Навіть при побіжному аналізі тестових завдань, що запропонував Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО), охоплює непереборне засмучення та виникає величезний знак запитання: а що взагалі вивчають 11 років у школі наші діти?
Складається враження, що з фізики вивчаються виключно екзотичні процеси на невідомій планеті, знання біології обмежуються кількістю тичинок, історія – сумбурна суміш подій і фактів, літературу зведено до визначення її жанрів тощо.
Про математику, що вивчається у школі, і казати важко, бо, поза всяким сумнівом, вона переобтяжена чи не в десятки разів. Пригадайте типову задачу зі стереометрії: у конус вписано кулю. Підведіть до мене хоча б одну людину, яка б у своєму житті бачила таку конструкцію на власні очі! І цього ще замало, бо все це розрізано площиною, а 30 учнів протягом 45-ти хвилин шукають косинус альфа. А якщо станеться така несподіванка, і кут знайдуть, чи не доцільне запитання в очах майже всіх учнів: якщо цей клятий кут складає 27,5 градуса, то це забагато чи замало, добре це чи не дуже?
Так, задача чудова, тільки потрібна далеко не кожному. Математика причісує розум, але „чесати” можна не тільки математичним гребінцем.
Ось і виходить, що випускники наших шкіл і дотепер – після численних багаторічних реформувань і перереформувань освіти в Україні – мусять видати неосяжну кількість формалізованих знань, украй далеких від сучасних реалій.
Хіба до цього має зводитися справжній зміст сучасної освіти? Мабуть, таке запитання найголовніше, бо саме воно є наріжним каменем наших „проривів” у демократичне суспільство, європейське співтовариство та світ високих технологій.
Задекларована нова парадигма сучасної української освіти, котру частіше за все називають гуманістичною або антропологічною, вимагає формування особистості учня, який уміє жити в умовах невизначеності, відповідальності, творчості, який навчився здійснювати конструктивні компетентнісні дії в різних видах життєдіяльності.
Тут, як кажуть, усе красиво, але цьогорічна кампанія ЗНО перекреслює привабливі гасла, що лунають з уст міністерських посадовців, а віз української освіти й досі стоїть у кайданах пострадянських "знань, умінь і навичок".
Українській школі конче потрібна принципово інша конструкція змісту освіти під кутом феномена сучасного єдиного та цілісного світу із загальнолюдськими цінностями. А тестові завдання для ЗНО мають бути „олюдненими”, оцінювати не ємність механічного запам’ятовування наших учнів, а їх здатність аналізувати історичні, соціальні, гуманітарні, загальнонаукові й інші факти та явища.
У надрах профільного освітянського міністерства зараз готується новий стандарт загальної середньої освіти України. Кажуть, що для цього й підсумкові контрольні роботи провели в усіх школах. А одним із завдань УЦОЯО саме і є моніторинг тенденцій в українському освітянському просторі. Без сумніву, новий освітній стандарт міністерство оприлюднить у визначений строк.
Тільки можна бути впевненим, що й новий стандарт буде похідним від діючого: дещо зміняться назви предметів і курсів, пройде черговий перерозподіл навчального часу, повикидають певні теми й невідомо для чого повводять нові... Бо й досі немає вивіреної моделі випускника нашої школи, ми й дотепер не спромоглись визначитись, яка людина потрібна Україні через 10–15 років.
Постає й питання про провідну мету ЗНО. Не хочеться вірити, що задля подолання корупції при вступі у ВНЗ, бо опікуватись корупційними проблемами мають інші установи. А непоодинокі факти свідчать: "потрібні" люди й сьогодні, за умови незалежного оцінювання, пристроять своє чадо в потрібні ВНЗ.
Виявляється, що й оцінити якість освіти учня (у повному розумінні цього поняття), який одинадцять років відвідував школу, запропоновані тести не спроможні. Вони задихаються в рамках суперечливих розрізнених навчальних предметних програм. Та і школа взагалі не зобов’язана ставити за мету підготовку майбутнього математики чи фізика – для цього існують вищі навчальні заклади. Школа змістом і засобами математики чи фізики має підготувати людину до таких умов життя, що постійно змінюються, особистість, яка мусить подолати виклики сучасності.
Існує ще одне завдання ЗНО: на загальнодержавному рівні централізовано спрямувати потоки абітурієнтів при вступі у ВНЗ. Напевно, такий підхід до певної міри виправданий: за кількістю ВНЗ Україна випередила всю Європу. Ось тільки одне погано – навіть аграрії намагаються готувати менеджерів і банкірів. Якщо це дійсно так, то незалежне тестування тут свою місію виконує безумовно.
Інший пласт запитань стосується змісту, форми та подачі тестових завдань.
Педагогічний тест – це система стандартизованих завдань. Може, самі розробники тестів і вбачають у своїх завданнях систему, але таку систему можна піддати аргументованій критиці. Неможливо зрозуміти, чому саме такі, а не інші завдання з’являються в тестах.
Чому з біології для систематики вибрали дельфіна? Це що, найпоширеніша тварина на українських теренах? Чому запитання в переважній більшості жодним чином не корелюються зі справжнім життям дитини, яке її оточує?
В якості позитивного прикладу можна навести тести з географії та хімії, де зроблено спробу наблизити завдання до реального життя пересічної людини, а не виписується „ідеальна ситуація” в завданнях. Виходить, що це не так-то вже і складно, було би бажання.
А чому тести з історії з року в рік обмежуються певним вузьким колом запитань, котрі до вподоби тільки розробникам завдань? А цього року запитання про „Валуєвський циркуляр” поставлено двічі!
А чи знаєте ви, "Що було спільним для революції 1905‑1907 рр. у Російській імперії та революції 1848‑1849 рр. в Австрійській імперії?". Ані за що не здогадаєтеся – "заснування перших україномовних газет"! Виходить, що революції затівались виключно для того, щоб українці читали рідною мовою.
Не кажу вже про те, що для випробувань такого рівня, як ЗНО, бажано готувати так звані ланцюгові тести, коли кожне завдання логічно та змістовно випливає з попереднього.
Укладачі тестів, на жаль, свідомо чи ні, нехтують цілою низкою базових постулатів теоретичних основ тестування. Так, можна сперечатись про доцільність постановки тестових запитань у негативній формі, що подекуди введені в тести.
Не виконується умова ускладнення тесту з першого до останнього завдання, бо більш складні завдання можуть стояти раніше тих, що потребують від учня менших зусиль. Тому дітям, які забарилися з ускладненим завданням на початку тесту, бракує часу успішно впоратися з випробуванням. Не завжди виконується умова рівнозначності в кількості мисленнєвих дій учнів при виконанні завдань, що оцінюються однаковою кількістю балів.
Чомусь укладачі тестів майже з усіх предметів нехтують формою подачі тестових завдань. Більшість фахівців з теорії тестування радять ставити запитання таким чином, щоби власне запитання та відповідь на нього складали цілісну фразу. Подивіться на запропоновані тести: автори додержуються зовсім іншої думки.
Стосовно стандартизації тестів ЗНО, можна відзначити, що тут автори дали простір власним уподобанням. Чи є відповіді на низку таких зауважень: чому тести з різних навчальних предметів містять різну кількість завдань? Чому на їх виконання відведено різний час? Чому кількість запропонованих форм завдань різна, а не однакова, якщо йдеться про стандартизовану систему?
Різна складність тестових завдань? Так зробіть однакову, і учень не буде плутатись і чітко зрозуміє, що в будь-якому тесті, наприклад, перші 25 завдань завжди закритої форми з однією вірною відповіддю.
Своєрідність специфіки різних навчальних предметів? А теорія і світова практика тестування, а вони не зародились в Україні та налічують майже 120‑130 років, свідчать про те, що специфікою прикривається або нездатність, або відсутність бажання стандартизувати тести.
Викликає здивування й різна підсумкова оцінка тестів, не зовсім зрозуміле, а головне, недоцільне перерахування набраних тестових балів у 200-бальну шкалу за допомогою якихось таблиць чи коефіцієнтів. Навіщо все це? Усім була би зрозумілою проста процедура, коли будь-який тест оцінюється у 200 балів, а учню зараховуються ті бали, котрі він спромігся набрати. Наприклад, у цьому році 200 балів не набрав ніхто, а максимальний бал складає тільки 186. Якщо на якомусь спортивному змаганні атлет стрибнув на 4,8 метра, він стає переможцем, і нікому не спадає на думку переводити його досягнення в рекорд Сергія Бубки.
Нема чого сперечатись: така глибинна стандартизація тестів вимагає від розробників величезних зусиль. А хто сказав, що державна справа ЗНО – це справа легка?
А так виходить, подивившись на таблиці перерахування балів з англійської чи французької мови, що в залежності від конкретної іноземної мови, котру вивчає учень у школі, за виконання однакової кількості завдань він заробив різну кількість балів за 200-бальною шкалою.
А хіба це не нонсенс, якщо в залежності від того, коли учень складав іспит з української – 2 чи 3 червня – йому нарахували різну кількість балів! Відповідно, і наслідок такого тестування різний ‑ поступив абітурієнт у ВНЗ чи пішов готуватись до тестів на наступний рік. Ось такий собі рівний доступ до якісної вищої освіти.
Найделікатніше питання коректності тестових завдань і відповідей на них. Тут уже йдеться не про тонкощі тестології, а про долю тисяч дітей. Кому ще не зрозуміло: якщо завдання чи можлива відповідь викликають сумніви або сперечання хай у однієї особи, то таке завдання не має права бути присутнім у оцінювальних тестах. То хай висока наука сперечається, а викладання тільки тоді плідне, коли ґрунтується на непохитній упевненості.
Предметні комісії при УЦОЯО можуть скільки завгодно додавати бали за некоректні, а точніше, за невірні відповіді та завдання, але факт неякісної підготовки тестових завдань залишається у свідомості дитини назавжди.
Педагогіка – це наука й одночасно мистецтво. Розробка тестових завдань теж примушена бути, безумовно, наукою та мистецтвом, тоді й зайві запитання на гарячу лінію УЦОЯО відпадуть.
Український центр оцінювання якості освіти працює не перший рік, і аргументувати наведене набуттям досвіду вже не має сенсу. Якщо можна сказати, що цьогорічне тестування пройшло так, як і в попередньому році, то це вже погано. Подальший розвиток і вдосконалення зовнішнього незалежного оцінювання українських школярів конче необхідні. Не можна застрягати навіть у найновітніших напрацюваннях. І досі завдання ЗНО готуються тільки на один поточний навчальний рік без попередньої апробації та їх ретельної вибраковки.
Чомусь усі тести обмежуються тільки предметними завданнями, а не міжпредметними, не кажучи вже про мегапредметні завдання. А коли дочекаємося завдань, що оцінюють здатність учня мислити в нестандартній ситуації, завдань творчого рівня? Так, це складно! А хіба можна адекватно оцінювати рівень освіченості учня з історії тільки за умови, що він знає, коли Мамай (чи Батий?) захопив Київ?
Система знань і способів діяльності учнів із різних предметів протягом усього навчання у школі має сформувати у випускника узагальнені знання та способи діяльності, незалежно від предмета, що й називають компетентністю. На жаль, узагальнені компетентності учнів ЗНО не висвітлює. Чому? Вони що, уже, чи ще нікому не потрібні?
Міністерство освіти і науки має докласти неабияких зусиль і напрацювати цілісну систему тестів із декількох сотень, а може, і тисяч завдань для ЗНО, що можна використовувати багато років. І це не новина для української школи, бо за часів міністра Згуровського такі збірки тестових завдань існували, але чомусь почили в бозі.
Кожний учень середнього навчального закладу має одержати разом із підручниками збірки тестових завдань і готуватись до тестування не за два-три тижні чи у кращому випадку в одинадцятому класі, а впродовж усього строку вивчення навчальної дисципліни у школі. А самі завдання під час ЗНО мають бути не подібні чи аналогічні тим, що запропоновані у збірках, а братись безпосередньо з цих збірок і оголошуватись перед тестуванням.
Ось тоді, може, і не треба буде вводити майже військове становище в центрах тестування з наглядачами, пакетами, печатками, кур’єрською доставкою, сейфами тощо.
І якщо учень привчиться одержувати адекватні оцінки за навчальну працю, якщо дитина змалку зрозуміє: як навчатимешся, так і житимеш, то у школу прийдуть справжні, а не "реформовані" зміни.
А наші випускники, оволодівши, наприклад, шкільним курсом хімії, чітко знатимуть, до якої температури нагріти праску, коли треба випрасувати одяг із бавовни чи акрилу; біологія допоможе визначити рослинку, що зустрічається людині, а математики вмить дадуть відповідь на запитання, скільки приблизно буде, якщо 196 яблук розділити на чотири; а завдяки шкільній літературі діти навчаться не тільки читати підручники, а й одержувати гедоністичне задоволення від прочитаного твору.
