Провідні ідеї твору: вплив мистецтва на людину, емансипація жінки, пошук гармонії, краси та рівноваги.
Тематика: людина і мистецтво, духовна досконалість і самореалізація жінок нового типу, які випереджають свій час – «аристократок духу», інтелігентних, незалежних від забобонів та пересудів світу.
З історії написання
Новела «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс» ) створена на автобіографічній основі. Характер думок, вражень та переживань героїнь, зокрема Софії, були притаманні самій авторці. У листі від 17 лютого 1898 року до Осипа Степановича Маковея – українського письменника, поета, критика та редактора багатьох періодичних видань, з яким у О. Кобилянської були непрості особисті стосунки, вона писала: «Прочитали-сьте «Valse mélanc» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». До того ж і музика відігравала велику роль у житті письменниці.
Герої новели:
- Музика – центральний, наскрізний образ твору.
- Марта – оповідач, за словами Ганни – вона «вроджена жінка та матір», втілення любові, «ладна обійняти весь світ».
- Ганнуся – талановита художниця з артистичною, емоційною натурою. Не терпить приписів – їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя.
- Софія – творчо обдарована, вразлива особистість і талановита піаністка. Її світ – музика.
Дуже стислий переказ
Музика є центральним і наскрізним образом новели «Valse melancolique». У вступному фрагменті Марта, від імені якої йде розповідь, так говорить про вплив музики на свій душевно-емоційний стан: «Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає!». Навчила її так розуміти й відчувати музику подруга Софія, «душа якої немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».
В орендованій квартирі дружньо живуть двоє дівчат: Ганна і Марта. Вони мають схожі погляди на життя, але зовсім різні за своїм характером. Однак це їм не вадить – вони наче доповнюють одна одну. Марта має м’яку і поступливу вдачу, емоційна, здатна до глибокого співпереживання. Вона хоче стати вчителькою. Їй близькі ідеї жіночої емансипації Ганнусі, але, водночас, Марта воліє знайти своє щастя в коханні й родинному житті – вона «вроджена жінка та матір».
Ганна – талановита художниця, віддано служить мистецтву, живе своїм ремеслом. Вона з тих людей, «хто носить справжній артистизм у душі!..», гарячкової, нестримної натури, але чистої, без фальшу. Гарна на вроду, однак родинне життя її не приваблює, бо неможливо «…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей».
Коли орендодавець підвищив плату за квартиру, дівчата знайшли третю співмешканку – піаністку Софію. Її тактовність та щирість сподобались уже при першому знайомстві, хоч спочатку недбалість в одязі насторожила. Коли ж почули, як Софія виконує етюд Шопена, то і Марта, і Ганна відчули справжній захват від її гри. Надмірну мовчазність та сумовитість Софії подруги пояснювали тим, що її з тяжко хворою матір'ю утримував дядько, від волі і грошей якого залежало здійснення мрії дівчини – вчитися в консерваторії Відня. Марта припускала, що у Софії було нещасне кохання.
І дійсно, коли одного разу Софія побачила молоде подружжя, яке вселялося в сусідній будинок, вона ледве не зомліла. У молодику вона впізнала чоловіка, якого дуже палко любила, але він її покинув, злякавшись сили почуттів дівчини. «Я не вмію вміру любити … Музика – мій світ…» – так сказала вона Марті.
Скоро доля нанесла Софії ще два удари – помирає мати, а потім дядько сповістив листом, що він оженився й утримувати Софію більше не буде. Мрія дівчини про навчання у Відні руйнується. Останньою подією, що згубила Софію, стала струна, яка несподівано обірвалася в її улюбленому фортепіано. Серце дівчини цього не витримало і зупинилося. Вона ж бо ставилась до нього, як до живої істоти.
Після смерті Софії Ганна поїхала до Риму. Вона вдало продала картину, над якою працювала майже рік, тож мала кошти на омріяну подорож. Повернулася через три роки з гарненьким дворічним сином, якого вирішила виховувати без чоловіка. Марта щасливо вийшла заміж за професора. Подружжя теж має сина – він вчиться грати на фортепіано Софії. Сама ж Марта ніяк не може позбутися думки, що музика скоротила життя Софії... «Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..»
1897
Афористичні цитати з твору:
- «Любов – великий чоловік, але й музика – не менший!».
- «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори».
- «Незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено».
- «Музика – мій світ».
- «Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса».
- «Бог сам всюди не міг бути, і тому сотворив матерів»
- «Наложити на свої чуття сильну упряж – завсіди бути спокійним, як мармур».
- «Гордість, яку природа кладе нам у душу, повинна її більше розвивати. Се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатися на поверхні життя».
- «Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи…»
- «Відограваючи композитора, треба відгадувати і його істоту, щоб зрозуміти мотив самої композиції. Інакше грання стає безхарактерне».
- «Є рід любові жінок, на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній».
- «Нещаслива любов перетворює не раз людську вдачу до дна».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.
