Ідея: мета українського народу – щасливе майбуття попри тяжкі випробування, віра в його силу й нездоланність духу.
Тема: роль пророка Мойсея у виході єврейського народу з Єгипту та його смерть, історичне призначення єврейського народу; проекція на історію українського народу та пошуки його державності. Сам Франко визначив тему так: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і оспівана на біблійнім оповіданні»
З історії створення поеми
Перебуваючи в 1904 році в Римі, І. Франко побачив в церкві Сан-П'єтро-ін-Винколи шедевр італійського мистецтва XVI ст. – скульптуру «Мойсей» Мікеланджело Буонарроті. Образ Мойсея, створений геніальним майстром епохи італійського Відродження, надихнув поета написати свою поему. Пролог до неї із закликом до сучасників і потомків духовно єднатися заради щасливого майбуття Франко написав після закінчення роботи над твором.
Головні герої:
- Автор – ліричний герой поеми.
- Мойсей – пророк, вождь-поводир єврейського народу, головний герой поеми.
- Єврейський народ.
- Азазель – «темний демон пустині», злий дух зневіри, якій спокушає Мойсея.
- Датан та Авірон – прибічники «найблаженнішого стану», «лихі демони громади», що підбурюють народ проти великих ідеалів Мойсея.
- Єгошуа – «князь конюхів», після смерті Мойсея новий молодий ватажок-поводир єврейського народу до «обітованої землі».
- Єгова – Бог.
Дуже стислий переказ
Сорок років Мойсей веде по пустелі свій народ до обіцяного чудового краю – Палестини. Коли ж «обітована земля» була вже зовсім близько,
…зневірився люд, і сказав:
«Набрехали пророки!»
Це вже не був народ, окрилений метою, а якесь «кочовисько ледаче», яким верховодили Авірон і Датан. «На принади нової землі», про яку говорив Мойсей, вони відповідали: «Нам і тут непогано».
Перестало слухати пророка – «дідуся слабосилого», і молоде поколіня – для них
М’ясо стад їх, і масло, і сир –
Се найвищая ласка.
Лише діти любили слухати розповіді Мойсея, граючись, воювали, будували міста з піску… Мабуть, пророцькі слова Мойсея «перейшли» в їх «кров і душу» з молоком матері. На зборах люди, підбурювані Авіроном і Датаном, прийняли ухвалу: побити камінням або вигнати того,
Хто до бунту посміє народ
Накликати, до зміни.
Мойсей у своїй промові говорить, що вихід з Єгипту – це виконання Божої волі, порівнює єврейський народ з Божою стрілою, яка «вже наміряна в ціль», розповідає алегоричну казку, як дерева обирали собі короля, який мав дбати про них. Кедр, Дуб, Пальма, Береза відмовляються від пропозиції – у них є свої, особисті справи. Тоді хтось, жартуючи, запропонував обрати королем Терен, а той сказав:
Здобуватиму поле для вас,
Хоч самому не треба,
І стелитися буду внизу,
Ви ж буяйте до неба»…
Щоб росли ви все краще, а я
Буду гинуть на шляху».
Мойсей пояснив алегорію так: дерева – це народи землі, а король – виконавець Божої волі. Авірон і Датан глузують над старим Мойсеєм – він годиться хіба що в няньки, хай дітям розказує казки. А потім звинуватили його в зраді – мовляв, у Єгипті єврейський народ був багаточисельним, а зараз од нього залишилася «жменька». Кричали, що треба поклонятися іншим богам , а Мойсея вигнати з табору. Тоді пророк у гніві вигукнув:
«Горе вам, нетямучі раби
На гордині котурні!
Бо ведуть вас, неначе сліпих,
Ошуканці і дурні».
Підкорившись волі людей, Мойсей йде з табору у степ.Сподівається, що народ згодом піде за ним, «як за мамою діти».
Мойсей один. Він молиться Богу, благає у нього підтримки. Невже всі 40 років витрачені даремно? Але «мовчала пустиня німа». І раптом почувся Голос, який почав доводити, що пророк сам винний у тому, що сталось. Голос звинуватив Мойсея «у гордині безмежній», що він «зіпхнув» свій народ з обраного їм шляху не по волі Бога, а з власної примхи, «засліплений пристрастю» своїх ідей. У розпачі від тих слів Мойсей запитав: «Хто ти, вороже?» І почув відповідь – «Я Азазель, темний демон пустині».
У душі Мойсея зародився сумнів: може, і справді єврейському народу було б краще залишитися в Єгипті? Картини майбутнього, які малював перед ним Азазель, жахали, бо
століттями йде боротьба
За той шмат Палестини…
І ще проллються ріки крові, загине «цвіт народу» у війнах…У великій розпуці він закричав:
«Горе моїй недолі!
Чи ж довіку не вирваться вже
Люду мому з неволі?..
«Одурив нас Єгова!»
Прогуркотів грім, задрижала земля, пролунала «таємнича мова» – то говорив Єгова. Бог присоромив Мойсея за зневіру:
Маловіре, ще ти не почавсь
В материнській утробі,
А я кождий твій віддих злічив,
Кождий волос на тобі.
А потім пояснив свій план:
…Палестина –
Се лиш спомин вам буде, лиш сон,
Невгасаюча туга,
Щоб, шукавши її, став мій люд
Паном земного круга.
А за те, що Мойсей засумнівався у волі Бога, він, «побачивши сю вітчину, сам не вступить до неї» – помре на порозі своєї мети.
Тим часом люди в таборі в тривозі та скорботі. З того часу, як вони прогнали Мойсея
… щезло те,
Що давало їм смисл життєвий,
Просвітляло і гріло.
І вони почували себе
Мов убійці, що вбили у сні
Найдорожчу людину.
Раптом в пустелі здіймається вихор, то з’являється «Єгошуа, князь конюхів, І за ним парубоцтво». Єгошуа закликає євреїв «До походу! До бою!». Цей заклик піднімає войовничий дух у «лінивих кочівників». Авірона побивають камінням, а Датана вішають. І пішли люди Ізраїлю
в безвість віків,
Повні туги і жаху,
Простувать в ході духові шлях
І вмирати на шляху…
1905
Афористичні цитати з твору:
- Хто здобуде всі скарби землі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духу загубить.
- … пристрасть засліплює зір,
А бажання – се ж чари,
Плодить оку і світ, і богів,
Як пустиннії мари.
- Як стріла вже намірена в ціль,
Наострена до бою,
Чи подоба стрілі говорить:
«Я бажаю спокою?
- Милосердним треба вам буть
Задля всього живого!
Бо життя – се клейнод, хіба ж є
Що дорожче від нього?
- Зрозумійте й затямте собі,
Ви, сліпців покоління,
Що, як заглушите душу живу,
Заговорить каміння.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.
