журливий голос: «Сину, мій м’ятежний сину, як ти змучив себе». … А потім знов відправляється вершити революційне «правосуддя», знову «входить у роль», відчуває «надзвичайний екстаз» від «виконання своїх обов’язків перед революцією».

...Коли в кабінет ввели цілий натовп черниць, Я дивився у вікно на город і довго не обертався до них, подумки «смакував: всіх їх через дві години не буде». А коли рішуче повернувся, щоб «сказати безвихідне: «Роз-стрі-лять!» – побачив серед них свою «печальну мати з очима Марії. Занімів. Чи не галюцинація це? Опам’ятався лише після того, як доктор Тагабат насмішкувато сказав: «… зраднику комуни! Зумій розправитись і з «мамою», як умів розправлятися з іншими». Для Я «це були неможливі хвилини. Це була мука». Його душа остаточно розкололась надвоє. Андрюша, глухим голосом запропонував відпустити матір і, побачивши «холодне дерев’яне обличчя» главковерха, зблід. 

Версальці наступають на місто. Інсургенти поспішають розстріляти останню партію полонених, серед яких і мати Я. Черниць виводять на галявину коло лісу. Доктор Тагабат – «сторож» темного боку його душі, звертається до Я: «Ось ваша мати, візьміть її і робіть, що хочете…». Фактично навіть ця цинічна людина дає свою згоду на врятування матері. А в душі фанатика-главковерха йде боротьба між «я – чекіст, але і людина». «Це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни». Як у марені, «охоплений пожаром якоїсь неможливої радости», що він «справжній комунар», Я стріляє у скроню своєї матері. Потім, «здавивши голову», біжить у степ, де на нього чекали кінні інсургенти. «Десь в безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни».

1924

Короткий довідник до твору

Микола Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика)» твору Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні», у якому йдеться про трагедію головного героя, який теж мучиться від роздвоєності своєї душі. Батько-письменник бачить, як хвороба поступово вбиває його дитину, дочку, страждає від неспроможності врятувати її від смерті й водночас не може стримати в собі єство письменника – зібрати на тій основі, що відбувається, матеріал для написання нового твору. До того ж Хвильовий вважав Коцюбинського своїм учителем.

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
30.04.2021