Ідея: уславлення патріотизму, волелюбності, мужності, сили єднання громади в боротьбі з ворогом, засудження зрадництва.
Тема – захист рідної землі від монголо-татарських завойовників громадою тухольців.
Герої:
- Захар Беркут – мудрий, чесний, сильний духом 90-літній старець, патріот рідної землі, прибічник старої віри на Русі – підтримує вогонь на «Ясній поляні», найповажніша людина у тухольців.
- Максим – син Захара Беркута, з «смілим і чистим, як щире золото, серцем», молодий воїн-патріот.
- Тугар Вовк – боярин, якому князь Данило подарував тухольські землі, підступна людина, зрадник свого народу.
- Мирослава – донька Тугара Вовка, «дивна дівчина», гарна, щира, ніжна й водночас смілива, рішуча, кмітлива, сильна. Не поділяє погляди та прагнення батька.
- Бурунда – начальник монгольського війська, «страшний велетень», безтямно-смілий і кровожерний войовник.
Символічні образи:
- Сторож – священний камінь, наскрізний символічний образ оберега тухольців, уособлює силу, мужність і відважність волелюбної громади.
- Морана – богиня смерті з легенди про Сторожа. Протистояння Сторожа і Морана уособлює боротьбу добра і зла.
- Ясна поляна – священне місце, «де діди теперішнього покоління засилали свої молитви найвищому творцеві життя, Дажбогові-Сонцю».
- Вода – дар неба і землі, яку вона робить плодючою і змиває з неї злу силу завойовників.
Дуже стислий переказ
Дела давно минувших дней,
Преданья старины глубокой...
А. С. Пушкин
У повісті йдеться про події XIII ст. У квітучій долині серед гір Карпатської Русі живе дружна й волелюбна громада трудівників села Тухля. Перед самим проходом до нього стоїть Сторож – «величезний кам’яний стовп», який тухольці вважають священним. Він «… пильнував входу в тухольську долину і готов був упасти на кождого, хто в ворожій цілі вдирався б до сього тихого, щасливого закутка». Всі важливі питання свого життя тухольці вирішують спільно на своїх зборах. Великою пошаною в громаді користується 90-літній мудрий Захар Беркут.
Аж ось з’являється боярин Тугар Вовк, який хоче підкорити тухольців своїй владі. Жителі села проганяють його. Тим часом на руські землі нападають монгольські завойовники. Тугар Вовк змовляється з бегадиром монголів Бурундою, пообіцявши, що проведе його військо через гори в багате село Тухля. З боярином у монгольському таборі опиняється його дочка Мирослава. На відміну від підступного батька, вона поважає волелюбних тухольців. До того ж кохає сина Захара Беркута – Максима. На ловах він врятував її з лап розлюченої ведмедиці.
Перший бій з переважаючою силою ворогів закінчився поразкою тухольців. Багато молоді полягло, Максима полонили.
А Захарові Беркуту наснився дивний сон. Ніби він молиться Сторожу, благаючи захистити громаду від ворогів. Гримить грім, і «святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього». Скоро приходить звістка про загибель тухольських юнаків, серед яких був Максим. Люди радяться, як боронитися від ворогів. До тухольців прибуває підмога з інших громад, Прибув і «несподіваний гість» – Мирослава. Вона сповістила, що Максим живий, у полоні, а вона зреклася свого зрадника-батька. А ще Мирослава розказала про план знищення монголів, який придумав Максим. «Треба впустити їх у кітловину… поробити засіки в вивозі при водопаді і повиносити з села все добро громадське, все збіжжя, весь хліб, усю худобу, а потім замкнути їх тут зо всіх боків». Люди прийняли план Максима і приготувалися до нападу ворогів.
«З страшним криком кинулися перші ряди монголів на хати, щоб, по свойому звичаю, різати, грабувати». Побачивши, що село стоїть пусткою, поспішили до виходу з кітловини. Там зверху на них посипалося каміння, а сам вихід був завалений. Бурунда наказав воякам підпалити село. А сам, як скажений, підскочив до Тугара Вовка: «Подвійний зраднику – се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!». Боярин згадав про полоненого Максима і пообіцяв Бурунді знайти вихід з такого становища.
Тугар Вовк пропонує Максимові перейти на службу до монголів за «велику нагороду», інакше – смерть. «Життя – дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш», – говорить він юнакові. «Життя в неволі нічого не варте,– відказав Максим,– краще смерть!».
Мирослава пробралася в табір монголів. Вона пропонує коханому переодягнутися в її одяг, взяти у неї перстень, що служить перепусткою для вартових, і втекти. Юнак не погоджується, розуміє, що дівчину за це вб'ють. Тугар Вовк хоче обміняти Максима на вільний прохід монголів з кітловини і йде разом з Мирославою з цією пропозицією до тухольців.
Громада радить Захару Беркуту погодитися на обмін. Але старий батько відповів боярину так: «… ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористатися можу тільки я сам і мій рід». Пояснив, якщо тухольці підуть на це, то від подальшого походу завойовників загинуть громади, що живуть в інших місцевостях.
Тугар Вовк пішов геть, не слухаючи вмовлянь Мирослави залишитися з тухольцями боронити рідну землю. А Захар звернувся з молитвою до Сторожа, благаючи дозволу зрушити його з місця, щоб загатити протік води у кітловині, й потопити ворогів. «Огниста блискавка роздерла темне небо і в горах загуркотів грім». Захар Беркут сприйняв це як схвальну відповідь Сторожа. Вся громада разом взялася підкопувати камінь, обв'язувати його линвами… «камінь зрушився зі своєї посади… з страшенним глухим ломотом повалився додолу, поперек потока й тіснини». Він ліг так вдало, ніби від віку був там припасований, і загатив собою потік води.
Скоро вся долина перетворилася на вируюче озеро. Монголи намагалися врятуватися, складали каміння в купи й видирались на них. Але на всіх каміння не вистачало. Ті вояки, що вже стояли на купах, мусили боронитися від напору потопаючих і спихали їх у воду, а скоро і самі опинялися у вирі хвиль, бо кам'яні стовпи розсипалися під вагою десятків тіл. «То вже було не військо, а тілько залякані, безсильні, безоружні недобитки, тремтячі й розбиті розпукою». Тухольці розбивали купи, що залишилися, стовбурами зрубаних дерев, пускаючи їх у потік…
І ось залишилася лише одна купа. На ній стояли Бурунда, Тугар Вовк, Максим і сотня туркоманів. «Се був єдиний останок великої монгольської сили, що мала тухольським шляхом іти в угорську землю і тут, серед гір, знайшла холодний гріб у водах, хоч переплила Яїк і Волгу, Дон і Дніпро». Боярин звернутися до тухольців з проханням про порятунок, обіцяючи за це врятувати Максима. Однак Захар Беркут був невблаганним – він не мав права рятувати найстрашнішого серед монголів – Бурунду. Плач Мирослави не змінив його рішення. Він сам став до метавки, за допомогою якої тухольці кидали великі брили каміння. Бурунда заніс сокиру над головою Максима, але боярин своїм мечем відрубав йому руку, а Максим вдарив головою у груди. Обоє повалилися у воду. Тієї ж миті «зашуміло повітря, і величезний камінь, кинений з тухольської метавки руками Захара Беркута, з лускотом грюкнув на купку ворогів». Загуркотіло, розсипаючись, каміння, і поверхня озера за кілька хвилин стала гладкою. «Досі такий сильний Захар тремтів, закривши очі руками, коло його ніг лежала зомліла Мирослава.
Молоді тухольці на плотах наблизилися до місця, де потонули Максим з Бурундою, і побачили хлопця живим і здоровим. Скоро він був на березі, кинувся до батька. «Сторож кличе мене до себе. Чую його голос, синку» – тихо, з усміхом сказав Беркут сину. Вже слабким голосом він поблагословив Максима й Мирославу, а потім звернувся до громади: «… Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю… Се не був остатній удар на нашу громадську твердиню… Погані часи настануть для нашого народу… Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом… Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного!.. Прощайте!» Тухольці поховали його на Ясній поляні.
… Збулося віщування старого громадянина. Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?
1882
Цитати з твору:
- «… вмирати зрадником хоч би тільки в очах зрадника, – се страшно, се мука, се гірше самої смерті» (слова автора).
- «Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада» (слова автора).
- «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим» (слова Захара Беркута).
- «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас» (слова Захара Беркута).
- «Правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум» (слова Захара Беркута).
- «Хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого, ніж смерть» (слова Максима).
- Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі (Максим до Тугара Вовка).
- «Чоловік у небезпеці дуже смирний, дбає про себе, а не про смерть іншого» (слова Максима).
- «Хто має браму, той має й хату! (слова Мирослави).
- «Життя – дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (слова Тугара Вовка).
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.
