«Катерина» Тарас Шевченко (дуже стисло) 

Читати онлайн дуже стислий переказ поеми Тараса Шевченка «Катерина»

«Катерина» Тарас Шевченко (дуже стисло) 

Ідея твору: засудження аморальності, розбещеності, підступності та жорстокості панів – москалів-спокусників, протест проти пересудів недобрих людей, існуючого соціального ладу. 

Тема – народне життя: трагічна доля жінки-покритки та дітей-безбатченків в умовах тогочасного суспільства.

Головні персонажі:

  • Катерина – сільська дівчина (має «чорні брови», «карі оченята» та «біле личко») яка довірливо й щиро полюбила москаля й стала покриткою.
  • Мати та батько Катерини.
  • Москаль Іван – офіцер, який занапастив Катерину.
  • Івась – син Катерини та Івана (має «панське личко, чорні брови…»).

Епізодичні персонажі:

  • чумаки;
  • москалі;
  • карбівничий (лісник);
  • старий кобзар.

Поетичні та символічні образи:

  • Образ автора-оповідача, який в своїх ліричних відступах засуджує жорстокість людей й висловлює своє співчуття знедоленим й обманутим дівчатам та дітям-безбатченкам. 
  • Шлях (наскрізний образ в поемі) – символ вибору, безповоротної дороги життя, часто трагічної.
  • Доля Катерини – доля занапащеної України.
  • Вишневий садочок – символ України.
  • Тополя – символ самотності, беззахисності жінки.
  • Завірюха – символ жорстокості, зла.

Дуже стислий переказ 

Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года

Поема починається словами перестороги автора-оповідача:

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люди,
Роблять лихо з вами. 

Катерина – головна героїня поеми, не слухаючи батьків, покохала пана-москаля «як знало серденько». 

Зустрічаючись з ним у вишневому садочку, 

Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.

Аж ось москалі вирушили в похід, Дівчина дуже переживає розлуку з коханим Іваном, але сподівається на щастя з любим, бо Іван присягався 

вернутися.
Тойді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе… 

Коли ж через півроку у неї народився син Івась, односельці вже неприховано насміхалися з покритки й глузували над її батьками, які «не навчили» дочку шанувати цнотливість. Нікому було захистити обмануту молоду матір та її дитину, «бо вернулись москалики іншими шляхами».

Тужить мати, смутний батько – вони люблять свою єдину дитину, але не можуть піти супротив народних звичаїв та моралі. Врешті гонять дочку з дому «шукати свого Івана в Московщині».

Катерина бере з вишневого садочка грудку рідної землі, і з дитиною полишає село. В селі ще довго пліткували 

Та не чули вже тих річей
Ні батько, ні мати...

Важкий шлях на Московщину. «Було й таке, що під тином з сином ночувала», просила милостиню не для себе, для Івася. Одного разу зустріла москалів, почала розпитувати про свого Івана, але вони тільки поглузували над нею. 

Ай да баба! ай да наши!
Кого не надуют!

Настала зима, а Катруся все ще в дорозі. Побачила на узліссі хатку лісників, попросилася на ночівлю. Її пустили. Аж ось лісник помітив на дорозі вершників – то був загін москалів.

Катерина почула, і, як навіжена, боса, невдягнена побігла з хати до них. У старшому офіцері впізнала коханого Івана, кинулася до нього, а той зробив вигляд, що не впізнає, сказав сердито: 

Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!

Катруся благає Івана не цуратися її, готова стати його наймичкою, згідна навіть на те, щоб він «з іншою кохався», тільки б він не кидав сина. Побігла в хату за Івасем, винесла несповиту дитину – аж Івана нема, заховався, втік. Нова підла зрада затьмарила розум Катерини. Вона поклала дитину на шлях, а сама, «як навісна» кинулася в ліс, «знайшла, що шукала» – ополонку на ставку, та й «шубовсь в воду» – втопилась.

А дитя осталось,
Плаче бідне... А москалям
Байдуже; минули.

Плач дитини почули лісники та й забрали.

До Києва йде сліпий кобзар. За поводиря у нього – маленький Івась. Вони зупиняються на перепочинок. Кобзар співає псалми, на вродливого хлопчика задивляються дівчата й охоче подають милостиню. Їхала тим шляхом карета, а в ній пан зі своєю сім’єю. Пані теж приглянувся Івась, покликала його, дала грошик. 

А пан глянув... одвернувся…
Пізнав, препоганий,
Пізнав тії карі очі,
Чорні бровенята…
Пізнав батько свого сина,
Та не хоче взяти.

Карета рушила, а жебраки помолилися й собі пішли далі. 

1838

Жуковський Василь Андрійович – відомий російський поет, брав безпосередню участь у викупі Тараса Шевченка з кріпацтва. 

Цитати з твору:

  • «Кохайтеся, чорнобриві,
    Та не з москалями» 
  • «Сиротині сонце світить
    (Світить, та не гріє)»
  • «Затоплю недолю
    Дрібними сльозами,
    Затопчу неволю
    Босими ногами!»
  • «Єсть на світі доля,
    А хто її знає?
    Єсть на світі воля,
    А хто її має?»
  • «Вміла мати брови дати,
    Карі оченята,
    Та не вміла на сім світі
    Щастя-долі дати».
  •  «А без долі біле личко –
    Як квітка на полі:
    Пече сонце, гойда вітер,
    Рве всякий по волі». 
  • «Отаке-то на сім світі
    Роблять людям люде!
    Того в'яжуть, того ріжуть,
    Той сам себе губить...»

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Освіта.ua
29.04.2021